Несплачені векселі країни
Незважаючи на те, що саміт Україна — ЄС перенесено з жовтня на грудень, часу на «оплату векселів», виданих новим керівництвом України Європейському Союзу в Брюсселі, а згодом i в Страсбурзі, залишилось обмаль. Тому доцільно заздалегідь проаналізувати стан виконання «дорожньої карти», щоб не робити «розбір польотів» після того, як відбудеться цей саміт.
За словами В. Ющенка, які були сказані ним на виступі в ПАРЄ в січні 2005 року, Україна розраховує вже найближчим часом отримати статус країни з ринковою економікою, а до кінця 2005 року приєднатися до СОТ та підписати з ЄС договір про створення зони вільної торгівлі. Це ж саме було підтверджено представником України при ЄС Романом Шпеком на прес-конференції 23 серпня, а саме: якщо Україна до кінця року стане членом СОТ, то вже в січні ми зможемо почати переговори про підписання угоди про зону вільної торгівлі. Як ми бачимо, ці сподівання не здійснились і, з огляду на парламентські чвари, навряд чи здійсняться до кінця 2005 року. Очікуваних кроків у відповідь із боку Брюсселя Україна поки що не дочекалась і навряд чи дочекається в цьому році виходячи з ряду об’єктивних причин, насамперед ситуації (економічної та політичної), яка склалася на сьогодні в країні.
Заяви Президента В. Ющенка показують, що Україна не повною мірою бере до уваги специфіку Євросоюзу, а інколи йдеться про просте нерозуміння термінів або підміну понять. Віктор Ющенко, наприклад, говорить про «асоційоване членство», однак ЄС не передбачає «асоційованого членства», існує лише угода про асоціацію країни з Євросоюзом. Обіцянка про те, що Україна готова подати заявку на членство в ЄС, має, без сумніву, сильний політичний і психологічний ефект. Однак заявка — це складна процедура, що вимагає, серед іншого, і проведення серйозної дипломатичної роботи не тільки з Брюсселем, де знаходяться бюрократичні органи Євросоюзу, а також і зі столицями країн-членів ЄС.
Стосовно «дорожньої карти», то на сьогоднішній день із запропонованих 177 пунктів, які Україна має виконати до кінця 2005 року, виконано трохи більше 20. Відносно Плану дій Україна — ЄС, як було заявлено Президентом у лютому 2005 року в Страсбурзі, План дій «дає відповідь», що намагається зробити Україна протягом 2005 року. За його словами, перше півріччя буде присвячено темі отримання статусу країни з ринковою економікою. Перше півріччя довело, що поки що Україна не може отримати статус ринкової економіки, виходячи зі складної внутрішньої економічної та політичної ситуації в країні, яка склалася на сьогоднішній день. Це підтверджується статистичними даними. Державний комітет статистики України оприлюднив макроекономічні дані розвитку країни за перші сім місяців 2005 року. Результати виявилися далеко не втішними.
Згідно з цією інформацією в липні цього року реальний ВВП виріс на 2,4% в порівнянні з тим же періодом 2004 року. За перші сім місяців приріст реального ВВП склав лише 3,7% при тому, що за перше півріччя показник становив 4%, тобто темпи приросту продовжують впевнено знижуватись, що в черговий раз показує нереальність офіційних прогнозів. Лунала також обіцянка, що до листопада 2005 року Україна має пройти всі формальні процедури для її вступу до СОТ. Поки що і це не відбулося. Залишаються доволі примарні шанси, що цю обіцянку буде реалізовано з огляду на ті ж самі причини, що зазначені вище.
Скидається на те, що прогнози відносно євроінтеграції України, які були запропоновані владою в лютому цього року в Брюсселі, не повною мірою врахували внутрішньополітичну та зовнішньополітичну ситуацію. На зовнішньополітичному фронті, наприклад, суттєву гальмівну роль відіграє невирішеність багатьох питань із Росією. Для ключових членів ЄС (Франції та Німеччини) атмосфера двосторонніх контактів Києва з Москвою має чимале значення. Водночас складається враження, що Росія навмисне не прагне швидко ставити крапку на багатьох двосторонніх проблемах, які мають суто технічний характер (приміром, демаркація кордону). Невирішеність же прикордонних питань дає змогу Росії гальмувати процес входження України до ЄС та НАТО.
Перші вісім місяців діяльності нової влади не продемонстрували вагомих результатів в галузі просування України до ЄС та виконання зобов’язань, які були проголошені Президентом у Брюсселі. Тому цілком не виключено, що на саміті Україна — ЄС, який планується провести наприкінці цього року, європейська спільнота може розчаруватися в Україні. Поки що, звісно, не йдеться про безповоротне розчарування, однак навіть найменші сумніви у європейських столицях щодо щирості заявлених Києвом намірів можуть назавжди загальмувати те, що поки що й не розпочиналося, — євроінтеграцію.
