Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Нове бачення Європи

14 червня, 2005 - 00:00

Провал двох референдумів у ЄС — у Франції та Голландії — насторожив не лише лідерів країн, які входять до «єврооб’єднання». «Конституційна криза» якоюсь мірою стурбувала й українські політичні кола. Попри те, що Україні досить далеко навіть до того, щоб отримати статус кандидата на вступ до ЄС, більшість експертів, політиків, дипломатів розуміють: чим більше проблем усередині Євросоюзу, тим менше Брюссель матиме часу на те, щоб приділяти увагу «зовнішнім» питанням — у тому числі й українському. Автор матеріалу розмірковує над тим, які загрози для самого ЄС несуть подальші внутрішні негаразди.

Багато громадян 24-х країн — партнерів Франції по Європейському Союзу або країн, які прагнуть незабаром вступити до ЄС — роздратовані і навіть обурені тим, що Франція відкинула конституційний договір Європейського Союзу. Після того, як «ні» сказала й Голландія, виникли побоювання, що недовіра до європейського проекту зростатиме.

Французи своїми голосами переважно висловлювали протест проти нашого правлячого класу та глибокий відчай із приводу наших економічних перспектив. Результат голосування продиктований стражданнями і спустошеністю, він викликаний панікою й озлобленням.

Але кількість людей, які сказали «ні», засвідчила також той факт, що наші політики не змогли чітко пояснити, що дає європейцям ЄС у сенсі добробуту, конкурентоспроможності, соціальної захищеності і, звичайно ж, миру. Дуже часто наші політики принижують Європу та ставлять їй у провину пороки (такі, як безробіття), що є насправді результатом недоліків усередині країни.

Як і багато жителів Франції, я не вірю, що цей грім серед ясного неба означає кінець Європи. Ми можемо та повинні реагувати позитивно, і ми можемо це зробити — повернувшись до основ і пропонуючи націям Європи, не виключаючи французів і голландців, нові цікаві завдання і новий дух.

По-перше, дозвольте мені повідомити кілька фактів про Європейський Союз, заперечувати які неможливо. Перш за все, Європа — це мир. Саме миру насамперед прагнули отці-засновники Європи. Він знову став оживляючою й об’єднуючою силою з падінням комунізму та початком воєн на Балканах десятиріччя тому. Тема миру й сьогодні є актуальною, якщо брати до уваги міжнародний тероризм і непорушний союз Європи зі Сполученими Штатами.

Не варто удавати, що небезпека війни позаду. Якщо пильність Європи знизиться, воєнний конфлікт може знову стати можливим. Об’єднана Європа може відреагувати на ці небезпеки так, як не в змозі відповісти жодна окремо взята держава. Більш того, жодна окремо взята держава не спроможна відігравати вирішальну роль у міжнародних переговорах і пропонувати рішення щодо економічних конфліктів або торгових проблем, що загрожують перетворенням на політичні зіткнення.

Європа також є втіленням демократичних цінностей. Євросоюз у 1980-ті роки допомагав країнам Південної Європи скинути авторитарні режими, а в 1990-ті допомагав країнам Східної Європи стати демократичними.

Розширення ЄС — не лише економічний обов’язок найбагатших країн, це так само і визнання спільності історії та культури. Ми, мешканці багатого Заходу, не маємо права відмовлятися від цього завдання, і ми повинні вітати появу в нашій спільноті всіх демократичних країн, розташованих на захід від Росії, якщо вони відповідають критеріям ЄС.

Європа також означає процвітання, а для країн, які нещодавно вступили до ЄС або незабаром вступлять до нього — перспективу процвітання. Усі країни так чи інакше стикаються з економічними проблемами. Але існує модель, одночасно й економічна, й соціальна, втілена лише в Європі. Європейська модель вимоглива, але вона необхідна. Європа так само далека від контрольованої економіки, як і від чогось схожого на лібертаріанський анархізм, якого так побоюються багато французьких противників конституційного договору. Це модель, побудована на дисципліні та солідарності всередині держав-членів союзу та між ними, — і винятків із загального правила не існує ні для кого.

Щиро кажучи, за грандіозними планами з будівництва Євросоюзу маячить інший ЄС — надмірно збюрократілий. Але треба також визнати, що успіх ЄС базується на скрупульозності його процедур і його здатності регулювати економічне життя заради загального блага. Саме таким чином йому вдалося радикально змінити на краще економіку та суспільство в різних країнах.

Не можемо ми випускати з уваги й банальні склоки між європейськими лідерами, суперечки з приводу бюджетів, а також зростання національного егоїзму напередодні виборів. Справді, подібні політичні усобиці створюють враження, що Євросоюзом більше не рухають великі та благородні устремління. Навіть конституційному договору, який мав стати «закликом до зброї» для всіх європейців, дозволили загрузнути в дрібницях. Щиро кажучи, сьогодні жоден європейський політик глобального значення не висуває пропозицій, що набувають широкого резонансу.

Тож наше завдання полягає в тому, щоб запропонувати Європі нову основу та надати їй нового імпульсу. Нам потрібні отці-засновники і матері-засновниці, — нам потрібні нації, рушіями яких є ясне розуміння своїх інтересів і народний ентузіазм стосовно європейської інтеграції. Дорога буде довгою. Але ми повинні бути впевнені в тому, що можемо підняти внутрішню політику на вищий ідейний рівень.

Європейські академічні кола, вищі державні чиновники, керівники підприємств і профспілкові діячі повинні працювати разом над розробкою проекту, що відображає нову перспективу для Європи. Якщо ми не зможемо створити нову ідею Європи — і для Європи, — то все, чого досягла Європа протягом останніх 50 років, опиниться під загрозою.

Ніколас ТЕНЗЕР — колишній директор Генерального комісаріату планування при прем’єр-міністрі Ліонелі Жоспені, президент Науково-дослідного центру політичної діяльності та її відображення (CERAP) і редактор журналу «Le Banquet»

Ніколас ТЕНЗЕР. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments