Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Останній відхід із Кабула?

13 жовтня, 2009 - 00:00
ІЗ ЗРОСТАННЯМ ВІЙСЬКОВИХ ВТРАТ, ОСОБЛИВО В ОСТАННІ МІСЯЦІ, АФГАНСЬКА ВІЙНА СТАЄ ВСЕ БІЛЬШ НЕПОПУЛЯРНОЮ В США. ОДНАК АМЕРИКАНСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ БАРАК ОБАМА ЧІТКО ДАЄ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ПРО ВИВІД ВІЙСЬК ІЗ АФГАНІСТАНУ НЕ МОЖЕ БУТИ Й МОВИ / ФОТО РЕЙТЕР

Війна Америки в Афганістані наближається до переломного моменту, і сумніви щодо стратегії президента Барака Обами зростають. Після відправки додаткових 21 тис. солдатів до Афганістану Обама розглядає питання про відправку ще 14 тис.

Треба собі чітко уявляти: війна Америки в Афганістані не може бути виграна, навіть незважаючи на те, що Обама перевизначив цілі Америки від перемоги над «Талабаном» до запобігання тому, щоб «Аль-Каїда» не використала Афганістан як базу для нападів на США. Однак «Аль-Каїда» більше не є серйозним чинником у афганській війні, в якій основними ворогуючими сторонами виступають американські військові і «Талібан», а також пов’язані з ним народне ополчення та приватні війська. Замість того, щоб намагатися перемогти «Талібан», США підштовхнули служби розвідки Пакистану, Афганістану і Саудівської Аравії провести уповноважені переговори з верховним керівництвом «Талібану», що переховувався в пакистанському місті Кветта.

США ведуть неправильну війну. Вторгнення Америки вигнало лідерів «Аль-Каїди» з Афганістану, і Пакистан став головною базою та притулком для транснаціональних терористів. Підтримка та допомога «Талібану» і багатьом іншим афганським народним ополченням також надходить від Пакистану. Незважаючи на це, Обама нарощує військову потужність у Афганістані, а не збільшує допомогу Пакистану, який сьогодні є єдиним найбільшим одержувачем американської допомоги в світі.

Для того, щоб перемогти «Аль-Каїду», США не потрібно нарощувати військовий контингент — і, вже звичайно, не в Афганістані. Без великих наземних військ у Афганістані і навіть без масштабних наземних операцій, США можуть тримати в страху залишки «Аль-Каїди» в її укриттях у гірських племінних регіонах Пакистану за допомогою секретних операцій, безпілотних винищувачів та ударів безпілотними ракетами. Хіба не це зараз вже робить ЦРУ?

Насправді, сьогодні експерти розвідки США вважають, що в «Аль-Каїді» стався серйозний розкол, і що вона вже не може відкрито загрожувати інтересам Америки. Як зазначено в останньому Звіті розвідувальних служб за оцінкою загроз, зробленому минулого лютого, «завдяки тиску, ми та наші союзники пов’язали основних лідерів «Аль-Каїди» в Пакистані... Сьогодні «Аль-Каїда» має менше можливостей і є менш ефективною, ніж рік тому».

Якби метою Обами був розгром «Талібану», то подальше збільшення військової присутності мало б сенс, оскільки відроджуваний «Талібан», можна перемогти тільки за допомогою масштабних наземних операцій, а не тільки авіаударами і секретними операціями. Однак, якщо головна військова мета адміністрації США полягає не в «Талібані», а у залишках «Аль-Каїди», то навіщо тоді проводиться стратегія масштабного військового захисту населених центрів для завоювання підтримки широких мас? Насправді, те, що адміністрація Обами називає стратегією «очистити, утримати, відбудувати», являє собою стратегію «нагрянути, підкупити, втекти» — за винятком того, що заплутана природа місії поглиблення присутності США підриває компонент «втекти».

Перш ніж Афганістан стане болотом на зразок В’єтнаму, Обама повинен переосмислити свій план відправки додаткових сил. Поступове зменшення військового контингенту США має більше значення, оскільки те, що об’єднує окремі елементи синдикату «Талібан» — це загальна опозиція іноземної військової присутності.

Військовий вихід Америки з Афганістану не стане поштовхом для глобального джихаду, як цього мабуть багато хто боїться в США. Навпаки, це видалить об’єднуючий елемент «Талібану» і дасть хід еволюції — хибній боротьбі за владу між афганськими сектантськими та етнічними групами, — значення яких багато в чому буде внутрішнім або регіональним.

«Талібан», при активній підтримці військових Пакистану, звичайно, здійснить набіг на Кабул для повторення сценарію захоплення влади 1996 року. Однак це буде не просто, частково в зв’язку з фрагментацією «Талібану», коли хвіст буде виляти собакою (приватні армії та народне ополчення).

Крім того, неталібанські і непуштунські сили сьогодні значно сильніші, більш організовані і краще підготовлені, ніж у 1996 році, щоб перешкоджати будь-якому наступу на Кабул, після того, як вони отримають провінційну автономію або все ще займатимуть пости у федеральному уряді Афганістану. Зберігши афганські бази для проведення секретних операцій, нальотів безпілотних винищувачів та інших авіаударів, США зможе здійснювати каральні заходи, щоб не допустити захоплення влади «Талібаном». Крім того, саме повітряна потужність Америки нарівні з наземними операціями північноатлантичного альянсу витіснила «Талібан» 2001 року.

Насправді, найбільш вірогідний вихід будь-якої боротьби за владу в Афганістані, спровокованої відходом США, полягає у формалізації існуючого розділення етнічних груп Афганістану — напрям, у якому також рухається Ірак.

За цим сценарієм таджики, узбеки, хазари та інші етнічні меншини зможуть встановити самоврядування в афганських регіонах, у яких вони домінують, залишаючи землі пуштун з обох боків проведеною Великою Британією Лінії Дюрана в стані ферментації. Завдяки етнічній поляризації, Лінія Дюрана, або кордон Афганістану і Пакистану, існує сьогодні тільки на картах. Насправді вона має мало політичного або економічного впливу, і з військової точки зору було б непрактично знову провести цю лінію.

Як і в Іраку, виведення американських сил може потенційно вивільнити сили балканізації. Це може насторожувати, однак, напевно, це наслідок, який не можна зупинити після вторгнення США.

Відхід Америки дійсно допоможе боротьбі з міжнародним тероризмом. Замість того, щоб в’язнути в Афганістані і намагатися умовити і підкупити пакистанське народне ополчення, припинити підтримку ісламських ополченців, США розв’яжуть собі руки для більш широкої та збалансованої контртерористичної стратегії. Наприклад, США зможуть краще оцінити ризики міжнародної безпеки з боку терористичних пакистанських груп, таких як «Лашкар-е-Тойба» і «Джаїш-е-Мохаммад».

Небезпека захоплення влади в Пакистані ісламістами іде не від «Талібану», а від груп, які довгий час знаходили підтримку в пакистанській армії як частині довготривалого альянсу військової мулли. Ось на чому необхідно зосередити сили в боротьбі за безпеку.

Брахма ЧЕЛЛАНІ — професор стратегічних досліджень Центру політичних досліджень у Нью-Делі і автор нещодавно виданої книги «Азіатська нездоланна сила: підйом Китаю, Індії і Японії».

Брахма ЧЕЛЛАНІ. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ