Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж
Станіслав Лем, польський письменник-фантаст

Партнерство Туреччини та Росії дає тріщину

Анкара зближується із Баку проти Вірменії та Ірану
18 вересня, 2012 - 00:00
12 ВЕРЕСНЯ 2012 РОКУ. ШЕКІ, АЗЕРБАЙДЖАН. ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ ТУРЕЧЧИНИ РЕДЖЕПУ ТАЙІПУ ЕРДОГАНУ ТА ЙОГО ДРУЖИНІ ПІД ЧАС СПІЛЬНОГО ВІДВІДУВАННЯ ІЗ ГЛАВОЮ АЗЕРБАЙДЖАНУ ІЛЬХАМОМ АЛІЄВИМ ПАЛАЦУ ШЕКІНСЬКИХ ХАНІВ ВРУЧИЛИ ВИДАНІ У ЗВ’ЯЗКУ З 250-РІЧНИМ ЮВІЛЕЄМ ПАЛАЦУ КНИЖКИ ТА ВИКАРБУВАНІ З ЦІЄЇ НАГОДИ СРІБНІ МОНЕТИ / ФОТО З САЙТА PREZIDENT.AZ

Візит прем’єр-міністра Туреччини Реджепа Ердогана до Азербайджану вийшов за рамки звичайної зустрічі керівників двох держав. Становище на Південному Кавказі було і залишається далеким від стабільності. До тривалого конфлікту між Азербайджаном і Вірменією з приводу Нагірного Карабаху додалося загострення через іранську ядерну програму. В міру того, як посилювалися санкції західних країн проти Тегерана, загострювалися і взаємини Ірану й Азербайджану.

У Баку вже давно посилюється роздратування через відсутність хоч яких-небудь рухів у питанні врегулювання нагірно-карабаської проблеми. Там усе частіше говорять про воєнне рішення щодо повернення окупованих територій і відновлення територіальної цілісності країни в загальновизнаних кордонах. Із урахуванням того, що переозброєння і підготовка азербайджанської армії йде досить швидко, перспектива розморожування конфлікту і порушення status quo, що склався, не здається вже настільки віддаленою.

Ускладнення взаємовідносин Азербайджану з Іраном останнім часом набуло вельми гострої форми. Горючого матеріалу додав арешт і звинувачення в шпигунстві та торгівлі наркотиками двох азербайджанських поетів Фаріда Гусейна та Шахріяра Гаджізаде. Вони були арештовані в Тебрізі, куди прибули як учасники літературного фестивалю. На 10 вересня призначили виголошення вироку, але 4 вересня верховний лідер Ірану аятола Хаменеї їх помилував, і заарештовані були передані азербайджанському консулові в Тебрізі. Не дивлячись на наполегливі запрошення на найвищому рівні, президент Азербайджану не взяв участі в саміті країн, що не приєдналися, в Тегерані, а надав перевагу Мінську, вирушивши туди для перемовин із президентом Білорусі. До речі, остання також член руху неприєднання.

Цей епізод якнайкраще висвітлює поточні взаємини Баку й Тегерана. Іранське керівництво категорично проти участі ізраїльських фірм у поставках зброї до Азербайджану, звинувачуючи останній у тому, що з його території готується удар по Ірану. Зі свого боку, азербайджанські керівники в не менш категоричній формі це заперечують.

Звичайно, в Баку вельми потребують зовнішньої підтримки. В першу чергу вони дивляться у бік Туреччини. І невипадково, враховуючи історичні, культурні, економічні й інші зв’язки. В Анкарі та Баку неодноразово наголошували на взаємній підтримці. Вона справді була, хоча гострі кути оминути все-таки не вдавалося. Наприклад, в азербайджанській столиці негативно поставилися до підписання Цюріхських протоколів і тим більше до можливого відкриття турецько-вірменського кордону. Враховуючи деякі обставини, турецьке керівництво вирішило від такого кроку відмовитися, хоча неприємний осад у Баку залишився.

У міру того як Туреччина займала все більш безкомпромісну позицію в сирійському конфлікті, її стосунки з Тегераном погіршувалися, потім дійшла черга і до Москви.

Ще недавно стратегічне партнерство Білокам’яної й Анкари, здавалося, не викликало ніяких питань. Туреччина дозволила прокладати в своїх водах Чорного моря надзвичайно любий Путіну газопровід South Stream. Під час Кавказької війни саме Анкара затримала прохід через протоки американських кораблів, які прибули до грузинських портів фактично після завершення воєнних дій. Цілком імовірно, що сталося це не без прохань Москви.

І ось тепер ситуація дуже змінилася. Туреччина активно долучається до проблеми безпеки в регіоні Південного Кавказу. Зауважимо, що недавно пройшли навчання прикордонної поліції Грузії за участю турецького катера берегової охорони TCSG-71. Метою навчань було відпрацювання охорони морських кордонів і планерування проведення спільних морських навчань. Турецькі прикордонники побували в Поті, де поклали вінок до меморіалу загиблим у російсько-грузинській війні, встановленому на базі служби берегової охорони в Поті.

Звернемо увагу на останній факт. Покладання вінка є політичним демаршем у бік Москви. Як, утім, і сам факт навчань. Те, що в них із турецького боку брав участь лише один катер, ніскільки не міняє політичної глибини події. Сьогодні один катер, завтра турецька присутність у східній частині Чорного моря може бути представлена набагато більшою кількістю кораблів. Із коментаріїв, які з’явилися в грузинській і турецькій пресі, можна зробити висновок, що такі навчання далеко не останні.

Наступний факт уже стосується енергетики. Фактично підписанням угоди про прокладання Трансанатолійського газопроводу (TANAP) з Азербайджану через Грузію і Туреччину до болгарського кордону Анкара і Баку значно зменшили шанси для прокладання South Stream. По-перше TANAP значно коротший, по-друге, прокачування газу сушею коштує набагато дешевше, ніж по дну моря. Або після прокладання South Stream Росія готова продавати газ собі у збиток, або просто хоче закопати в землю і пустити на дно Чорного моря мільярди доларів.

Перетрактації президента Алієва і Ердогана проходили не в Баку, а в курортному місті Габала. Вибір місця абсолютно не випадковий. Тут розташована радіолокаційна станція, яку орендувала Росія. Термін оренди добігає кінця, а сторони не можуть домовитися про розмір орендної плати. Азербайджан наполягає на її багатократному збільшенні, Росія не погоджується. Вибір місця зустрічі на вищому рівні керівників двох країн є очевидним сигналом Москві, що в Баку з приводу її відходу з Габали ніхто плакати не буде. І Туреччина це підтримує.

Зміна вектора турецької зовнішньої політики і наявність у ній деяких антиросійських нот зачіпає й Україну. В першу чергу в енергетичній сфері. До того ж наша країна сподівається взяти участь у прокладанні TANAP, що було б важливим із точки зору наших трубників.

Постачання зрідженого газу (ЗПГ) могло б істотно зменшити нашу залежність від Росії, і в перспективі з розширенням видобутку газу в шельфі Чорного й Азовського морів, а також у Полтавській і Харківській областях взагалі відмовитися від імпорту блакитного палива з Росії.

Звичайно, найпростіше було б зріджений газ возити з Азербайджану через грузинські порти. Але поки долали в Україні опір проросійського лобі і власну бюрократію, весь експортний обсяг азербайджанського газу законтрактований. У тому числі й нашими більш мобільними сусідами в Румунії.

Проте, у травні 2012 року, Україна і Катар підписали меморандум про взаєморозуміння у сфері енергетики. Сторони мають намір вивчити шляхи взаємовигідної співпраці щодо постачання ЗПГ і будівництва терміналу з його регазифікації (LNG-терміналу). Тепер необхідно забезпечити доставку зрідженого газу з Катара, Алжиру і в майбутньому зі США та Канади. А для цього потрібно буде пройти протоки Босфор і Дарданелли, режим яких регулює Туреччина.

Вочевидь, що це було предметом обговорення на зустрічі турецького прем’єра у Києві та на Ялтинській європейській стратегії (YES). В Анкарі повністю усвідомлюють, що сприяння Україні в забезпеченні її зрідженим газом є прямим ударом по політиці Москви щодо Києва. Тим самим Туреччина прямо протидіє спробам російського керівництва за допомогою газового важеля змусити Україну ввійти до Митного союзу і супутніх йому просторів.

Таким чином, Туреччина починає грати важливу роль у більш глобальному масштабі щодо обмеження впливу Росії на пострадянському просторі. Зараз це найповніше спостерігається у регіоні Південного Кавказу. Турецько-азербайджанський альянс безпосередньо направлений на досягнення цієї мети.

Додамо до цього і протилежні підходи до сирійської проблеми, і різне ставлення до іранської ядерної програми. Виходить, що в Азово-Чорноморському регіоні виникла нова лінія напруженості, і це не додає в ньому спокою.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments