Що настане за відходом iз Гази?
Відхід ізраїльських військ і евакуація єврейських поселенців із Гази після 38 років окупації є найостаннішим доказом обмеженості застосування військової сили, навіть якщо її перевага більша. Зараз саме час винести уроки з цих років окупації й опору для того, щоб зрозуміти, що ізраїльтяни і палестинці повинні робити далі.
Спершу треба зрозуміти, на який кредит довіри палестинців може розраховувати Ізраїль за це розмежування. Звісно, опір палестинців і принесені ними жертви зробили свій внесок у прийняте Аріелем Шароном рішення про зміну політики, яку вiн проводив протягом десятиріч, на протилежну. Але було б помилкою приписувати відхід Ізраїлю виключно войовничості палестинців. Зрештою, ця «підсолоджена пілюля» Ізраїлю не була явним результатом військової поразки і не була наслідком політичних переговорів.
Але однобічність не є раціональною й ефективною довгостроковою політикою, оскільки не приведе до установлення справжнього та тривалого миру в районі Близького Сходу. І як президент Буш уже з’ясував в Іраку, так і Шарон, зрештою, вимушений буде визнати, що його стратегія має свої обмеження.
Однобічність здається дуже доцільною стратегією для короткозорих політиків, оскільки вона дозволяє їм уникнути того, що вони сприймають, як плутанину реальних переговорів — тобто зустрічей із представниками протилежної сторони лице до лиця та виявлення людських результатів своєї політики. Їм також здається, що односторонні дії дають політичні переваги в себе вдома, оскільки лідери можуть вирішити, як багато певної політики вони бажають провести і наскільки далеко вона повинна зайти.
Заради справедливості слід визнати, що однобічність є зручною політикою не тільки для ізраїльського впертого прем’єр-міністра, який не бажає йти на суттєві компроміси під час переговорів. Вона також приваблива й для палестинців, які дотримуються жорсткого курсу та вважають різносторонність засобом тиску на них, щоб вони пішли на непопулярні поступки.
У будь-якому випадку наступного дня після завершення відходу з сектора Газа ізраїльтяни і палестинці стануть лице до лиця перед важливими невирішеними проблемами. Немає жодних сумнівів у тому, що евакуація єврейських поселенців з областей, які ізраїльтяни вважають частиною даної їм Богом території, становить величезну зміну в ідеології. Але після багатьох років проповідей і практики одного з головних сіоністських догматів, чи триватиме виведення поселень із Західного Берега, чи вихід із сектора Газа залишиться одноразовим винятком?
Від палестинців чекатимуть відповідей на запитання — на ділі, а не на словах, — щодо їхньої спроможності створити сучасну плюралістичну державу. Яким чином політичні органи Палестини справлятимуться з дедалі сильнішими ісламістськими рухами, які, безсумнівно, очікують отримати значну частку влади в секторі Газа після виходу звідти ізраїльтян?
Міжнародна спільнота також має відповісти на деякі основні запитання. Згідно з даними Палестинської економічної ради з реконструкції та розвитку (PECDAR), щорічний дохід на душу населення в секторі Газа перебуває на усередненому рівні приблизно 0, тоді як ізраїльтяни отримували дохід, що в середньому нараховує тисяч на душу населення. За відсутності відносно добре оплачуваних робочих місць що станеться з цілими чергами безробітних жителів Гази? Потенційне збільшення кількості безробітних — а це значна сила в усьому світі — є тільки однією проблемою. Але ще швидше відновляться випадки насильства на території Ізраїлю, а то й почнеться третя інтифада, якщо сім’ї, що проживають в Газі, не отримуватимуть достатньо продуктів харчування, і це буде тільки питанням часу.
І хоча економічна ситуація в секторі Газа є критичною проблемою, майбутнє палестино-ізраїльського конфлікту визначатимуть переважно певні кроки, здійснені в мирному процесi. Постійні проблеми, пов’язані з кордонами, Західним Берегом, Єрусалимом і біженцями, треба вирішувати в двосторонньому порядку. Будь-який серйозний спостерігач за палестинсько-ізраїльським конфліктом, безсумнівно, підтвердить, що одностороннє вирішення цих проблем неможливе.
Що стосується багатосторонніх гарантів мирного процесу, то Сполучені Штати і квартет їхніх партнерів — Європейський Союз, Організація Об’єднаних Націй і Росія — не змогли підтвердити навіть найсуттєвіших фактів, що стосуються виходу Ізраїлю, або ж тих, яким чином це пов’язано з планом «Дорожня карта» — угодою, що була укладена в 2003 році. Вони не можуть продовжувати стояти осторонь. Донкіхотське рішення Вашингтона закликати Ізраїль в односторонньому порядку пройти свою частину «Дорожньої карти» не змогло переконати багатьох палестинців. Серед палестинців переважає думка, що «Дорожню карту» заморозять після того, як ізраїльтяни завершать свій вихід із сектора Газа.
Але народи Палестини й Ізраїлю, їхні лідери, а також міжнародна спільнота повинні зреагувати на виклики після цього. Що ще важливіше — майбутнє конфлікту та шанси укладення справжнього миру в регіоні залежать від розуміння обмежень використання наступальної військової сили, оборонного опору й однобічності. Серйозні переговори лице до лиця відповідно до міжнародного права і за сприяння міжнародної спільноти є єдиним способом просування вперед.
Дауд КУТТАБ — директор Інституту сучасних засобів масової інформації в університеті «Аль-Кудс» у Рамаллі, Палестина.
