Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Спроба «косовізації» Сирії

21 лютого, 2012 - 00:00

Країни Заходу на чолі із США й переважна більшість країн-учасниць Ліги арабських держав дістали моральну сатисфакцію за недавню поразку в Раді Безпеки ООН, коли Росія й Китай наклали вето на проект резолюції щодо Сирії. Тоді представниця США в ООН Сюзан Райс назвала подвійне вето огидним. Але її показне обурення викликало невдоволення навіть з боку оглядачів, що зовсім не симпатизують сирійському режимові, і вони нагадали, що за 40 останніх років самі США застосували в Радбезі вето 42 рази — при будь-якій спробі ухвалити резолюцію із засудженням Ізраїлю. Останній раз це сталося рівно рік тому, коли Вашингтон блокував резолюцію з осудом незаконного будівництва поселень на окупованих територіях і вимогою припинити цю практику. А пізніше США постійно погрожували накласти вето на будь-яку резолюцію, що дасть зелене світло визнанню Палестинської держави.

І от минулої п’ятниці текст, майже тотожний пропонованому в Радбезі, здобув підтримку Генеральної Асамблеї ООН із 137-ма голосами «за» («проти» — 12, 17 — утрималися). Такий результат не має дивувати: долучити до нього якомога більше країн постаралася досі небачена коаліція західних країн та нафтових монархій Затоки із залученням усіх наявних засобів заохочення до «правильного» голосування. Тому не може, наприклад, здивувати поведінка Індії, яка проголосувала «за», тоді як до того всіляко засуджувала зовнішнє втручання в сирійські події в рамках групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка), — згаданим країнам Затоки варто було лише натякнути Делі, скільки сотень тисяч її заробітчан можуть бути відправлені додому, щоб спонукати її до бажаної дії. Відчайдушно намагаючись зберегти обличчя, представник Індії вже після голосування доводив, що його країна проти насилля взагалі й тільки за політичний діалог. У глибокому дипломатичному шпагаті простягнувся своїм виступом і представник України, похваливши ЛАД і закликавши всі сторони до переговорів. Урешті, ті, хто вчинив з розрахунку, тепер угамовують муки сумління перед Дамаском тим, що резолюція Генасамблеї не є обов’язковою для виконання. Цікавим є той факт, що до проекту резолюції офіційним спонсором хотів залучитися й Ізраїль. Це дало всі підстави поглузувати представникові Сирії в ООН Джафарі: «Хай щастить Арабській лізі у виконанні завдань, визначених Ізраїлем».

Звинувачення в резолюції на адресу офіційного Дамаска «у системних і масових порушеннях прав людини» патетично підтримав у своєму виступі Генсек ООН Пан Гі Мун: «Ми бачимо невибірково обстрілювані житлові райони, шпиталі, використовувані для тортур, заарештованих десятирічних дітей. Ми бачимо майже визначені злочини проти людяності». Де це побачив сам Генсек ООН, залишилося загадкою, адже в Сирії він чомусь досі не побував, хоча мав усі можливості, наприклад, іще два дні тому був зовсім неподалік. Натомість тоді можна було побачити, як Генсека ООН гнали поганою мітлою жителі блокованої палестинської Гази, куди він приїхав поговорити за мир, але відмовився зустрітися з рідними ув’язнених в ізраїльських тюрмах, серед яких є й діти. А для з’ясування справжнього адресата заклику резолюції «негайно припинити всі акти насилля», то варто прочитати бодай кілька пунктів звіту місії спостерігачів тієї ж ЛАД, які, як відомо, були в Сирії протягом грудня-січня: «26. У Хомсі й Дераа місія спостерігала, як озброєні групи скоювали акти насилля проти урядових сил, в результаті чого були загиблі й поранені. У деяких випадках урядові сили відповідали на напади із застосуванням сили. Спостерігачі зазначили, що озброєні групи володіють ракетами та протитанковими рушницями. 27. У Хомсі, Ідлібі та Хамі місія була свідком актів насилля, скоєних проти урядових сил та цивільних, що спричинило кілька смертей та поранень. Серед таких прикладів є підрив пасажирського автобусу, унаслідок чого дев’ять людей загинуло, серед них — жінки й діти [...] 30. Згідно зі зведеннями керівникові місії, керівники груп були свідками мирних демонстрацій як симпатиків уряду, так і опозиції. Жодній із демонстрацій не перешкоджали...» Як відомо, у середині січня місію було відкликано, бо її повідомлення не влаштовували організаторів у ЛАД. Наведений звіт місії просто сховали подалі від очей, водночас оголосили, що якраз за результатами діяльності спостерігачів підготували «план мирного урегулювання». Цей план, як відомо, зводиться до усунення від влади президента Башара Аль-Асада.

Очевидними суперечливостями просякнута й уся резолюція. Так, з одного боку, Генасамблея «висловлює повну підтримку рішенню Арабської ліги», а з другого, «підтверджує суверенітет Сирії» та попереджає, щоб «держави утрималися від погроз або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності». І це тоді, як за кілька днів до голосування та ж Ліга ухвалила власну резолюцію із закликом «забезпечити всі види політичної та матеріальної допомоги» опозиції, тобто легалізувала постачання зброї, грошей, бойовиків і інструкторів із власних спецслужб, що давно вже не було таємницею. А недавня місія голови служби розвідки Росії Михайла Фрадкова до Дамаска, як повідомили у пресі, закінчилася вивезенням кількох десятків офіцерів турецьких спецслужб, захоплених у полон урядовими військами. Такий жест доброї волі з боку Дамаска мав би вгамувати войовничий запал сусіда, що донедавна зголошувався на «гуманітарну інтервенцію». Тим паче нині Туреччина опинилася на самоті, тоді як інші сусіди, передусім Ірак і Ліван, відмовилися від сумнівної честі стати плацдармом для нападу, більше того, обіцяють перешкодити потокам озброєнь бойовикам, до лав яких уже долучилися й горезвісна «Аль-Каїда»...

Резолюція Генасамблеї, хоча й не зобов’язувальна, стала, за задумом, необхідним фіговим листком підтримки «світовою спільнотою» сценарію, випробуваного свого часу в Косові. 24 лютого в Тунісі мають відбутися збори під назвою «Друзі Сирії» для проголошення коаліції держав, чиїми завданнями буде таке. Як свого часу в Косові, організація так званих гуманітарних коридорів на території Сирії, коли під приводом допомоги цивільному населенню будуть утворені цілі анклави, контрольовані опозицією. Варто пригадати, що в Косові 14 років тому такі «гуманітарні коридори» створювали терором місцевих бойовиків та бомбуванням силами НАТО югославських урядових військ. Від перспективи застосувати цей метод у Сирії поки що всіляко відкараскуються... По-друге, «друзі Сирії» спробують згуртувати опозицію, угруповання якої нині не визнають одне одного. Так, утворену в Туреччині Сирійську національну раду не переносить на дух опозиція на території самої Сирії у вигляді «Національного органу за демократичні зміни», тавруючи її як «маріонетку іноземних урядів». А лідер Сирійської вільної армії недавно назвав їх зрадниками... У Косові з цим було легше, бо місцеві сепаратисти з Армії визволення Косова вже встигли на той момент досягнути одностайності, просто відстрілявши за попереднє десятиріччя всіх опонентів...

Ініціатори «косовізації» Сирії визнають, що справа нелегка й тривала. Адже так і не вдалося досягнути розколу в сирійському керівництві й бунту в армії, яка до того ж останнім часом досягла неабияких успіхів, дозволяючи бойовикам сконцентруватися в окремих районах, щоб потім швидко й без вагомих утрат знищити їх або захопити в полон. Більше того, днями в країні відбудеться референдум з проекту нової конституції, якою — практично мовою резолюції Генасамблеї — запроваджується «політична система на основі політичного плюралізму, що діє через демократичне волевиявлення на виборах».

Ігор СЛІСАРЕНКО
Газета: