Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Україна: довга дорога на Захід

22 листопада, 2005 - 00:00

Зовнішня політика України і з приходом Президента Віктора Ющенка вибудовується в результаті географічного розташування країни, з огляду на наявність двох полюсів: Росії та ЄС. Однак Ющенко, на відміну від Леоніда Кучми, справді звертає в напрямку Брюсселя, даючи спершу сигнал повороту в бік Брюсселя, а не Москви.

Головна зовнішньополітична мета України — вступ до ЄС і НАТО. Тим часом, після періоду європейської ейфорії з приводу можливості швидкого вступу України до ЄС, що спостерігалася в перші тижні президентства Ющенка, тепер домінуюче місце займає настрій протверезіння. Прийшло розуміння, що отримання членства в ЄС може виявитися тривалим процесом, що містить проведення цілої низки рішучих, а тому непопулярних реформ. Тим паче, що країни ЄС після провалу референдумів із конституції у Франції та в Нідерландах відчувають ще меншу, ніж раніше, готовність відкривати Україні шлях до членства. З іншого боку, країни ЄС не можуть і не хочуть тримати перед дверима найбільшу за територією європейську країну, яка має тисячолітню християнську культуру та визнає європейські цінності. До того ж за багатьма показниками в галузі економіки, освіти, політики вона не поступається Туреччині, якщо не випереджає її, відстаючи від неї лише за кількома показниками. Тому форма «асоційованого членства» могла б стати найбільш реалістичним способом прив’язки України до ЄС. У зв’язку з цим Київ хотів би після демократично проведених парламентських виборів, запланованих на 2006 рік, розпочати переговори з Брюсселем про асоційоване членство. Відмова Брюсселя могла б призвести тільки до зупинки процесу реформ в Україні, відтиснення її в певній мірі через економічні зв’язки у бік Росії. А це могло б призвести до посилення імперських тенденцій у Москві.

В Україні в питанні вступу до НАТО суспільного консенсусу не існує. Ця тема, на відміну від вступу до ЄС, відігравала у виборчій кампанії Ющенка підпорядковану роль. Україна сподівається, що до НАТО її приймуть у 2008 році. До того часу країна, за словами міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, проведе необхідні реформи. Вирішувати питання про вступ до НАТО, як і до ЄС, Ющенко має намір із допомогою референдумів.

Ющенко розуміє, що існує тісне переплетіння української та російської економік. Він хоче жити з Росією, але не під її диктатом. Виступаючи 12 квітня перед студентами у Варшаві, Ющенко заявив, що хоче підтримувати з російським сусідом «ясні, чесні та відкриті» відносини. Для нього Росія — «вічний стратегічний партнер», партнер, із яким він хоче розмовляти тільки на рівних. Ющенко веде тепер переговори з Росією не в дусі слов’янської сентиментальності або радянської ностальгії, а з огляду на українські інтереси. Для Москви це нове й незвичне.

Головна проблема Києва у відносинах із Москвою — залежність України від поставок російського газу. Кремль користується цим і з 2006 року підвищує ціну на газ, який Україна закуповує в Росії, майже вчетверо. Київ у відповідь на скорочення обсягів транзиту російського газу не може пригрозити якимись контрзаходами, оскільки заробляє на цьому транзиті. Якщо Кремль офіційно пояснює підвищення ціни бажанням довести її до рівня на світовому ринку, то й Україна могла б використати такий самий аргумент, підвищуючи вартість транзиту, це, щоправда, зменшить ціновий шок тільки вдвічі, оскільки вартість транзиту на світовому ринку зросла не так різко, як ціна на газ. І якщо в 2006 році Україна закупить 39 мільярдів кубічних метрів газу в Туркменістані за вартістю, що дорівнює чверті російської ціни, то для цього необхідна згода Москви, оскільки Україна й Туркменістан не мають своїх газопроводів і тому вимушені користуватися трубопроводами «Газпрому». Росія перед парламентськими виборами в Україні, запланованими на 31 березня 2006 року, з метою профілактики рішуче продемонструвала Києву газову залежність країни, давши зрозуміти, що новому уряду в разі хорошої політичної поведінки буде гарантована знижка в ціні.

Утім, оскільки курс у напрямку ЄС є для Ющенка вищим пріоритетом, що не підлягає обговоренню, Україна не братиме участі в жодному російському проекті або в проектах під управлінням Росії, здатних створити проблеми або перешкодити вступу до ЄС або до НАТО. Під час свого візиту до Польщі в середині квітня Ющенко наголошував, що Україна готова говорити про Єдиний економічний простір із Росією, Білоруссю, та Казахстаном тільки в тому випадку, якщо там не буде жодних наднаціональних структур і це не перешкодить інтеграції України з Європою. Ющенко йде ще далі: він хоче активізувати діяльність ГУАМ — (рихлого) союзу держав у складі Грузії, Азербайджану та Молдови, що перебуває повністю поза російським впливом й орієнтується на європейські норми та цінності — і за негласної підтримки США взяти в ньому на себе керівну роль. Україна, за словами її міністра закордонних справ, унаслідок свого потенціалу та свого розташування здатна стати провідною регіональною державою.

Договір, укладений Ющенком 22 вересня зі своїм опонентом Віктором Януковичем, зовнішньополітичних питань не зачіпає. Зміни можуть відбутися після чергових парламентських виборів, що пройдуть згідно з конституцією, яка набуває чинності з 1 січня 2006 року. Кандидатуру голови уряду, якого, як і раніше, пропонуватимуть президент і парламент, рекомендуватиме президенту найвпливовіша партія. Крім того, парламент повинен призначати всіх міністрів.

Згідно з опитуваннями громадської думки, «Партія регіонів» Януковича і блок нещодавно відправленого у відставку глави уряду Юлії Тимошенко отримають по 20% голосів виборців. Партія голови парламенту Володимира Литвина «За єдину Україну!» може набрати 5% голосів, тому й виникне необхідність створення коаліційного уряду. Оскільки Юлія Тимошенко є стосовно Януковича політичним полюсом й у зв’язку зі звільненням із посади голови уряду незадоволена Ющенком, то вона, очевидно, не піде на таку коаліцію. Це, ймовірно, означає, що доведеться чекати появи коаліції партій Ющенка, Януковича та Литвина. Навіть якщо за новою Конституцією кандидата на посаду міністра закордонних справ парламенту пропонує Президент, він все ж буде вимушений орієнтуватися на наявне співвідношення сил. У зовнішній політиці нового українського уряду повинні знайти своє відображення бачення й інтереси партій, які входять до коаліційного уряду, в тому числі Януковича.

Це могло б означати, що український поїзд у напрямку членства в НАТО й асоційованого членства в ЄС досить сильно гальмуватимуть — у дусі Москви, — щонайменше, до того часу, поки НАТО та ЄС не запропонують Кремлю щось в обмін на його згоду щодо західних амбіцій України.

Еберхард ШНАЙДЕР — професор політології університету в Зігені, працює в Німецькому інституті міжнародної політики та безпеки Фонду науки і політики в Берліні

Еберхард ШНАЙДЕР. Die Welt, Німеччина, 21 листопада
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments