Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Українофоби зазнають поразки

Тому — просять грошей і лають ЗМІ
29 березня, 2011 - 00:00

У ході круглого столу в Державній думі Росії на тему: «Про російський і російськомовний рух України» голова «Російської громади Криму» Сергій Цеков заявив про необхідність створення проросійської партії. «Я впевнений, що за термін у межах п’яти років в Україні буде створено єдину організацію російських співвітчизників. І впливова єдина проросійська партія — істинна, справжня, а не та, яка використовує проросійські гасла в період виборчої кампанії. При цьому ми розраховуємо на вашу допомогу, на допомогу Росії». Ще відвертішим був заступник голови ради ВОО «Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна» Руслан Бортник. «Поговорімо відверто — отримати достатнє фінансування в умовах України від українських бізнесменів практично неможливо. Ці джерела фінансування необхідно шукати десь іще, або нові джерела». Якщо українські бізнесмени грошей не дають, на західних, китайських або арабських теж не варто розраховувати, то залишається одна можливість — знайти необхідні кошти в сусідній Росії.

Добродії Цеков, Бортник і ті, хто приєднався до них, укотре підписалися в тому, що їхні потуги розіграти антиукраїнську карту і займатися підривною діяльністю на користь сусідньої країни не знаходять практичної підтримки в Україні, навіть у Криму. Ось і їдуть вони у Першопрестольну проливати крокодилячі сльози про долю співвітчизників і заодно з протягнутою рукою просити подаяння — даруйте, фінансування від усіх, хто відгукнеться. Анекдотичність ситуації полягає в тому, що однієї із заяв вистачає Міністерству юстиції, аби вельми ѓрунтовно зайнятися джерелами фінансування такої партії. Український закон забороняє політичну діяльність на гроші з-за кордону. Добродії Цеков і Бортник цього не знають? Нічого собі захисники росіян і російськомовних! Виникає цілком обѓрунтована підозра, що ні російська мова, ні співвітчизники, ні російськомовні їх абсолютно не цікавлять. Просто дуже хочеться грошей, і що більше, то краще.

На перший погляд, дивно, що в Москві не розуміють або вдають, що не розуміють, із ким мають справу. З іншого боку, для голодного, як говорить англійське прислів’я, half а loaf is better than no bread — половина буханця краще, ніж зовсім без хліба. От і мучаються в Москві.

Звернімо увагу на назву згаданого круглого столу. В одну купу звалили росіян і російськомовних. І це не випадкова підміна понять, а цілеспрямована дія, незважаючи на всю її безглуздість. І друге важливе поняття — рух. Це всіх, хто в Україні розмовляє російською мовою, записують навіть без їхнього бажання в якийсь загальний рух, якого в природі не існує. Але бажання — батько думки. Особливо коли немає підстав, а дуже хочеться, щоб вони були. Доводиться вигадувати.

Усе, що на цьому круглому столі наговорили його учасники, не варто було б повторювати і навіть хоч якось реагувати. Але те, що відбувалося, — не приватний захід присутніх на журфіксі задля обговорення неіснуючих переслідувань в Україні російської мови та російськомовних. Це політична акція законодавчого органу сусідньої країни. Директор другого департаменту СНД МЗС Росії Віктор Сорокін назвав суму фінансової допомоги, яку російські дипломатичні установи надаватимуть співвітчизникам в Україні. Гроші чималі. Торік було витрачено понад 36 млн. руб. (близько 1,2 млн. доларів). Як пообіцяв Сорокін, «...цього року, як і в подальші роки, на роботу зі співвітчизниками посольству і нашим закордонним установам також надаватиметься і виділятиметься значна матеріальна і фінансова допомога». Чи не на ці гроші сподіваються добродії Цеков і Бортник?

Не обійшлося без відомого українофоба Костянтина Затуліна. Предметом його наскоків стали ток-шоу Савіка Шустера. «Це коли Савік Шустер працює на державному каналі й не пропускає будь-якого випадку, щоб не роздути будь-яку дрібницю в російсько-українських відносинах до становища скандалу! Він же працює не на приватному, а на державному каналі». Дровенят у вогонь підкинув директор філії Інституту країн СНД в Україні Володимир Корнілов. Він закликав російську владу висловити незадоволеність діями Савіка Шустера. «Справді, те, що він творить зараз на державному телебаченні, розпалюючи ненависть до Росії за гроші українських платників податків, не вписується в жодні рамки. На мою думку, на це рано чи пізно якась дипломатична реакція, реакція Росії, нехай навіть і непублічна, повинна бути». По-перше, ніхто в передачах Савіка Шустера ненависті до Росії не розпалює. По-друге, порівняно з тим, що говориться на російських каналах про Україну, ток-шоу на УТ-1 — просто проросійські передачі. Де, до речі, пан Затулін і Корнілов, на жаль, часті гості.

Особливо дратує Корнілова, що російський капітал підтримує ті українські ЗМІ, в яких з’являються критичні щодо Росії матеріали. «За роки кризи західні інвестиції в українські ЗМІ практично зникли і відмовилися співпрацювати з українською пресою. На ринку ЗМІ присутній фактично лише російський капітал. Тобто ті бренди, які використовуються проти Росії, росіян, російського руху, — частенько це бренди російських ЗМІ. Це часто-густо».

Цікаво виходить. На українському державному каналі вони вимагають про Росію — або тільки добре, або ніяк. А в Державній думі (теж не зовсім приватна лавка) пускаються на всі заставки проти України, і це скільки завгодно.

Навіть наш терплячий з відомого часу МЗС вимушений був дати відсіч знахабнілим захисникам невідомо кого, які безцеремонно вказують іншій країні, що їй показувати на своїх телеканалах. Керівник інформаційного департаменту МЗС Олег Волошин заявив: «Можна стверджувати, що саме Затулін на різних російських телеканалах займався пропагандою антиукраїнських настроїв. І завдяки зусиллям таких, як він, був момент, коли майже половина росіян, за даними соціологічних опитувань, розглядали відносини з Україною як ворожі або недружні... у Росії були і є політики, які роками робили собі кар’єру на нападках на українську державність, критиці української незалежності й усього українського. Одним із таких політиків якраз і є Костянтин Затулін».

Взагалі, за великим рахунком, Затуліну, Корнілову і Ко ротів не позакриваєш. Нехай би собі говорили, що хочуть, адже що більше в них антиукраїнського, то менше в них прибічників. І очевидна криза рухів, очолюваних діячами на кшталт Цекова, — наочна ілюстрація цього. Проте є інші чинники, які змушують не залишати без уваги чергову антиукраїнську хвилю.

Не встигли влягтися круги на воді від проблем з українською бібліотекою в Москві — як новий українофобський заряд. Таке враження, що комусь дуже кортить знову погіршити наші відносини.

Причини слід шукати всередині Росії. Нещодавня перепалка між президентом Медведєвим і прем’єром Путіним стала видимою ознакою розпочатої передвиборної кампанії. Триває інтенсивний пошук ворогів, хоча, за логікою найбільш войовничих кіл, у російській столиці вони зовсім поруч. Труднощі в країні — так треба знайти, кого слід захищати поза нею. То в країнах Балтії, то в Україні. Вкотре виступити проти бомбардувань у Лівії, тому що їх виробляють західні країни, і тихо мовчати про Чечню, Інгушетію і Кабардино-Балкарію. Примушувати Грузію до миру треба, а захистити народ Лівії від знахабнілого диктатора — в жодному разі. Тюркомовним перейти на латинську графіку — в жодному разі, а от російська мова там, де їй нічого не загрожує, — будь ласка.

Антибалтійська кампанія якось вичерпалась, замість неї починається антиукраїнська. Плани заманювання України в Митний союз і всілякі єдині простори не здійснюються, хоча з початком президентського терміну Віктора Януковича на берегах Москви-ріки хтось вважав, що справу зроблено. Але не виходить, і від цього роздратування ще більше.

Зараз кошмарним сном для російських діячів певних кіл є можливе наприкінці року підписання угоди з ЄС про Зону вільної торгівлі. Це назавжди поставить хрест на будь-яких російських інтеграційних проектах за участю України. І в Москві будь-що намагаються цьому завадити. Зокрема, й охканнями щодо нібито пригноблених росіян і російськомовних. У хід ідуть сумнівні аргументи, в які вже ніхто не вірить.

На нещодавньому прийомі в російському посольстві в Києві з нагоди дня народження Бориса Єльцина Леонід Кравчук відзначив: «Я багато разів бував у Росії, але ніколи не чув, щоб російський народ мав якісь претензії до українців. То чому у влади є ці претензії?». Справді, чому?

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments