Характер є гідністю у важкі часи.
Шарль де Голль, французький генерал, перший президент П'ятої республіки

Великі маневри на «Великому Близькому Сході»

Що треба враховувати Україні
23 березня, 2004 - 00:00


Близькосхідний регіон постійно знаходиться у фокусі світової геополітики, проте увага до нього сьогодні просто вражаюча. Відбуваються інтенсивні зустрічі та контакти державних діячів США, Західної Європи, арабських країн, Ізраїлю, небачених обертів знову набула «шатлова» дипломатія, висуваються нові широкомасштабні проекти, що мають докорінно змінити увесь регіон. Очікується, що головними темами наступних самітів «вісімки», НАТО, ЄС—США, ЄС будуть якраз питання майбутнього Близького Сходу.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ПРОЕКТ

Головним стимулятором такої підвищеної активності навколо Близькосхідного регіону стало оприлюднення намірів адміністрації Дж. Буша. Йдеться про використання нової політичної технології реалізації своєї широко розрекламованої стратегії «просування демократії на Близькому Сході». Її суть полягає у тому, що під вирішення цього завдання пропонується адаптувати модель, яка у свій час була розроблена для просування політичних свобод і трансформацій у колишньому Радянському Союзі та Східній Європі — Гельсінкський акт 1975 р. На думку розробників цієї ідеї, успішне використання «гельсінкського процесу» у демократизації східного блоку на чолі з СРСР протягом 70—80-х рр. минулого століття дозволяє сподіватись на такий же ефект і у реалізації нових стратегічних планів щодо широкомасштабної трансформації Близькосхідного регіону.

Планується, що модель «Близькосхідного Гельсінкі», яка врешті-решт отримала назву «Ініціатива Великого Близького Сходу», має бути офіційно презентована президентом Джорджем Бушем на саміті «вісімки» у Сі Айленді (штат Джорджіа, США) у червні цього року. У відповідності до цієї ініціативи саміт G-8 має закликати уряди арабських та південноазіатських країн до проведення глибоких політичних реформ, реалізації основних прав особистості та впровадження економічних реформ. Для того, щоб зацікавити близькосхідні та південноазіатські країни до співробітництва, західні держави мають розширити свої політичні зобов’язання, збільшити допомогу, сприяти набуттю цими країнами членства у СОТ, а також прискорити опрацювання угод у сфері безпеки на взірець Партнерства заради миру з країнами колишнього східного блоку. Окрім саміту «вісімки», «Ініціатива Великого Близького Сходу» має бути обговорена також на наступних самітах НАТО і США—ЄС у червні цього року.

Якими ж мотивами та потребами визначається поява «Ініціативи Великого Близького Сходу»? За висловом деяких офіційних представників американської влади, головна мета цього проекту полягає у тому, «щоб наростити м’ясо на кості закликів Буша щодо політичних змін в ісламському світі», висловлених ним у двох виступах — у Національному фонді розвитку демократії та у Лондоні на честь вшанування пам’яті Черчилля. Йдеться, насамперед, про те, що Сполученим Штатам потрібно якось виплутатись із того складного становища, в якому вони опинились на Близькому Сході. Рік тому американський президент запевняв, що усунення Саддама Хусейна від влади та створення Палестинської держави внаслідок реалізації плану «Дорожня карта» стане каталізатором демократичних змін в усьому Близькосхідному регіоні. Однак, виходячи з того, що розв’язання арабсько- ізраїльського конфлікту фактично заблоковано, процес нормалізації ситуації в Іраку стикається з великими труднощами, Сполучені Штати намагаються прив’язати і фактично розчинити ці дві проблеми у більш глобальному проекті генерування політичних змін на Близькому Сході. Для того, щоб зробити цей проект більш ефективним, до його реалізації планують залучити НАТО та країни «вісімки».



У розпал передвиборних змагань за президентське крісло, коли питання політики США на Близькому Сході і в Ісламському світі загалом займають одне з головних місць, Джорджу Бушу вкрай необхідно продемонструвати, що його близькосхідну політику супроводжує успіх, динамізм, інноваційність.

ПОЗИЦІЯ ЄВРОСОЮЗУ

Європейські уряди в цілому підтримали ідею «Ініціативи Великого Близького Сходу», хоча й не приховують своїх певних сумнівів щодо її конкретних положень. По-перше, європейські лідери скептично відносяться до можливостей використання моделі Гельсінкських Угод взірця 1975 року до Близького Сходу через значні відмінності цих регіонів. Євросоюз також стурбований майбутнім свого довготривалого діалогу з арабськими країнами Середземномор’я у форматі Барселонського процесу, який за своєю суттю є моделлю співпраці між Європою та Близьким Сходом, що базується на підтримці внутрішніх перетворень у близькосхідних країнах, наданні їм всебічної допомоги, а не нав’язуванні імпортних рецептів демократизації. Крім того, Євросоюз має серйозні зауваження стосовно того, чи відповідає американська ініціатива потребам вирішення арабсько-ізраїльського конфлікту, небезпідставно вбачаючи у твердженні про просування демократії на Близькому Сході як засобу його вирішення якраз прямо протилежне — намагання засунути вирішення цієї проблеми у віддалений кут.

Така позиція Євросоюзу знайшла свій прояв у двох тенденціях. З одного боку, американська ініціатива була підтримана як керівництвом Євросоюзу, так і абсолютною більшістю європейських країн. Одним з головних союзників Сполучених Штатів стала на сьогодні Німеччина. Під час ювілейної 40-ї Міжнародної мюнхенської конференції з питань безпеки, яка відбулася 7—8 лютого ц.р., міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер обґрунтував необхідність висування Євросоюзом, США та Канадою «нової трансатлантичної ініціативи для Близького Сходу». На думку німецького міністра, і США, і Європі потрібно зробити правильні висновки із своїх розходжень у позиціях стосовно війни в Іраку та сформувати перспективу і стратегію для ширшого Близького Сходу разом із своїми партнерами в регіоні. Нова трансатлантична ініціатива має складатись із двох кроків. Першим — Євро/НАТО Середземноморський процес, у рамках якого Барселонський процес, ініційований Євросоюзом та Середземноморський діалог, ініційований НАТО, мають взаємодоповнювати один одного. Другий крок — «декларація спільного майбутнього», яка буде адресована всьому Близькосхідному регіону. В цьому документі мають бути викладені спільні принципи і напрямки здійснення широкомасштабних реформ у Близькосхідному регіоні. Пропозиції міністра закордонних справ Німеччини отримали згодом назву Німецького плану для Близького Сходу. 27 лютого цього року під час офіційного візиту Герхарда Шредера до Сполучених Штатів, який відбувся вперше за останні роки, була підписана Спільна заява президента Джорджа Буша та канцлера Герхарда Шредера «Німецько-американський союз для XXI століття». У цій заяві наголошується, що США та Німеччина «мають побудувати дійсне партнерство, що пов’язує Європу та Америку із ширшим Близькосхідним регіоном і яке спрямоване на співробітництво з країнами і народами регіону для того, щоб досягти зазначені цілі та жити поруч один із одним в мирі».

Разом з тим, це не завадило тій же Німеччині трохи пізніше стати співавтором ще однієї близькосхідної ініціативи — тепер вже французько-німецького плану, з яким спільно виступили президент Франції Жак Ширак та канцлер Німеччини Герхард Шредер під час їхньої зустрічі у Парижі 4 березня. Близькосхідний план запропонований як альтернатива американській ініціативі і має бути презентований лідерами Євросоюзу на Європейському саміті 25 березня. План також підкреслює, що «будь-яка ініціатива для Близького Сходу має відповідати потребам та сподіванням регіону», що можна розглядати як сильний удар по Сполучених Штатах, чиї ідеї сприймаються багатьма арабами як «модель», що нав’язується США для регіону. Франція та Німеччина наполягають на тому, що потрібно «уникати западні глобального підходу, який ігнорує національні характеристики, та поносити іслам, як щось несумісне із модернізацією». Франко-німецький план наголошує на важливості працювати індивідуально з кожною країною регіону. За висновками аналітиків, франко-німецький план може отримати більшу прихильність серед арабських лідерів, які так стурбовані пропозиціями адміністрації Джорджа Буша.

Таким чином, незважаючи на всі заклики і декларації щодо трансатлантичної єдності, сьогодні продовжується напружена боротьба між США та ЄС за вплив на Близькосхідний регіон, що знаходить свій вияв і у маневрах навколо близькосхідних ініціатив. Враховуючи цю обставину, цілком вірогідно очікувати на наступному саміті НАТО у Стамбулі обговорення трьох проектів — американської «Ініціативи Великого Близького Сходу», німецького та франко-німецького планів, а також спроб знаходження спільного знаменника для висування єдиної трансатлантичної ініціативи.

РЕАКЦІЯ АРАБІВ

Реакція арабського світу на американську ініціативу була відверто негативною. Її було сприйнято як таку, що має на меті під прикриттям реформ закріпити гегемонію США у цьому регіоні і змусити всіх забути про їхню нездатність врегулювати палестинсько-ізраїльський конфлікт. Без всебічного врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту, заявив, наприклад, голова комітету єгипетського парламенту з питань розвитку Арабського світу А. Абу Зейд, будь-яка близькосхідна ініціатива приречена на те, щоб товкти воду у ступі. На думку колишнього посла Ліги арабських держав у США, професора Американського університету у Вашингтоні К. Максуда, цей проект є спробою замаскувати нелигітимність війни в Іраку. Відверте несприйняття арабів викликало те, що американський проект базується на моделі Гельсінкського Заключного акту 1975 року, який відіграв особливу роль у розпаді східного блоку та й самого Радянського Союзу. У цьому зв’язку міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц С. Аль Фейсал задався питанням — якщо внаслідок використання Гельсінкської угоди СРСР розпався на багато країн і його народи так тепер потерпають, то що ж буде з Арабським світом після застосування до нього подібної моделі? Характерно, що такий відомий американський політолог як З. Бжезинський, колишній помічник президента США з питань національної безпеки, дуже гостро розкритикував американську адміністрацію за «незграбність виконання» їхнього ж амбіційного проекту на початковому етапі.

Американській адміністрації довелось терміново мобілізувати увесь свій пропагандистський апарат з тим, щоб виправити ситуацію. На Близький Схід з метою детального роз’яснення суті американських пропозицій було направлено двох заступників Державного секретаря США М. Гроссмана та А. Ларсона. Сам Державний секретар К. Пауелл дав декілька розгорнутих інтерв’ю для провідних близькосхідних інформаційних агенцій, зокрема щойно створеному супутниковому телеканалу Аль Хурра (Свобода), який входить у структуру американської інформаційної пропаганди на Близькому Сході. Американський президент, у свою чергу, провів телефонні розмови з рядом лідерів Арабського світу.

Першою розгорнутою й системною відповіддю Арабського світу на «Ініціативу Великого Близького Сходу» стала спільна саудівсько-єгипетська заява за результатами переговорів президента Єгипту Х. Мубарака з королем Саудівської Аравії Фахдом та наслідним принцем Абдуллою. У заяві наголошується, що лідери обох країн «підтвердили, що арабські країни продовжують рухатись шляхом розвитку, модернізації та реформ у відповідності з інтересами та цінностями своїх народів». Модернізація та реформи мають бути також сумісними із специфічними особливостями народів Близького Сходу та «арабською ідентичністю». Другим важливим пунктом заяви є наголос на тому, що арабські країни не погодяться із жодною моделлю реформ, що нав’язуватиметься їм ззовні. По-третє, дві провідні арабські країни роз’яснили Вашингтону, що стабільність та реформи на Близькому Сході залишатимуться міражем, якщо ізраїльсько- арабський конфлікт, який триває вже понад півстоліття, та болісна іракська проблема не будуть вирішеними.

Під час зустрічі міністрів закордонних справ арабських країн виявились певні розбіжності між ними стосовно ставлення до американської «Ініціативи Великого Близького Сходу». Стало зрозумілим, що арабські країни у своєму відношенні до американської ініціативи розділились на три групи. Єгипет, Кувейт та Саудівська Аравія виступили за відкритий діалог із Сполученими Штатами та Євросоюзом з тим, щоб скорегувати їхні реформаторські плани у відповідності з арабськими інтересами. Сирія, Ліван та Ємен відкинули будь-які спроби закордонного втручання у справи арабського світу. Третя група країн на чолі з Бахрейном та Катаром вирішила зачекати з реакцією на американську ініціативу, розібратись з пропозиціями Заходу, здійснюючи інтенсивні консультації з архітекторами цього проекту. Однак, незважаючи на всі існуючі розбіжності, міністри закордонних справ були єдині у тому, що аналіз американської ініціативи та опрацювання загальноарабської позиції стосовно неї мають стати ключовим питанням наступного саміту Ліги арабських держав у Тунісі 29—30 березня.

У той же час Арабський світ намагається перейти у контрнаступ, висуваючи свої власні ініціативи та плани проведення реформ на Близькому Сході. 1 березня оприлюднив свій план Єгипет. Президент цієї провідної арабської країни Х. Мубарак заявив, що єгипетський план спрямований на підтримку реформ, які поважатимуть арабську ідентичність і відбуватимуться з розумною швидкістю. Єгипетську ініціативу було презентовано під час зустрічі міністрів закордонних справ арабських країн їх єгипетським колегою А. Махером. В цьому документі арабським країнам пропонується проголосити «їхню рішучість просуватись шляхом реформ і модернізації» при умові, що такі реформи поважатимуть традиції та специфічні характеристики окремих країн. Він проголошує, що арабські країни готові співробітничати з дружніми країнами, які «готові розглядати арабські ініціативи на основі повної рівності і не намагатимуться нав’язувати упереджені рецепти».

В Арабському світі зростає усвідомлення необхідності здійснення широкомасштабних політичних, соціально-економічних та гуманітарних реформ, вироблення власної стратегічної ініціативи, спрямованої на досягнення арабськими країнами якісно нових параметрів розвитку. «Араби повинні зрозуміти, що лише вони самі здатні змінити свій статус-кво, долаючи свою роз’єднаність, нестачу демократії і недорозвиненість, — підкреслює газета Ашарк аль-Авсат, що видається в Лондоні. Під час наступного саміту Ліги арабських держав у Тунісі, продовжує газета, «арабські лідери мають підготувати власний план політичної та економічної реформи замість прокльонів на адресу американської «Ініціативи Великого Близького Сходу».

Таким чином, американська «Ініціатива Великого Близького Сходу» дала відчутний поштовх у напрямку пошуків нового формату вирішення комплексу назрілих проблем Близькосхідного регіону. Характерно, що вона змусила, перш за все, значно активізувати Арабський світ, який вимагає набуття статусу рівноправного партнера Заходу у процесі опрацювання спільної стратегії Близького Сходу з урахуванням його конкретних реалій та першочергових інтересів народів регіону.

Всі ці останні тенденції у розвитку політичної ситуації навколо Близькосхідного регіону мають бути враховані нашою державою при реалізації пріоритетних напрямків її близькосхідної політики та закріпленні ролі активного суб’єкту великої геополітичної гри на Великому Близькому Сході.

В’ячеслав ШВЕД, завідувач сектору близькосхідних стратегій, в.о. завідувача відділу зовнішньополітичної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат історичних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments