Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Витоки «бессарабської проблеми»

Автономна Молдавська Республіка у геополітичних розрахунках Кремля
13 жовтня, 2009 - 00:00
ПРОБЛЕМА НЕВИЗНАНОГО ПРИДНІСТРОВ’Я ЗАГРОЖУЄ СТАБІЛЬНОСТІ НА КОРДОНІ УКРАЇНИ, У РЕГІОНІ, ДЕ ПРОЖИВАЄ БАГАТО ЕТНІЧНИХ УКРАЇНЦІВ / ФОТО РЕЙТЕР

12 жовтня 2009 р. виповниться 85 років з моменту проголошення Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки у складі УСРР. Про цю подію варто згадати саме тепер, коли в Російській Федерації активно відроджується геополітичний тип свідомості. Створення 1924 року штучного квазіавтономного утворення заради реалізації примарних, значною мірою дискредитованих вже тоді цілей «світової революції» обернулося в кінці ХХ століття кривавим етнічним конфліктом. Нині проблема невизнаного Придністров’я загрожує небезпекою розхитування стабільності на кордоні України, у регіоні, де проживає багато етнічних українців.

Щоб зрозуміти смисл геополітичної гри, яка в результаті призвела до безповоротної втрати української території і створила небезпечне вогнище конфліктності, слід повернутися на два століття назад, тобто зупинитися на витоках «бессарабської проблеми». Бессарабія, тобто територія між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю, в результаті російсько-турецької війни 1806—1812 рр. відійшла до Росії. Впродовж десяти років (1818—1828) новостворена Бессарабська область користувалася адміністративною автономією, а після її скасування була приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Завдання інкорпорації Бессарабії виявилися для Росії складними, особливо після того, як 1862 р. було завершено політичне об’єднання Дунайських князівств (Молдавія і Валахія) і створено єдину державу — Румунію. У листопаді 1917 р. під впливом революції в Росії бессарабський парламентський орган — Сфатул церій — проголосив Бессарабію Молдавською Народною Республікою у складі Російської Федерації. Українська Центральна Рада перебувала із Сфатул церій у стані співробітництва, але за згодою обох сторін усі територіальні питання до Установчих зборів — українських і молдавських — вирішено було не розглядати. Тим часом прорумунськи настроєна частина Сфатул церій звернулася до Румунії із проханням ввести на територію Бессарабії війська «для забезпечення належного порядку». Румунія цим негайно скористалася. В лютому 1918 р. територію Бессарабії було окуповано. У листопаді 1918 р., після розпаду Австро-Угорщини, румуни захопили ще й Північну Буковину. 10 грудня 1918 р. король Румунії ліквідував Сфатул церій і оголосив Бессарабію провінцією королівства. Ані українські уряди, ані уряд СРСР не визнали цей акт, розглядаючи окупацію Бессарабії і Північної Буковини як анексію.

Ідея створення молдавської державності на лівобережжі Дністра, тобто в складі радянської України, була пов’язана з реанімацією у близьких до армії колах більшовицької еліти стратегічної лінії на світову революцію. Вирішення бессарабського питання мислилося як перший етап «розвідки боєм». Другим мало стати розпалювання революції на балканському напрямку.

У створенні АМСРР, вочевидь інспірованому Москвою, активну участь брали члени «ініціативної групи»: спеціальна комісія ВУЦВК, яку командирували в Придністров’я; делегації бійців та командирів Другого кінного корпусу, яким командував Григорій Котовський. У цій роботі брала участь і комісія студентів та викладачів молдавсько-румунського відділення Університету народів Заходу.

«Вісь Бессарабія — Румунія — Балкани, як багнет, що розпорює південно-західне «підбрюшшя» буржуазної Європи, — ось ціль, заради якої досвідчені революціонери почали свою діяльність і породили ідею створення Молдавської Автономної Республіки, — дещо категорично твердить придністровський політолог Д. Соїн.

«Про штучний характер МАСРР говорить вже той факт, що етнічні молдавани на території автономії були в явній меншості. Але для цілей, що поставили автори проекту, це не мало значення. Навіть якби в усій МАСРР не проживало жодного молдаванина, їх би просто призначили на партійних зборах», — зазначив Соїн.

Отже, утворення молдавської автономії на південному заході України мислилося, як інструмент створення геополітичного плацдарму для прориву на Балкани — з розрахунком на те, що невдовзі для цього можуть скластися сприятливі зовнішньополітичні умови. Вирішальну роль тут відігравали мотиви революційного й геополітичного характеру, хоча представники «ініціативної групи» на чолі з Котовським (група бессарабських біженців і румунських політичних емігрантів у складі 11-ти осіб, що звернулися в ЦК РКП(б) з відповідною доповідною запискою) наголошували на етнічних чинниках.

Лейтмотивом доповідної записки, надісланої до ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У в лютому 1924 р., було твердження про те, що «Молдавська республіка може відіграти ту ж роль політико-пропагандистського фактора, що й Білоруська республіка щодо Польщі й Карельська — щодо Фінляндії. Вона слугувала б об’єктом привернення уваги та симпатій бессарабського населення й дала б іще більший привід претендувати на возз’єднання з нею Задністров’я». Ідею підхопив не лише

Г. Котовський, а й М. Фрунзе, який особисто виступав за те, щоб Молдавська республіка формувалася на території України.

Бессарабія в той час формально перебувала у складі Румунії. Тому створення Молдавської республіки могло в майбутньому викликати національно-територіальні суперечки, про що попереджав народний комісар закордонних справ СРСР, відомий радянський дипломат Г. Чичерін. Він зазначав, зокрема, що ця проблема потребує уважної підготовки. Закликав зважати на міжнародну ситуацію, зокрема на «експансіоністські претензії румунського шовінізму». Доводив, що виявлення великої кількості молдаван на українській території лише посилить позиції румун у суперечці з питань Бессарабії.

Чичерін мав рацію. 1924 року було закладено «вибухівку» на багато років наперед. Відповідаючи на запит депутатів румунського парламенту, стривожених створенням радянської Молдавії, прем’єр-міністр країни І. Бретіану зауважив: «Ми (румуни) не маємо хвилюватися, навпаки, можемо лише радіти, що сусідня держава визнала, що в наших територіальних претензіях ми не пішли так далеко, як потрібно було б». Цей вислів прем’єра цитували у Придністров’ї в 1989—1990 рр., коли у Кишиневі згадали про свою румунську ідентичність і влаштували 1992 року військове вторгнення в регіон, населення якого не бажало приймати латинську граматику та підручники історії з Бухареста.

Але в той час ідея створення Молдавської Республіки потрапила на сприятливий грунт. Економічні зрушення і демократизація суспільного життя позитивно позначилися на національно-державному будівництві в радянських республіках. У рамках проведення політики «коренізації» створювалися автономні республіки, автономні області та національні округи. В 1920—1923 рр. було утворено Башкирську, Дагестанську, Карельську, Бурят-Монгольську та інші автономні радянські соціалістичні республіки. Коли 1924 року постало питання про створення Молдавської автономної республіки, це мало кого здивувало.

Насправді утворення автономної Молдавії в складі УСРР проходило у боротьбі між різними політичними силами. Ще 1923 року, коли виникла ідея створення республіки, Г. Котовський та «ініціативна група» готувалися до зустрічі з

В. Леніним. Воєначальник був переконаний, що Ленін підтримає проект. Однак через смерть вождя зустріч не відбулася. 4 лютого 1924 року ця група направила в ЦК РКП(б) і в ЦК КП(б)У вже згадувану доповідну записку про необхідність створення Молдавської Республіки. В ній, зокрема, зазначалося, що на лівому березі Дністра, в колишній Херсонській та Кам’янець-Подільській губерніях, компактно проживають від 500 до 800 тис. молдаван.

Політбюро ЦК КП(б)У 7 березня 1924 р. прийняло рішення про політичну доцільність створення Молдавської автономії у складі УСРР. Але воно визнало за потрібне перестрахуватися, зазначивши, що це питання має бути розглянуте повторно. Аргументацією слугувала необхідність проведення значної підготовчої роботи для вивчення етнічного складу населення, встановлення статусу автономії, визначення її територіальних меж тощо.

У ситуації, що склалася, ініціативу знову взяв на себе Г. Котовський. З бійців та командирів 2-го кавалерійського корпусу він створив спеціальну комісію, яка зайнялася збиранням інформації на місцях. Обидві сторони надали в ЦК КП(б)У власні підрахунки, які мали істотну різницю, насамперед щодо кількості молдавського населення в Подільській та Одеській губерніях. В офіційній доповідній записці у питанні районування місцевостей, заселених молдавською національністю, зазначалося, що дані, які зібрав Котовський, перевищують статистичні відомості про кількість молдаван більше ніж на 100 тис. осіб.

З огляду на відсутність достовірних етнографічних і територіальних даних політбюро ЦК КП(б)У 18 квітня 1924 року вирішило вважати створення Молдавської СРР недоцільним. Проте, незважаючи на супротив багатьох державних діячів, зокрема М. Скрипника, НКВС було запропоновано продовжувати подальшу розробку питання про створення адміністративної одиниці з переважанням молдавського населення. Для цього рекомендувалося залучити до роботи комісію національних меншин при ВУЦВК.

У Москві поспішали, і на аргументи української сторони не зважали. Політичний аспект створення АМРСР чітко проглядається в постанові політбюро ЦК РКП(б) від 29 липня 1924 року «Про Молдавську РСР» в якій говорилося про необхідність, передусім з політичних міркувань, виділення молдавського населення в спеціальну автономну республіку в складі УСРР і пропонувалося ЦК КП(б)У дати відповідні директиви українським радянським органам. Зрозуміло, що саме ця постанова й визначила форму державності в Молдавії на тому історичному етапі.

12 серпня 1924 року політбюро ЦК КП(б)У вирішило створити в Одесі організаційну комісію на чолі з А. Грінштейном. Їй доручили попередньо визначити кордони автономії та опрацювати інші пов’язані з утворенням нової республіки питання. До кінця вересня 1924 року було вирішено основні питання підготовки створення Молдавської АСРР. 19 вересня ЦК КП(б)У прийняло розгорнуте рішення про створення в складі України Молдавської АСРР, а через тиждень ця постанова отримала схвалення політбюро ЦК РКП(б).

Юридичне оформлення Молдавської АСРР відбулося 12 жовтня 1924 року на III сесії ВУЦВК восьмого скликання. Підсумковий документ щодо цього мав такий вигляд: «Беручи до уваги твердо виражену волю робітників та селян Радянської Молдавії й виходячи з непохитних основ Конституції Союзу РСР, ІІІ сесія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VІІІ скликання постановила:

1. Утворити в складі Української Соціалістичної Республіки Автономну Молдавську Соціалістичну Радянську Республіку».

10 травня 1925 р. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив Конституцію Молдавської АСРР. Він же вніс в Конституцію України ряд змін та доповнень. В резолюції з’їзду «Про зміни Конституції УСРР» підкреслювалося: «Намагаючись створити вільну й добровільну, а відповідно, тим більше повну та міцну єдність трудящих всіх національностей, що населяють Українську Соціалістичну Радянську Республіку, й визнаючи повністю право всіх націй на самовизначення аж до відокремлення, Українська Соціалістична Радянська Республіка, приймаючи до уваги твердо виражену волю молдавського народу на оформлення свого державного буття в складі УСРР, об’єднується з ним на принципах утворення в складі УСРР Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки...». Отже, Конституція України задекларувала право молдавського народу на самовизначення.

Свій політичний програш, пов’язаний з утворенням АМСРР, українська влада відчула 1940 року, коли у зв’язку з утворенням союзної молдавської республіки довелося розв’язувати проблеми територіального розмежування між УРСР та Молдавською РСР. Але поки існував Радянський Союз, проблемам кордонів ніхто не надавав серйозного значення. Ситуація змінилася 1990 року, коли прорумунськи налаштовані політичні еліти Молдови оголосили утворення АМСРР «незаконним» і «неправочинним» породженням радянського режиму. З того часу триває гострий конфлікт між прихильниками і противниками об’єднання Молдови й Румунії в одну державу, який на сьогодні є не розв’язаним, а лише «відкладеним».

Ярослава ВЕРМЕНИЧ — доктор історичних наук, керівник Центру теоретико-методологічних проблем історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України. Юрій БАБЮХ — аспірант Центру теоретико-методологічних проблем історичної регіоналістики.

Ярослава ВЕРМЕНИЧ, Юрій БАБЮХ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ