Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Як формується бренд «Україна»

Полковник Петро ПЛІС: «Наші вертольоти в ліберійському небі вигідні усім... Нехай воно й надалі залишається тільки мирним!»
31 липня, 2012 - 00:00
ПЕТРО ПЛІС
ТИМЧАСОВО ВИКОНУЮЧИЙ ОБОВ’ЯЗКИ ПРЕДСТАВНИКА ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРЯ ТА КООРДИНАТОРА ОПЕРАЦІЙ МІСІЇ ООН У ЛІБЕРІЇ ПАН МУСТАФА СУМАРЕ ВРУЧАЄ УКРАЇНСЬКИМ МИРОТВОРЦЯМ МЕДАЛІ ООН «ЗА СЛУЖБУ МИРУ!»
УКРАЇНСЬКІ МИРОТВОРЦІ — СВОЇ ДЛЯ ЛІБЕРІЙЦІВ, АЛЕ НАЙБІЛЬШЕ ЇХ ЛЮБЛЯТЬ ДІТИ

Ліберія — невелика й багатостраждальна країна на заході Африки. Її тримільйонне населення багато що пережило на рубежі тисячоліть: державний переворот 1980-го, 10-річний період воєнної диктатури сержанта Семюеля Доу, потім дві громадянські війни, жертвами яких стали 200 тисяч людей. Ціле покоління ліберійців виросло в умовах війни й економічної катастрофи. Саморуйнування країни вісім років тому зупинили миротворці ООН — завдяки ним склало зброю понад 120 тисяч бойовиків. Із тих, хто приєднався до цієї шляхетної місії, було й є багато українців — військових та правоохоронців. Тому про нелегкі будні українських військових вертолітників- миротворців у Ліберії — в інтерв’ю з командиром нинішньої 16-ї ротації 56-го окремого вертолітного загону ЗС України полковником Петром ПЛІСОМ.

— Петре Даниловичу, яка на сьогодні ситуація в країні, де виконуєте миротворчі завдання?

— Впродовж останніх восьми років війська ООН разом із силовими структурами Ліберії зробили чимало для змін у житті пересічних ліберійців. Миротворчі контингенти забезпечили мирне проведення виборів президента, є також значний прогрес у становленні верховенства права, підтримки розвитку державних інституцій, стабілізації ситуації в країні, а також безпеки вздовж кордонів. Люди претендують на мир і процвітання. Політична напруженість і суперечки потроху стихають, є надія, що вони зникнуть повністю. Головним питанням, що визначає безпекову ситуацію в країні на даний час, є «питання біженців», а також перебування на кордонах поодиноких озброєних груп. Ліберія належить до числа країн, які, незважаючи на власні проблеми, залишили свої кордони відкритими й ділили свої мізерні водні, земельні та інші ресурси з тими, хто постраждав від наслідків озброєного насильства. На сході Ліберії, поблизу населеного міста Зведу, є табір біженців СолоКемп, в якому розмістилися так звані івуарійці. Вони залишили Кот-д’Івуар через конфлікт у цій країні й живуть тут у вигнанні вже не перший рік. Попри скорочення кількості (з 135 до 68 тис.) офіційно зареєстрованих біженців із Кот-д’Івуару на території східних графств Ліберії, силові структури обох країн не мають можливості повністю контролювати ситуацію на кордоні. За цими цифрами стоїть щось більше, ніж просто статистика: це — конкретні люди та сім’ї, в яких докорінно змінилось життя, — громади було знищено, а майбутнє залишається неясним...

МИ — ВІЙСЬКОВІ — Є СИЛЬНИМ СТАБІЛІЗУЮЧИМ ЧИННИКОМ

— Розкрийте зміст поняття — діяльність з підтримання миру в Ліберії?

— Якщо говорити про діяльність із підтримання миру в Ліберії українського вертолітного загону, то вона, на моє переконання, є одна з найбільш ефективних інструментів, наявних у розпорядженні командування штабу Місії для надання допомоги країні, яка досі переживає складний період виходу з конфліктної ситуації. Немає сумніву, що всі миротворці в Ліберії гарантують безпеку, політичну підтримку й сприяють будівництву миру в країні, котра поступово виходить з кризи. У своїй діяльності з підтримання миру ми керуємося трьома основними принципами. Це — згода сторін; неупередженість; незастосування сили, за винятком випадків самооборони й захисту мандата. Ясна річ, що сьогодні багатопрофільні операції з підтримки миру в Африці проводяться не лише в інтересах гарантування миру та безпеки, а й з метою сприяння політичному процесу, захисту цивільних осіб, роззброєння, демобілізації та реінтеграції колишніх комбатантів, наданні допомоги в організації виборів, захисті й заохоченні прав людини та відновленні законності. І все це є пріоритетним також і для Ліберії. А гарантувати успіх сьогодні не може ніхто, оскільки діяльність з підтримки миру за визначенням здійснюється зараз в складних як у фізичному, так і в політичному плані умовах. Проте за вісім років завдяки перебуванню в Ліберії українського вертолітного загону Місія ООН в цій країні добилася значних успіхів, про що неодноразово відзначали самі її керівники.

— Понад півроку триває служба контингенту ЗС України у складі 16-ї ротації 56-го окремого вертолітного загону місії ООН у Ліберії під егідою ООН. Що зроблено за цей проміжок часу?

— За час перебування в Африці склад українського контингенту зазнав уже шістнадцять ротацій. У мене вона поки що шоста. Спекотна та волога африканська точка продовжує випробовувати українських військових на знаходження спільної мови з народом іншої релігійної культури та на здатність працювати в багатонаціональній Місії за оонівськими стандартами. На сьогоднішній день наш підрозділ гідно виконує поставлені завдання. Ще на початку нашої служби в Ліберії миротворці авіаційної групи успішно завершили миротворчу місію в демократичній Республіці Кот-д’Івуар, і всі живі та здорові повернулися в місце постійної дислокації. А в січні дев’ять вертольотів успішно забезпечили повітряне прикриття та охорону інаугурації президента Республіки Ліберія. Українські пілоти в той день долали відстань до 800 км, а середня тривалість польоту становила близько чотирьох годин. Це велике навантаження. До виконання цих завдань залучалося 170 військових та понад 20 одиниць техніки. Тоді до Ліберії прибуло багато керівників із ООН, офіційних представників із африканських країн-сусідів, включаючи держсекретаря Сполучених Штатів Америки. Загалом ситуацію в Ліберії все ще не можна назвати стабільною. Незважаючи на те, що президента цієї країни — Еллен Джонсон-Серліф —переобрали на другий строк, дуже багато ліберійців незадоволені повільними темпами економічного відновлення країни. Тому цілком можна зрозуміти місцевих жителів, які — не вирізняючись особливою освіченістю — вважають, що війська (UAU UNMIL за місцевою класифікацією) — це гарантія їхнього мирного існування.

Погодьтеся, що ми, військові, в цій країні є сильним стабілізуючим чинником. І цьому є нещодавнє підтвердження командувача сил ООН генерал-майора Мухаммада Халіда. Перебуваючи нещодавно в базовому таборі, він відзначив, що українська авіація, а особливо бойові вертольоти — це дуже вагомий військовий компонент сил місії ООН в Ліберії. Дослівно: «У ваших руках повітряна мобільність усіх військових контингентів UNMIL. Щоразу, перебуваючи на борту ваших вертольотів під час робочих поїздок до військових контингентів, які дислокуються у найвіддаленіших куточках Ліберії, я відчуваю впевненість, професіоналізм і майстерність дій кожного з екіпажів».

НАЙВИЩИЙ ПІЛОТАЖ — ЗУМІТИ ЗДОБУТИ ІЗ СИТУАЦІЇ ПОДВІЙНУ, ПОТРІЙНУ ВИГОДУ

— Чи не могли б ви навести конкретні приклади, в чому полягає цей професіоналізм, або як він вимірюється?

— Середній наліт кожного льотчика наприкінці ротації становитиме 140 — 150 годин. Основу нашого загону складають військові льотчики 1 і 2 класу, які набули бойового досвіду в Афганістані, Косово, Сьєрра-Леоне та Ліберії. Це — та категорія вертолітників, яка передає свій досвід та практичні навички пілотування молодій плеяді льотчиків. У складі вертолітного загону завдання виконують 35 пілотів.

Нещодавно вперше встановили своєрідний рекорд — в один із днів у небі Ліберії працювало десять гвинтокрилих машин, їхній денний наліт становив 42 години 51 хвилину.. Зокрема, на вертольотах Мі-8МТ — майже 36 годин, на вертольотах Мі-24П — більш як 6 годин. За цю добу екіпажі загону перевезли 206 пасажирів і 14 тонни вантажу.

Є в загоні зовсім молоді льотчики, ми їх тут готуємо. Тому потрапити в чергову місію, нехай і в неймовірно важкі умови примхливого екваторіального клімату Ліберії, де європейцям прижитися непросто, — вже успіх.

На даний час ми підготували сімох льотчиків, які виконали теоретичну та льотну перевірку на отримання класної кваліфікації військового льотчика 3 класу. Треба користуватися такими можливостями. Але в ідеалі треба прагнути до більшого, ніж просто до отримання додаткових коштів у бюджет Міноборони у вигляді компенсацій від ООН. Суспільство вже добре знає, скільки ми тут заробляємо для держави, про це багато пишуть у газетах, розповідають по телебаченню. (Відповідно до двох меморандумів — листів про взаємодопомогу, допомогу щодо надання довготривалих авіаційних та авіаційно-транспортних послуг державами повітряних послуг, — за кожну годину польоту вертольота Мі-8МТ ООН перераховує Україні 2415 дол., за годину польоту Мі-24П — 3600 дол. За рік загін може заробити 18 —20 млн дол. — Авт.). І це тільки за польоти, без урахування компенсаційних виплат.

Але найвищий пілотаж — зуміти взяти з ситуації подвійну, потрійну вигоду. Що ми й робимо, готуючи собі молоду зміну льотчиків.

— У яких побутових умовах живе нинішня ротація миротворців?

— Вертолітний загін у Ліберії — це повноцінний військовий організм, до штату (загальна кількість становить — 275 військових) якого, крім льотно-підйомного складу, входять усі необхідні підрозділи і служби, що забезпечують щоденну життєдіяльність загону. Місце дислокації містечка — поблизу злітно-посадкової смуги міжнародного аеропорту RIA (Robertsn Iternational Airport).

На сьогодні умови проживання миротворців є цілком прийнятними. Це одноповерхові житлові приміщення для проживання особового складу та зберігання майна загону, їдальні й кілька рядів житлових і секції штабних, так званих корімеків — металопластикових збірних житлових конструкцій оонівського стандарту. Всі вони з кондиціонерами, спеціалісти Місії нещодавно замінили старі на новенькі. «Кандер» в Африці — найліпший «товариш» для миротворця, без нього тут важко було б служити.

Табір українських миротворців повністю автономний. Починаючи від забезпечення електроенергією, водою до приготування їжі. Облаштовано їдальню, службові приміщення, душові. Безперервно працюють удень та вночі генератори, від яких і залежить життєдіяльність загону в таборі та на аеродромі. Лише три рази на добу їх вимикають для обслуги. Далі робота загону трохи призупиняється, бо проблема — в самих місійних генераторах, вони вже тримаються понад п’ять років. Але ж головне, що наші електрики адаптувалися до будь-якої нештатної ситуації й контролюють, щоб представники з Місії заправляли їх якісним дизпаливом і міняли вчасно фільтри. Годують смачно, налагоджене повноцінне оонівське харчування із розрахунку 3,428 євро (4500 Ккал) на одного миротворця на добу. Вирішуємо питання організації активного відпочинку миротворців. Так, потроху облаштовуємо спортивні куточки сучасним обладнанням та інвентарем. Власними силами створили футбольний майданчик з міні-футболу, обладнали кімнату відпочинку для гри у більярд. На моє переконання, організація повноцінного відпочинку є запорукою підтримки належного рівня дисципліни, й цим не можна нехтувати. Необхідно зазначити, що ми маємо доступ до мережі Інтернету ті постійний телефонній зв’язок з Україною. Отже, ми не відчуваємо себе відірваними від Батьківщини.

— Служба в Африці пов’язана з певними ризиками. Які з них, на вашу думку, складають найбільшу небезпеку для особового складу?

— Серед основних небезпек можна назвати складні кліматичні умови. Півроку 30-градусна спека та 90-відсоткова вологість. Затяжні тропічні зливи створюють маленькі озерця, в яких повно вірусів та малярійних комарів. Але завдяки нашому медперсоналу та виконанню всіх профілактичних заходів, рекомендацій і наставлянь, які давалися медиками напередодні від’їзду, серйозних наслідків вдалося уникнути. Ще один напрям, якому необхідно приділяти постійну увагу, — це місцева фауна: москіти, малярійні комарі й особливо — змії. Для захисту від них військовим загону видано репеленти й вдосконалені протимоскітні сітки, а з особовим складом проведено відповідну роз’яснювальну роботу. До того ж кожної неділі територія базового табору обробляється спеціальним дезінфекційним розчином за допомогою ручного термічного аерозольного розпилювача. Це така собі «пушка-вбивця», як її називають між собою миротворці, вона просто «вбиває» цих комах, особливо відлякує змій.

Повірте, збереження життя та здоров’я наших військових —пріоритетне завдання як для мене, так і для командирів усіх підрозділів. У наших умовах саме від високої вимогливості та відповідальності офіцерів, сержантів залежить не тільки особисте життя, а й доля підлеглого.

— Непросто бути командиром загону?

— Дуже непросто. По-перше, ми представляємо тут, у Ліберії, свою державу — Україну, а по-друге, миротворчий загін Збройних сил. До кожної зустрічі з представниками керівництва, штабу Місії ООН у Монровії мені доводиться готуватися. Під час таких зустрічей обговорюються проблемні питання, аналізується ситуація. Такий рівень взаємодовіри, повага до місцевих традицій та звичаїв суттєво допомагає в службі. Кількість контингенту ООН у Ліберії сьогодні доведено майже до восьми тисяч, включно з військовими спостерігачами, а найближчим часом вона взагалі буде скорочуватися... Військовий персонал у цій країні представлено 30-ма країнами. Європейці є здебільшого спостерігачами. Це досить багато для країни, населення якої складає близько трьох мільйонів. Тому ООН з липня почне скорочення як військових так і цивільних представників персоналу Місії. У перспективі до 2015 року розглядається питання поступового скорочення та виводу військових контингентів. Але поки що Місія протидіятиме всім викликам та загрозам стабільності миру для подальшого зростання спільних досягнень.

МИРОТВОРЦІ ЗАВЖДИ ПРАЦЮВАЛИ НА ІМІДЖ УКРАЇНИ

— Наскільки важливо і чи потрібно військовим брати участь у миротворчих місіях?

— Досвід, досвід, досвід — так я оцінюю користь, яку мають тут в Африці для себе військові. А вертолітникам щодо підвищення кваліфікації можна тільки позаздрити. У якій, скажіть, льотній частині України можна з початку січня до середини літа налітати загалом майже 3000 годин? А в Ліберії, до того ж, їм доводиться виконувати цілком конкретні завдання: повітряне патрулювання, доставку вантажів, евакуацію, пошуково-рятувальні операції тощо. Тому набагато зручнішими саме для цієї функції є надійні, перевірені часом вертольоти Мі-24 та Мі-8. І, безперечно, спільні місії з ООН корисні, передусім, з точки зору підвищення боєздатності наших підрозділів. По-друге, для досягнення сумісності в діях з підрозділами країн-партнерів і, по-третє, з точки зору міжнародного іміджу країни. Але головне в тому, що наші військові отримали практику дій в умовах обстановки, характерної для будь-якої операції з підтримки миру, відповідно до Статуту сил ООН та міжнародних норм. Саме міжнародний імідж країни формується важко й довго. І є люди, які просувають бренд «Україна» не без ризику для життя, оскільки умови, в яких їм доводиться виявляти свій професіоналізм, іноді бувають вельми екстремальними. На жаль, саме таких військових у нас менше всього знають. А в Ліберії українці відомі як надійні партнери, які готові будь-якої миті прийти на допомогу. Розумієте, українські вертольоти в ліберійському небі вигідні всім, і нехай воно й надалі залишається тільки мирним! Словом, миротворці завжди працювали на імідж України.

Набувається досвід передусім — у підготовці підрозділів до виконання миротворчих операцій, освоєнні різних способів переміщення людей та техніки до району конфлікту, їхнього швидкого розгортання в зонах відповідальності. Візьмемо для прикладу Кот-д’Івуар, а нині ще й Конго.

— Для вас півроку в Африці — багато це чи мало. І як ставиться до вашої служби в Ліберії родина?

— Здається, достатньо для того, щоб відчути цей строк через досить тривалу розлуку з Батьківщиною, рідними й близькими. А водночас, після дванадцятигодинного перельоту і приземлення в Ліберії, згадуючи сьогодні перші свої враження від різкого удару спекотного та вологого повітря, непередаваного характерного місцевого припаху, який відчувається практично по всій країні, починаєш розуміти, як це було давно. Лише тут, за 7 тисяч кілометрів, де постійно триває літо, адже поблизу екватор, починаєш розуміти, що краще України, з її весняним буянням садів, неможливо порівняти цю зовсім іншу, екзотичну й досить одноманітну для нас природу Африки з її багатою флоро-фауною і постійним оточенням місцевого населення. А до моєї роботи в Африці моя родина ставиться нормально, з розумінням.

— Добігає кінця піврічне відрядження українських миротворців нинішньої ротації, які передадуть цю почесну естафету повноважень із підтримання миру іншим своїм колегам-миротворцям. Що б ви побажали українським миротворцям 16-ї ротації?

— Щоб ми, «блакитні берети», завжди впізнавали один одного, частіше зустрічалися й згадували часи спільної служби і та, на жаль, поминали побратимів, які віддали своє життя заради життя інших.

Розмову вів В’ячеслав ПЕТРОВСЬКИЙ, спеціально для газети «День», Ліберія, Західна Африка, фото надане автором
Газета: