Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Журавель у небі...

Чи можлива євроінтеграція без перспективи членства?
23 серпня, 2005 - 00:00

Небажання Західної Європи говорити про подальше розширення Євросоюзу після провалу конституційних референдумів у Франції та Нідерландах здатне послабити позиції вітчизняних політиків, що проголошують євроінтеграцію своєю метою. Через об’єктивні причини та власне українські прорахунки ті, хто говорять про майбутнє членство України в Європейському Союзi, можуть виглядати пустодзвонами, а натомість їхні опоненти — прибічники союзу з Росією — отримають серйозні козирі. Колишній держсекретар з євроінтеграції МЗС Олександр ЧАЛИЙ висловлює свою думку про те, що потрібно робити для уникнення такої ситуації.

— Ви заявили під час Ялтинського семінару, що чинні українські провідники отримали від Євросоюзу менше навіть, ніж попередня влада. На чому ґрунтується ваш висновок?

— Перш за все я був дуже здивований, коли під час візиту Президента Ющенка до Німеччини, який на загал був успішним, ані під час зустрічей із канцлером Шредером, ані у німецькому бундестазі не було зроблено якихось заяв щодо підтримки Німеччиною асоційованого членства України в Європейському Союзі. Шредер робив такi заяви під час візиту до Києва 2001 року і під час візиту Януковича до Німеччини 2003 року, повторивши це у перебігу дипломатичних переговорів і публічно перед пресою.

Якщо ми подивимося на риторику і термінологію, до якої вдається Євросоюз сьогодні, характеризуючи відносини з Україною, то побачимо, що він дедалі менше вживає слово «інтеграція» і дедалі частіше вживає слова «співпраця» і «партнерство».

Мене також непокоїть, що обіцянки щодо надання нам статусу країни з ринковою економікою (а я певен, що ми його заслужили), лібералізації візового режиму для певних категорій громадян, — так і залишаються словами.

Я хотів би помилитися, але я гадаю, що саміт Україна— ЄС, який відбудеться першого грудня, — незважаючи на те, що головувати на цьому саміті буде Велика Британія, а вона дуже прихильно ставиться до євроінтеграційних прагнень України, — за реальними результатами не дасть нічого конкретного.

— Але ж ви самі кажете, що євроінтеграціяУкраїни не обов’язково передбачає її членство в європейській спільноті і що можливі інші варіанти. Так ж таки співпраця...

— Будь-яка співпраця є ефективною, якщо дві сторони її розуміють однаково. Що ми бачимо зараз — і це не може не хвилювати об’єктивного експерта, — це те, що з українського боку було продекларовано дуже серйозні сподівання і надано обіцянки (зокрема про те, що буде вирішено проблему лібералізації віз, проблему ринкового статусу, інші проблеми), а з іншого боку — з боку ЄС — ми бачимо абсолютно інші сигнали.

Мене хвилює, що мине певний період часу і обидві сторони зазнають розчарування одна в одній...Тому я закликаю не до оптимізму, такого дитячого, а до дуже виваженої реалістичної оцінки можливостей євроінтеграції.

Ми чули під час Ялтинської конференції про те, що ЄС втомився від розширення. Це факт, який ми повинні врахувати і більш реалістично формулювати наші цілі стосовно подальшої інтеграції в ЄС. Інтеграція — так, однак ми не повинні сьогодні педалювати членство. Томи що ми у такий спосіб фокусуватимемо увагу на тому, що у довгостроковій перспективі виявиться недосяжним.

— Себто вас не стільки лякає негативна відповідь Євросоюзу, скільки невизначеність?

— Дійсно, ми потрапили в ситуацію, коли нам не кажуть «так» чи «ні». Водночас після Помаранчевої революції були абсолютно легітимні — я підкреслюю це слово — сподівання українського громадянського суспільства і української нової правлячої еліти на євроінтеграцію з перспективою членства в ЄС. Я вважаю, що сьогодні було б несправедливо тримати нас у такому підвішеному стані. Якщо ми не маємо такої перспективи, то повинні отримати чітку відповідь і почати реалістично і правдиво будувати наші відносини на нових підвалинах.

Якщо ми зараз не досягнемо правдивості в наших відносинах, то тоді в момент, коли стане зрозумілим те, що для мене зрозуміло вже сьогодні — а саме, — що ЄС не дасть нам перспективи членства ані у 2006 році, ані у 2007-му, — то певна частина еліти може піти в іншу сторону.

На мою думку, ми повинні спокійно сказати: євроінтеграції альтернативи немає, але формат членства не проглядається, тож будемо це реалізовувати в інших форматах. Це може бути норвезький, швейцарський чи якийсь суто український формат. До того ж слід буде відпрацювати ідеологію євроінтеграції, яка дозволить нам не хитатись, а йти лише інтеграційним шляхом.

— А чи не краще дещо зачекати, бо ж зрозуміло, що після референдумів у Франції та Нідерландах Євросоюз потрапив у досить скрутну ситуацію.

— Для того, щоб визначити стратегію розвитку України, ми не можемо будувати наші відносини з одним iз найбільших наших сусідів на стратегії невизначенності. Тому що Україна досить велика країна, і якщо ми будуємо цю стратегію з перспективою членства, то ми вже сьогодні повинні готувати багато наших галузей під інтеграцію до ЄС. Якщо ж ми інтегруємося без перспективи членства, то мають спрацювати інші підходи і принцип конкурентності. Тоді ми повинні діяти так, як це робить Швейцарія — ті сектори економіки, які вона хоче інтегрувати і щодо яких вона дійшла порозуміння з ЄС, вона інтегрує. Ті, які вона хоче захистити, вона їх захищає.

Наприклад, ми кажемо Євросоюзу — ми прагнемо більшого доступу на ваш ринок сталі. Нам кажуть: «Ні». На ринок сільського господарства...Нам кажуть: «Забудьте про це, бо французький селянин буде проти». Зі свого боку Євросоюз наполягає на більшому для себе доступі на український ринок телекомунікацій. Ми кажемо, що ні, а вони кажуть: «Як так «ні»?! Ви ж хочете інтегруватися до ЄС...»

Тобто, якщо ми матимемо перспективу членства в ЄС, то в цьому випадку ми не зможемо відмовити. Якщо ж у нас буде формат інтеграції без членства, то ми зможемо так само чітко сказати «ні». На мій погляд, для того, щоб у нас не було непередбачуваних поворотів на шляху співпраці, нам треба чітко визначити стратегію. А на сьогодні — і це результат Ялтинського семінару — всі іноземні гості, ті, які представляли європарламент, європейські уряди, допомiжнi організації — дали нам чітко зрозуміти: наступні 2—5 років від нас нічого конкретного не чекайте. Тоді в мене постає запитання: чи означає це ввічливе «ні»? Ми повинні в Україні це усвідомити, зрозуміти і сказати: «Ми згодні, ми знімаємо питання членства. У нас є інтеграція до ЄС, в основі якої лежать в першу чергу українські національні інтереси».

Коли я кажу, що нам треба змінити формат євроінтеграції, — я у такий спосіб не відмовляюся від євроінтеграції. Я, навпаки, наголошую, що альтернативи цьому немає. Однак саме тому, що я боюсь, що коли ми підем за журавлем у небі, ми ніколи його не впіймаємо. Частина нашого народу втомиться і вимагатиме від влади іншого шляху. А ми повинні дати реальні цілі європейської інтеграції, де б народ бачив, що ми це робимо, робимо ефективно і не ставимо під загрозу українські національні інтереси.

Українська служба Бі-Бі-Сі, 17 серпня
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments