Переговори в Астані

Здавалося б, у темному тунелі війни в Сирії, заблимав слабкий промінь надії на її припинення. Переговори в Астані, 23-24 січня, мають на меті врегулювати певні військово-технічні тонкощі для подальшого мирного політичного процесу. Однак час, місце та коло учасників переговорів викликають багато запитань. Виникають сумніви, що половинчастий набір переговірників здатний вирішити комплексну кризу, де насправді задіяна набагато більша кількість акторів.

ТЕМИ ТА УЧАСНИКИ

Центральне питання, яке будуть дискутувати переговірники, – процес закріплення режиму припинення вогню та допуск гуманітарної допомоги. Проте влада вважає це фактичним складанням зброї воєнізованою опозицією для стабілізації перемир’я в Сирії. Про це заявив президент Башар Асад в інтерв’ю японській телекомпанії TBS 19 січня: «Фактично  це будуть переговори між нашим урядом і терористичними угрупованнями, які складуть зброю для приєднання до мирного процесу». Іншою темою стане можливість відновлення довіри між представниками опозиції та режиму для подальших політичних переговорів. Утім, набір сторін, які обговорюватимуть ці проблеми, апріорі унеможливлює справедливу та об’єктивну дискусію.

Отож, у переговорах візьмуть участь воєнізовані сирійські опозиціонери (близько п’ятдесяти осіб, лише тринадцять з яких стануть безпосередніми учасниками, а інші виступатимуть в якості технічних та військових консультантів. Лідер переговорної опозиційної групи – керівник угруповання «Армія Ісламу» Мухамед Аллуш); представники Росії; Туреччини; Ірану; спецпосланник ООН з питань Сирії Стефан де Містура; посли Франції та Сполученого Королівства.  США на переговорах в Астані представлятиме Надзвичайний та повноважний посол в Казахстані Джордж Кролл. Участь США, зрозуміло,  не зовсім до вподоби Ірану. Однак, ще 14 січня видання «Вашингтон Пост» повідомило, що запрошення прийняти участь в переговорах було передано новій адміністрації Білого Дому в ході телефонної розмови між помічником новообраного Президента Трампа з питань національної безпеки Майклом Флінном та послом Російської Федерації в США Сергієм Кисляком.

Залишається незрозумілим, чому до участі в переговорах не запрошені, приміром, Саудівська Аравія та Катар, які підтримують сирійську опозицію. Згідно логічних припущень, підтримкою опозиційних сил мала би бути турецька сторона. Але, по-перше, Туреччина, не зважаючи на її регіональну роль, – це не арабська країна. По-друге, Туреччину в даних переговорах цікавить не так посилення пропозицій опозиції, як вирішення курдського питання (витіснення курдів з прилеглих до Туреччини районів Сирії, де ведеться вогонь і, в ідеалі, взагалі позбавлення курдів «права голосу» в рядах опозиції). Зрештою, якщо серед переговірників будуть іранські представники, які гратимуть на просування тез алавітського режиму, то хто посилить позиції сунітів? Де паритет?

Факт незапрошення за стіл переговорів держав Перської затоки суттєво погіршує прогноз результативності прийдешніх перемовин, роблячи його досить однобоким. Існують припущення, що такий склад учасників – «на руку» Росії, адже РФ, Іран та сирійський режим виступлять з більш-менш єдиною і сильною позицією. А протистояти їм буде хіба що слабка опозиція разом з Туреччиною. Чи потрібно нагадувати про останнє потепління двосторонніх відносин між Москвою та Анкарою, щоб зрозуміти, наскільки сильно турецька позиція «протистоятиме» російській?

Свій внесок в результативність прийдешніх переговорів могли б зробити США, Однак, представник цієї країни – Надзвичайний і повноважний посол в ряді тих, кого Дональд Трамп зобов’язав «добровільно-примусово» звільнити займані посади у зв’язку з призначенням ще за адміністрації Обами. Тобто, можна припустити, що яку б позицію зараз не заявляв Джордж Кролл, новообраний президент зможе від неї або відмовитися, або погодитися. Взагалі, це залежатиме від загальної стратегії двосторонніх відносин між Кремлем та Білим Домом, а вона, очікувано, відрізнятиметься від нещодавньої. Тому, участь США в даних переговорах – радше номінальна, ніж реальна. Відтак, не матиме серйозного впливу на результат перемовин.

МІСЦЕ ТА ЧАС ЗУСТРІЧІ

Деякі російські експерти, зокрема Євгеній Сатановський вважає майданчик Астани «геніальним». На його думку, «Астана – дуже цікаве місто. А Казахстан – країна з цікавим президентом. Назарбаєву вдається підтримувати хороші відносини з усіма: з Росією і Китаєм; з американцями і європейцями; з іранцями та арабами». Більше того, в науковому середовищі зустрічаються позиції, які стверджують, що лише Астана якнайкраще підходить для цих переговорів, оскільки саме в Казахстані у 2013 були успішно проведені два раунди переговорів з ядерної програми між Іраном та «групою 5 + 1» (5 постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина). Крім того, в Астані вже мали місце два кола переговорів між сирійським режимом та представниками опозиції. Однак, резолюції по переговорах носили декларативний характер. На думку президента РФ Володимира Путіна, Астана доповнюватиме женевський процес.

Утім, можна припустити, що Казахстан цікавий для Росії не так видатними досягненнями в наданні майданчика для складних міжнародних переговорів, як поглибленою співпрацею з РФ. Нагадаємо, що Казахстан перебуває у складі митного союзу «Єдиний економічний простір» (ЄЕП) разом з Білоруссю та Росією. Якось мимоволі виникають певні асоціації з містами-столицями членів ЄЕП: досить суперечливими вважаються «мінські угоди» для України. Чи не будуть «астанські угоди» такими ж важкими для сирійської опозиції? Схоже, Росія для непростих переговорів, де вона намагатиметься пропагувати вигідні для себе і своїх союзників чи прихильників умови, обирає ті майданчики, де Кремль почувається «у своїй тарілці».

Час для переговорів в Казахстані також особливий. Поки відбувається зміна влади у Білому Домі в США і нова адміністрація вже де-юре перебуває у повноваженнях, однак де-факто ще не встигла розібратися у всіх тонкощах переговорних процесів по Сирії (як, зрештою, і по інших країнах), Росія разом з Іраном в благонадійній Астані матиме вищий шанс проштовхнути вигідні для режиму Асада позиції. Якщо би сторони справді були зацікавлені в результативності переговорів, для більшого балансу варто було б їх дещо відкласти, щоб представники нової адміністрації США могли більш серйозно вникнути в переговорні тези і запропонувати свою позицію. Але оскільки цього не сталося, то є можливість, що у перспективі нинішні домовленості можуть заблокуватися у Раді Безпеки ООН. Тому результати переговорів можуть з часом мати сумні перспективи. А поки що, фактично, прописуватимуться умови складання зброї опозицією, отже формально закріплюється перемога Асада. Звичайно, на практиці  до перемоги режиму – далеко. Як і, на жаль, до встановлення миру на сирійській землі. Експерти прогнозують численні точкові теракти, локальні спалахи вогню, протистояння на релігійній та національній основах (між шиїтами та сунітами; курдами та арабами) тощо. Однак, історія так чи інакше колись назве Росію флагманом у переговорах в Астані. Режим Асада з допомогою російської та іранської військової сили, грошової та іншої допомоги навіть закріпився при владі. Росія «в обмін» на продовження політичного життя Асада (за умови появи перехідного уряду, а це може дуже затягнутися), отримала можливість дислокувати в Сирії свої військові бази ще на 50 років (до того ж на умовах прямого підпорядкування російському керівництву навіть в обхід сирійського законодавства); Іран продовжує розбудову «шиїтського півмісяця»; Туреччина має шанс подалі потіснити курдів.

А що самі сирійці? Сотні тисяч вбитих, країна-руїна, втрачена економіка, розгул мародерів та терористичних угруповань, мільйони біженців по різних кінцях світу – ось результат більш, ніж чотирирічної війни. Не маючи особливого оптимізму щодо результатів переговорів у форматі, присутньому в Астані, вважаємо, що їх проведення все ж дуже назріло на міжнародному порядку денному. Цілком ймовірно, що ці перемовини закладуть основу подальших переговорів в іншому форматі, наприклад у Женеві. Тому, навіть слабка надія на мир для сирійського народу – це шанс на життя. Нехай і зовсім не таке, як вони собі уявляли, але все ж мрія про стабільність стає на крок ближче.

Д-р Фарід Алваш, голова ГО «Дослідницький центр «ДАР» (Демократія. Аналітика. Результат), м. Львів, спеціально для «Дня».