Всупереч законам політичної логіки

І Республіканська, і Демократична партія, проходячи копіткий процес вибору кандидатури для президентських виборів наступного року, стикаються з однаковим питанням. Чи триватимуть антиістеблішментські чи навіть антиполітичні настрої, які зараз домінують у змаганнях кандидатів?

Уперше День праці (перший понеділок вересня) не став демаркаційною точкою президентських перегонів: загальні теми вже були задані. Відраза до державних і традиційних політиків, наче торнадо влітку, уразила президентські змагання, зруйнувавши кампанії деяких політиків, які вважались раніше серйозними претендентами.

Серед республіканців таке відчуття, звичайно, не є дивним, з огляду на стійкий дрейф їхньої партії у правий бік та послідовну антипатію до президента США Барака Обами. Але воно підходить багатому, галасливому хвальку, який увірвався в перегони, обзиваючи звичайних політиків «дурнями» і наполягаючи на тому, що він один може зробити все як треба.

Ті, хто списав Дональда Трампа як «блазня», не спромоглися побачити, що він проникливо відчуває республіканський дух часу і точно знає, як найдошкульніше вразити своїх конкурентів. Його характеристика колишнього губернатора Флориди Джеба Буша як «малоенергійної» людини завдала реальної шкоди кандидатові, котрого багато хто вважав фаворитом, щодо того як він офіційно вступив в перегони.

«Дональд» (ніхто не має кращої пізнаваності по імені, аніж колишній телеведучий) апелював як до американського патріотизму, так і до темного боку країни. Його гасло «зробити Америку знову великою» спрямоване на тих, хто розчарований тим, що США більше не можуть нав’язувати свою волю в дедалі заплутанішому світі. Для них і для Трампа винен у цьому Обама: він не зміг протистояти зарубіжним лідерам (Біньямін Нетаньяху може з цим не погодитися); він занадто рано вивів війська з Іраку (хоча графік був встановлений його республіканським попередником); він навіть «приносить свої вибачення» з боку Америки.

Трамп грає на стійких американських струнах расизму і нативізму: він обіцяє виявити й депортувати майже 11 мільйонів незареєстрованих іноземців і зміцнити кордон Америки з Мексикою шляхом створення стіни, за яку заплатить Мексика. Його вражаючий нарцисизм — все, що він робить, то є щось «видатне, велике, перспективне, найкраще», — є водночас його іміджевою візитівкою та його політикою.

У середині серпня, коли рейтинг Трампа піднявся навіть після публічних заяв, які могли б звести нанівець шанси простих смертних кандидатів, аналітики раптом збагнули, що це було щось інше, аніж якесь тимчасове літнє захоплення. Стало очевидним, що він може виграти перші перегони з номінації на партійних зборах у штаті Айова і що він лідирує в другому штаті Нью-Гемпшир та в інших штатах. І вже більше було не смішно говорити, що він може бути кандидатом від республіканців.

Втім, «антисистемний» настрій цієї виборчої кампанії не обмежується республіканцями. Соціаліст Берні Сандерс і плутократ Дональд Трамп звертаються до майже таких самих почуттів. Виступаючи з чіткими, декларативними пропозиціями, Сандерс висуває концепцію ідеалістичної державної політики, яка апелює до досить широкого загалу на лівому фланзі Демократичної партії, який дедалі посилюється.

Навпаки, Джеб Буш і прогнозований кандидат від демократів Гілларі Клінтон втілюють традиційну політику. Їх обох вважають такими, що орієнтуються на певні авдиторії, пропонують свої програми й водночас досить обережні, тим часом як Трампа і Сандерса їхні послідовники бачать такими, які «говорять, так як є».

Сандерс апелює до широкого незадоволення компромісами, досягнутими американськими лідерами, у тому числі центристом Біллом Клінтоном. Гілларі Клінтон, намагаючись скористатися розривом між двома крилами Демократичної партії, дедалі більше схиляється до лівого, тоді як Сандерс збирає величезні натовпи, чого їй не вдається досягти. Крім того, її кампанія переживає скрутні часи через оприлюднення інформації про те, що під час перебування на посаді держсекретаря Обами вона вела офіційну діяльність на приватному сервері електронної пошти.

Тим часом Трамп апелює до республіканців на всіх напрямках: до поміркованих і консерваторів, з вищою освітою, євангелістів, чоловіків та жінок. Це також включає білих расистів: у червні Трамп заручився підтримкою The Daily Stormer, найбільшого в США нео-нацистського сайта «новин». Коли двоє ультраправих активістів у Бостоні побили безхатченка-латиноамериканця і один з них сказав, що вони це вчинили від імені Трампа, кандидат зазначив, що деякі з його послідовників є «пристрасними». Опитування прихильників Трампа виявило, що 66% серед них вважають, що Обама є мусульманином, і 61%, що він народився не в США (таке твердження Трамп продовжував озвучувати довго після того, як воно було спростовано).

Найближчий суперник Трампа із Республіканської партії — відомий нейрохірург Бен Карсон. Він також не має політичного досвіду й висловлює дивовижні речі. Але Карсон промовляє їх спокійно, може, саме через це його рейтинг сприятливості в Айові вищий, аніж у його конкурентів-республіканців (в одному опитуванні він навіть наздогнав Трампа). Карсон сказав, приміром, таке: люди потрапляють у в’язницю гетеросексуалами, а виходять звідти геями; що Америка подібно до нацистської Німеччини придушує ідеї та опонентів; що президент не повинен запроваджувати нещодавнє історичне рішення Верховного суду про легалізацію одностатевих шлюбів.

Трамп і Карсон поряд із двома іншими кандидатами політичними аутсайдерами — сенатором від Техасу Тедом Крусом та колишнім генеральним директором Hewlett-Packard Карлі Фіоріною — наразі заручилися підтримкою майже 60% серед республіканців в Айові. Буш і решта кандидатів, у тому числі Ренд Пол, Скотт Вокер і Марко Рубіо — раніше улюбленці політичної преси, — борсаються. Щоб відновити свої позиції, дехто, особливо Вокер, потрапив у пастку, намагаючись перевершити Трампа.

Проте є лише Трамп, і його кандидатура викликає істерику з боку частини чиновників Республіканської партії, особливо якщо зважати на ворожість його кампанії до латиноамериканців. Після переобрання Обами 2012 року лідери республіканців провели дослідження, яке показало, що кандидат від їхньої партії має здобути більше, ніж будь-коли, голосів латиноамериканців, щоб потрапити в Білий дім. А досягти цього — мізерні шанси, якщо Трамп буде прапороносцем партії.

Досі Трамп діє всупереч законам політичної логіки. Але залишається ймовірність того, що його кандидатура зазнає краху, якщо деякі з його суперників вийдуть із перегонів і дозволять своїм прихильникам (та впливовим покровителям) сконцентруватися навколо того, кого вони бачать більш життєздатною альтернативою. Це полегшило б життя лідерам Республіканської партії, які нещодавно отримали обітницю Трампа (легко скасовану) не провадити незалежної президентської кампанії, якщо він не виграє номінації партії.

Разом із тим обом партійним істеблішментам є привід для стурбованості. Після оприлюднення даних опитування, згідно з якими Сандерс сильно випереджає Гілларі Клінтон у Нью-Гемпширі, серйозні коментатори почали робити припущення, що американцям, врешті-решт, буде запропоновано вибрати між Сандерсом і Трампом.

Проект Синдикат для «Дня»