Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Єменське роздоріжжя

Арабські країни Перської затоки домовилися про створення об’єднаних збройних сил
31 березня, 2015 - 12:39
ФОТО РЕЙТЕР

Кризова точка в Ємені на півдні Аравійського півострова швидко перетворилася на гарячу. Президент Абд Раббу Мансур Хаді покинув країну і звернувся по військову допомогу до арабських держав Перської затоки. Заклик був почутий. Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, ОАЕ і Катар утворили військову коаліцію. Війська цих країн братимуть участь у боротьбі проти хоуситів — повстанців-шиїтів. Як вважають, за останніми стоїть Іран.

Саудівські пілоти, підготовлені американцями, нанесли ряд бомбових ударів по повстанцях. Про їх результати повідомив представник армії на прес-конференції в Ер-Ріяді. Зокрема він сказав, що після бомбардувань велика частина балістичних ракет, захоплених хоуситами, була знищена.

Акцію коаліції в Ємені підтримала Ліга арабських держав (ЛАД). Як заявив генеральний секретар ЛАД, «Операція направлена проти конкретних цілей хоуситів і здійснюється на прохання президента Ємену Абд Раббу Мансура Хаді».

До коаліції долучився Єгипет. Його військові кораблі ввійшли в Аденську затоку і готові присікти спроби бунтівників, а, можливо, і Ірану перешкодити транспортуванню нафти. Сам Ємен на неї бідний, але має важливе стратегічне положення, оскільки поблизу його берегів проходять найважливіші транспортні шляхи танкерів, які везуть нафту до Індії, Пакистану, Китаю і країн Тихоокеанського регіону.

Загроза того, що транспортування нафти контролюватиметься проіранськими бойовиками, і змусила Саудівську Аравію з союзниками почати військову операцію в цій бідній, фактично напівфеодальній країні. Ірансько-шиїтська загроза сприяла тому, що країни Перської затоки, які завжди ворогували одна з одною, не лише зважилися на спільні військові дії, але і створюють об’єднані збройні сили. Про це повідомило агентство Agence France-Presse із посиланням на єгипетського президента Абдель Фаттаха Ас-Сісі.

У Тегерані швидко зрозуміли, яку спрямованість має ця коаліція. Ситуація для іранського керівництва склалася дуже нелегка.

По-перше. Послати свої війська для допомоги хоуситам-шиїтам Іран не може, оскільки дуже серйозно зав’язнув у боротьбі з бойовиками Ісламської держави (ІД) в Іраку і частково в Сирії. Наступ іракських та іранських частин на місто Тікрит, батьківщину Саддама Хусейна, захлинувся. Захоплення Тікрита в боротьбі з ІД має не лише стратегічне, але і психологічне значення, тому без досягнення там військового успіху іранська армія не може наступати на інших напрямках.

Складність іранського становища тут же відбилося в Сирії. Там урядові війська почали відступати під тиском бойовиків.

По-друге. Навряд Іран почне реально допомагати повстанцям у Ємені, оскільки це поставить під загрозу досягнення домовленості із Заходом, у першу чергу зі США, щодо ядерної програми. Тегерану потрібне хоч би послаблення санкцій, оскільки країна від них просто задихається. Ризикувати можливим компромісом іранське керівництво не буде.

По-третє. Іран завжди грав на протиріччях між монархіями Перської затоки, їх страхом перед Саудівською Аравією. Ймовірно, що в Тегерані вочевидь не чекали такої згуртованості колишніх ворогів. Опинитися одному проти союзників, до яких у тій чи іншій мірі готові приєднатися й інші арабські країни, — задоволення вельми невелике. До того ж проти Ірану та його втручання в справи Ємену виступила досить різко Туреччина.

Президент Таїп Реджеп Ердоган звинуватив Тегеран у допомозі єменських повстанців-хоуситів і прагненні домінування в близькосхідному регіоні. «Іран прагне до панування в регіоні. Це вже почало дратувати США, Саудівську Аравію та країни Перської затоки. Це справді нетерпимо, і Іран повинен це побачити». Ердоган також закликав Іран «вивести всі свої сили» з Ємену, Сирії та Іраку.

У цих умовах скоріше за все іранське керівництво вважатиме за краще діяти з-за куліс і утримуватися від прямого втручання в Ємені. Наскільки це буде ефективно, покаже найближче майбутнє. Принаймні, ресурсів у арабських противників Ірану значно більше. І це чинник довготривалий.

Інший можливий гравець — Росія — також готова взяти участь у цьому конфлікті. За часів Радянського Союзу на півдні Ємену існувала умовно марксистська республіка, яка орієнтувалася на Москву. Після розпаду СРСР, вона практично сама собою об’єдналася з рештою країни. Але певні зв’язки і вплив у Москви на цю територію збереглися.

Деякі російські експерти вважають, що Кремль хотів би обміняти свій вплив на Близькому Сході на відновлення нормальних стосунків із США та Заходом у цілому. Технічно, зрозуміло, Москві дуже важко домовитися про участь у коаліції під керівництвом Сполучених Штатів, що борються проти ІД в Іраку та Сирії. Проте, в Москві дуже б хотіли обміняти певне сприяння антиіранській коаліції на послаблення протистояння зі США щодо України.

Узагалі манія обміну із Заходом на сприяння йому в якихось регіонах на можливість отримати свободу дій в Україні поступово перетворюється в Кремлі в нав’язливу ідею. То Придністров’я хотіли б обміняти на визнання анексії Криму, тепер ось Ємен намалювався. Безвихідь російської політики на Донбасі стає очевидною, але в Москві вважають за краще вдавати, що все добре.

Взагалі кризу на Аравійському півострові в Білокам’яній спробують використати для можливої атаки на позиції української армії. У надії, що зайнятий Єменом Вашингтон не дуже займатиметься Україною.

Друге завдання Москви полягає в тому, щоб максимально затягнути кризу. Кремль не зацікавлений у військовій поразці Саудівської Аравії. Проте, тривалий конфлікт на думку московських стратегів повинен призвести до зростання цін на нафту. І перші повідомлення про бомбардування саудівською авіацією справді викликали деяке зростання вартості бареля.

Хоча скачки вартості нафти можливі, але вони не матимуть довгострокового характеру. У призупиненні постачань ніхто не зацікавлений. Ірану гроші від продажу нафти потрібні ще більше, ніж союзникам у єменській кризі. Вочевидь, що порушувати стабільність постачань ніхто не буде. Якщо це так, то тренд руху цін визначатиметься довгостроковими чинниками, а вони вочевидь не сприяють їх зростанню.

Єменська криза знаходиться на роздоріжжі. Або Іран припинить підтримувати хоуситів — і ситуація стабілізується, або конфлікт розростатиметься і випліскуватиметься в Центральну Азію.

В Узбекистані серйозно розглядають негативні прогнози про активізацію ІД у Північному Афганістані, а також його об’єднання з бойовими групами Ісламського руху Узбекистану (ІРУ). У м’якій підчеревині Росії визріває ще одна криза. І тоді Москві вочевидь буде не до ЛНР і ДНР як разом, так і порізно.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: