Тепер, коли ми навчилися літати повітрям, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.
Бернард Шоу, англійський драматург

Ангеліка, дягель і дудник

Батьківщиною рослини вважають північні краї, а місцем проживання — всю Євразію
20 липня, 2021 - 11:08

На всяк випадок ми наказали дітям обходити ці високі парасолькові рослини, схожі на борщівник, десятою дорогою. Так вони й робили, доки не дізналися, що то, на щастя, ніякий не борщівник, а цілком собі лікарський дягель.

РОСЛИНА, ЯКА ДАЄ ЗДОРОВ’Я І СИЛУ

Відомий шведський вчений-натураліст Карл Лінней у своїй роботі «Species plantarum», яка була опублікована наприкінці вісімнадцятого століття, описав рослину як Angelica archangelica — що означає ангел, Божий вісник.

За легендою, на цілющі властивості цієї рослини вказав людям ангел, розповідає біологиня Марія САВЧУК. — І що начебто сам архангел Михаїл порадив монахам жувати корінь цієї рослини, аби захиститися від чуми.

Насправді дягель лікарський хоч і не захистить від чуми, але все ж його активні речовини мають певні антисептичні й фунгіцидні властивості.

Що ж до назви «дягель», то мовознавці схиляються до думки, що це слово походить із старослов’янської мови і його тлумачать як «рослина, яка дає здоров’я і силу», що, погодьтеся, теж досить обнадійливо.

ІЗ НЕЇ ВИГОТОВЛЯЮТЬ НАРОДНІ ІНСТРУМЕНТИ...

А ще рослину через пустотіле стебло називають дудником, а також вовчою дудкою, дудкою і пушкою. Висушені стебла дудника навіть використовують для виготовлення народних інструментів, наприклад тилинки, калюки, трав’яної дудки (у різних народів їх називають по-різному) — духового музичного інструмента, різновиду обертонової флейти, оскільки під час гри на ньому музикант видуває натуральні обертони — призвуки, вищі від основного тону.

Із скандинавських країн дягель завезли в Центральну Європу, звідки він розповсюдився на інші євразійські території.

Це одна із наших найбільших парасолькових трав’яних рослин з розлогим листям, подекуди досягає заввишки двох з половиню — трьох метрів. Тіньовитривала рослина цвіте у червні — вересні, тоді зазвичай на неї звертають увагу.

Дягель надає перевагу вологим місцям, зокрема болотам, заболоченим лісам, берегам річок, де, трапляється, утворює навіть зарості. В Україні він поширений у лісових та лісостепових районах, де його навіть заготовляють, адже дягель — лікарська рослина. Запаси сировини на наших теренах позначають як значні, проте вони зменшуються внаслідок осушення боліт.

...А ТАКОЖ ЇЇ ВЖИВАЮТЬ У ЇЖУ В САЛАТАХ І БУЛОЧКАХ

У Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії молоде листя і стебла дягелю їдять у салатах. У Франції як пряну рослину його культивують для потреб кондитерської та лікеро-горілчаної промисловості.

Як прянощі і з лікувальною метою використовують м’ясисті корені рослини — зовні темні, а всередині білі, що мають приємний аромат. Ароматне, щоправда — не настільки, й насіння дягелю. Проте олія із насіння має тонкий, ніжний і дуже стійкий запах.

Свіжі корені, листя й пагони дягелю шаткують для ароматизації салатів, а також додають до гарячих овочевих гарнірів та юшок.

Висушені та потовчені корені дягелю — до борошна для хлібобулочних та кондитерських виробів.

Із коренів, відварених у цукрі, готують варення. Насіння використовують для ароматизації домашніх горілок. А з сухими пагонами і листям заварюють запашний чай.

У Швейцарії, кажуть, подрібнені корені заливають водою, додають цукор і зброджують, отримуючи таким чином своєрідне пиво.

Втім, складно сказати, наскільки важливі ці знання українцям. Колись, скуштувавши варення із черемхи, я в захваті запитувала друзів: «Чому ж ми не варимо таке смачне варення?» На що мій практичний кум, не поділяючи мого захвату, резонно зауважив: «Бо в Україні і так є що їсти!»

Але ж знання нам не завадять і за будь-якого іншого розкладу, хоча б для урізноманітнення меню чи в разі потрапляння в нестандартну ситуацію.

ДЯГЕЛЮ МАЄ РІДКІСНИЙ РОСЛИН ЗАПАХ

Парфумери наприкінці ХІХ століття зауважили, що олія із коріння ангеліки має екзотичний мускусний відтінок, дуже рідкісний у рослинному світі.

Таку олію видобували у процесі тривалої перегонки з паром із подрібнених коренів рослини дворічного віку — сухих чи свіжих.

Висока ціна цих олій, зазначають у спеціалізованій літературі, обмежує їх використання в парфумерії. Тим паче, що підприємці налагодили виробництво значно дешевших синтетичних аналогів.

Рослину недаремно називають лікарським дягелем. Її часто вживають і в медицині, особливо народній.

Відвар коріння використовують при метеоризмі, шлунково-кишкових захворюваннях, бронхіті, ларингіті, пневмонії як бактерицидний, відхаркувальний, спазмолітичний і седативний засіб. Коріння також входить до складу сечогінних та потогінних засобів. Але ж ви пам’ятаєте про небезпеку самолікування?

У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ ОТРУТ

Крім того, в середні віки настояний на спирті корінь дягелю навіть використовували для виведення із людського організму зміїної отрути. Він також входив до складу теріаку — засобу, який тривалий час вважався універсальними ліками від усіляких отрут. До нього спочатку включали 54, а потім 75 компонентів. Із приписів відомо, що принаймні з ХVІ століття до нього входив і корінь дягелю.

Втім, незрідка теріак виготовляли із усього, що траплялося під руку, а через високу ціну й ореол таємничості він вважався ексклюзивним засобом. Тому лікуватися ним, мабуть, все ж не варто.

Людмила СТУПЧУК. Фото автора і з відкритих джерел
Газета: 
Рубрика: