Те, що організатори «Сезонів» (журнал «Єва», Будинок «Сергій
Бизов» і РІА «Янко») взялися за організацію та проведення конкурсу, так
і хочеться порівняти з актом громадянської мужності. Ну а чому б ні? У
молодих і обдарованих дизайнерів не так вже й багато можливостей, щоб вітчизняна
публіка дізналася про їхнє існування, щоб помітили ЗМІ, щоб — це в ідеалі
— зацікавилися виробники одягу. Інакше можна все життя просидіти серед
«тих, що подають надії», яким так і не судитиметься здійснитися. Хтось
повинен дати шанс.
Цим «хтось» і стали організатори конкурсу, чим лише додали
собі турбот і проблем, якщо пригадати, що на них ще така трудомістка справа
як власне «Сезони моди». До речі, не з’явися вони кілька років тому, широка
популярність і творче зростання більшості нині визнаних наших законодавців
мод були б далеко не такими стрімкими. Та вузьке коло вітчизняних метрів
(це визначення швидше їхнього професійного статусу, ніж віку) моди. І кому,
як не організаторам «Сезонів» думати про те, щоб розширити його межі. Тож
свій у певному розумiннi корисливий інтерес ініціатори конкурсу все ж мали.
До того ж цього разу їм пощастило, що трапляється рідко, зі спонсорами.
Зокрема, торговою маркою «Прима Люкс». Вона не тільки підтримала конкурс,
але й захопилася настільки, що вирішила замовити однойменну колекцію одягу,
з чим і справився блискуче дизайнер Федір Савченко. Динамічна, сучасна
і весела колекція була цілком у дусі діяльності цієї ТМ.
І все ж у найбільшому виграші опинилися, як і задумувалося,
самі учасники. Конкурс було оголошено у грудні минулого року. Причому умови
були вельми демократичними: брати участь могли не тільки випускники вузів,
але й практики без спеціальної освіти. Досить було подати на суд журі свої
оригінальні ескізи (не менше 15) молодіжного одягу pret-a- porter весна—літо-2000.
Бажаючих виявилося 52 модельєри. Причому, на подив організаторів, з різних
регіонів, а не тільки таких традиційно «модних» центрів, як Київ та Львів.
З претендентів було відібрано 26 півфіналістів, а до фіналу увійшло 13
колекцій (до 15 одиниць одягу), які й були представлені широкій публіці
та журі. Відбувалося це в Будинку культури «Промзона», а іншими словами
— наймоднішому на сьогоднішній день нічному клубі, який зовсім нещодавно
відкрився і називається так, оскільки розташований у колишньому заводському
цеху, чиє внутрішнє оздоблення залишилося чи не в первозданному вигляді,
доповнене атрибутами радянської епохи, котрі виглядають сьогодні досить
кумедно. Одна тільки заковика. На відкритті «Промзони» цей індустріально-радянський
стиль, у якому вирішено інтер’єр клубу, молоді відвідувачі сприйняли зовсім
не як дизайнерський прийом, а буквально. І отже — можна гасити недопалки
де попало, дозволяти собі іншу під’їзно- дворову вільність, коротше — поводитися
як удома. Втім, описана ситуація трапилася за тиждень до конкурсу і до
нього жодного відношення не має. А виключно до нашої натури. Хоча куди
від неї подітися, від натури- то. Тим більше, що колекції, представлені
на конкурсі, створювали молоді для своїх ровесників. Тим цікавіше було
побачити, який цей одяг і, відповідно, як молоді люди себе сприймають.
Скажу одразу: за цю молодь можна не хвилюватися. Хоча б
тому, що вони знайшли свою справу, цілком пристойно володіють професією:
практично всі колекції були виконані на досить високому рівні й всі — вельми
рівні. Це, безумовно, заслуговує похвали, але, на жаль, не викликає цікавості.
Від подібного конкурсу чекаєш передусім змагання ідей. Вони-то якраз були
в дефіциті. «Конвеєрних дизайнерів багато, нових імен мало», — поскаржився
член журі Олексій Залевський. До речі, імен учасників ніхто і не знав аж
до оголошення результатів, вся колекція демонструвалася під номерами. Але
в чому Залевський правий, так це в тому, що оригінальних і сміливих, нехай
і несамовитих, творчих рішень було, дійсно, раз-два — тай кінець. Домінувала
помірність та імітаторство (по подуіму дефілювали моделі у вбраннях а-ля
Пустовіт, Анісімов, Гресь). Втім, імітаторство можна віднести до хвороби
зростання, цілком природної у юнацькому віці, яку чимало учасників можуть
незабаром благополучно перерости. Саме тут на допомогу прийде професійна
майстерність, яку молоді дизайнери мають і яка дозволить реалізувати свіжі
ідеї. А стимулом для них цілком може стати сам конкурс, в чому і полягає
одне з його завдань.
Що ж до переможців, то тут думка журі розділилася майже
порівну. Лілія Пустовіт і Олексій Залевський віддали перевагу колекції
під тринадцятим номером, створеної, як здавалося, виключно з речей, витягнутих
з бабусиної скрині, і різних підручних засобів: бот, хусток, вірьовок,
пошарпаних горжеток, стьобаних ватяних чобіт тощо. Усе це перемішано дивно
весело й виглядає... дуже сучасно. Три інші члени журі — Катерина Корбут,
Віктор Анісімов і Сергій Бизов визнали кращою колекцію під четвертим номером
— дотепну, в рок-н-рольно- ковбойському стилі, з відчутним тарантиновським
ароматом. Причому створену вельми винахідливо — практично із джинсових
секонд-хендівських речей, перероблених дизайнером так, що виглядають вони
шикарно і знову-таки дуже сучасно. До того ж, на відміну від ексцентричної
колекції №13, цю цілком можна носити. Адже конкурс все-таки pret-a-porter.
У результаті, журі не влаштовувало довгих дискусій, а знайшло
компромісний варіант. Колекція №13, точніше — її творці, неординарні вільні
художниці з Києва Ксенія Чумакова і Тоня Грибникова представлятимуть Україну
в Москві на міжнародному конкурсі «Російський силует» (туди ж вирушить
і Віктор Анісімов). А автор колекції №4 Юлія Гуральчук отримає головний
грошовий приз, який забезпечить їй можливість створити нову колекцію. Юлія
— випускниця Державної академії легкої промисловості, у якій неодноразово
ставала переможницею щорічних показів. 1998-го вона здобула перше місце
на конкурсі «Smirnoff International Fashion Awards», а наступного року
— друге.
Переконана, що про Ксенію Чумакову, Тоню Грибникову та
Юлію Гуральчук ми ще почуємо не раз. А побачити їхні нові колекції зможемо
вже на осінніх «Сезонах моди», у яких вони, як переможниці конкурсу, зможуть
взяти участь безкоштовно.







