«Боріться за свій погляд на життя!»
Світлини ХХІІІ Фотовиставки «Дня» спонукають замислитися про важливе, – відвідувачі
«Чудова підбірка фотографій, яка вражає і змушує задуматися. Подяка організаторам! В.Дунаєв», – ось лише один з подібних свіжих дописів у книзі відгуків ХХІІІ Фотовиставки «Дня». Приємно, що більшість відвідувачів оглядають ці понад 300 світлин не побіжно, а з увагою часом до найменших деталей.
«Так, це справді найновіша історія цієї країни, мабуть, з 2014 року. Це сильна виставка», – ділиться з «Днем» подружжя, що приїхало в Україну, щоб всиновити двох хлопчиків. «Ми зі штату Мен, що за сім годин на північ від Нью-Йорка, – розповідають вони. – Ми тут з п’ятниці та закохалися в Київ: уже були в Національному музеї історії України, музеї Чорнобиля, Музеї медуз (дружно сміються. – Ред.), також ми збираємося відвідати Художній музей… Дякуємо вам за виставку!»
Висловлює подяку організаторам виставки і киянка Вікторія: «за чудову можливість поринути у світ українського сьогодення, проаналізувати пройдений шлях і надихнутися на майбутні перемоги!» «Мені, як людині, яка цікавиться фотомистецтвом, особливо корисно було відвідати виставку й оцінити художню цінність фоторобіт», – написала вона у книзі відгуків.
«Ретроспекція за 25 років – це чудова можливість подивитись на те, як змінювалась країна. Я колись був фотографом-художником на кіностудії Довженка і тому мені було дуже цікаво подивитися, як з часом змінюється мова фотографії», – розповідає «Дню» Шаміль ІСХАКОВ, чиє прізвище, як підказав син, що прийшов на виставку з батьком, можна побачити у титрах стрічок «Гетьманські клейноди», «Конотопська відьма». Його міркування неоднозначні. «Емоційності, яка була прийнятна у 90-ті роки, зараз, як на мене, не залишилося. Це вже прораховані почуття. Якщо ви подивитесь фотографії до 2000 року, то побачите, що людина розмовляє візуальною мовою, передаючи ті почуття, які інакше передати неможливо. А зараз у контексті соціальні мережі – ти дивишся на фотографію і розумієш, що коли фотограф натискав кнопку, то більше думав про те, скільки лайків у нього з’явиться і за які гроші він зможе продати свою фотографію, – вважає Шаміль Ісхаков. – 2000 роки – це вже вмирання аналогової фотографії. Те, що робилося на плівку, і було тільки 36 кадрів, і кожен кадр – був завжди артефакт. Зміг ти щось зробити цією мовою, чи ні. Зараз же – «відстрілявся», щось знайшов на чужих критеріях…»
«Мені було дуже приємно прийти зараз на виставку, у ці дні, коли ми переважно сидимо вдома, – каже пан Шаміль. – Тут моє життя розкрилося в тому ракурсі, в якому воно не могло розкритися інакше, через фотографію». А наостанок звертається: «Чи замислювалися ви про таке: коли ви знімаєте смартфоном, то хто дивиться? Ви чи той графічний редактор, який зашитий у смартфоні? А де ж ви як митець? Чи можете ви «пробитись» крізь усе це, через моду, нав’язане бачення (задане соціальними мережами і гламурними журналами, на жаль, для більшості людей)?» «Боріться за свій погляд на життя! Захищайте свій погляд, тому що бути медіа зараз – це вже подвиг. Працюйте!», – закликає він «День».
Даньял ІСХАКОВ, син пана Шаміля, розповідає, що теж починав з плівкової фотографії, але для нього фотографія – радше хобі, за фахом він інженер. «У мене все це пронеслося перед очима, я пам’ятаю цей зріз кількох років, – каже він «Дню». – Для мене передусім – це нагода подивитися на мову документальної газетної фотографії. Як змінюється фоторяд: естетика ще плівкової фотографії і як документальна фотографія виглядає зараз. І я дивлюся: якщо раніше була передусім документальність фотографії як такої, тому що треба було зробити одразу вдалий знімок, то зараз ці цифрові фотошопські фільтри, а деякі навіть «зашиті» в камеру, не завжди доречні...»
«Ми кожного року ходили на виставки газети «День» і зараз нарешті прийшли, попри всі ці локдауни. Дякуємо вам», – каже Даньял, адже саме «День» надав можливість відчути й історію країни, і метаморфози візуальної мови, що передусім зацікавила цих наших гостей.
І ми закликаємо: встигніть до 6 лютого побачити найкращі майже 300 світлин ХХІІІ Міжнародного фотоконкурсу «Дня», розділ The best of the best за всі роки конкурсу (як бачимо, він «утримує» відвідувачів чи не найдовше), а також майже 50 світлин, присвячених Євгену Кириловичу Марчуку. За умови дотримання антикоронавірусних правил ваше відвідування просторого Українського дому (вул. Хрещатик, 2) буде цілком безпечним! І таким, що точно не лишить вас байдужими.
Приходьте (щодня з 11.00 до 18.00), голосуйте за найкращу світлину та залишайте ваші відгуки!
