Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

«Будь-яку роботу розпочинаю з молитви»

Після складної операції його чекала доля інваліда, але...
16 червня, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ КОМАРОВСЬКОГО

У наших українських селах чимало самобутніх майстрів, які зберігають і відроджують давні ремесла: складають скрині та плетуть постоли, в’яжуть віники та роблять бочки. Житель села Мульчиці Володимирецького району, 38-річний Олександр Коцюбайло, не простий ремісник — він виготовляє дерев’яні різьблені іконостаси. А розпочалося все після складної операції, коли йому поставили серцевий клапан.

Самодисципліна та наполегливість різьбяра достойні поваги. Інший на його місці просто лежав би на дивані та дивився телевізор. Перебивався б мізерною пенсією по інвалідності. А поліський майстер працює щодня: з дев’ятої ранку і до шостої години вечора.

— У 15-річному віці я захворів на грип, — розповідає Олександр. — Хвороба спровокувала серйозне ускладнення на серце. Стан здоров’я постійно погіршувався. У 1992-му в Інституті Амосова (Київ) провели серйозну операцію і таким чином врятували мені життя. Мабуть, для чогось же мене Господь зберіг? Уже минуло 19 років, як живу з серцевим клапаном. Тоді медики попередили: жодних фізичних навантажень.... Але потрібно було якось жити й працювати після операції. Тож не будеш без діла сидіти, мені тоді виповнилося лише дев’ятнадцять. Вважаю, що життя не повинно марніти, його треба активно проживати. І взявся до різьби. Я ще раніше цікавився столярною справою. Гадаю, майстерність передалася від предків, і я вже в четвертому поколінні працюю з деревом. Але різьбою ніхто з них не займався.

Спочатку робив рамки на ікони, карнизи. Згодом став вирізьблювати престоли, жертовники, кіоти. Найкращий матеріал для роботи — липа та вільха, які добре піддаються обробці. Але можна використовувати й сосну. Із роками навчився розуміти та відчувати дерево. Узявся за складніші вироби.

У 1998-му Олександр Коцюбайло виготовив свій перший іконостас. Це дуже делікатна робота, яка потребує чимало зусиль та багато часу. Усе робиться вручну, згідно з церковним каноном. Але кожен виріб неповторний та унікальний. Майстер сам їх проектує.

Мульчицький різьбяр уже зробив сім іконостасів: два — у Житомирській області, два — для волинських храмів і три — у Рівненській області. Зараз має замовлення аж до Нового року. «Будь-яку роботу розпочинаю з молитви», — признається майстер.

Цікавлюся у мульчицького майстра, чи відчуває він якийсь дискомфорт із сердечним клапаном і як часто йому потрібно їздити в Інститут Амосова на обстеження?

— Просто треба берегтися, і все буде нормально. Ще тоді медики балакали, що моя операція експериментальна — випробовували клапан. Як бачите, — усміхається господар, — експеримент пройшов вдало. Три роки тому їздив на перевірку. Стільки часу минуло, а клапан працює, цокає як годинник.

Бажаємо невтомному майстрові, щоб клапан «цокав» ще багато років, а виготовлені його вправними руками різьблені іконостаси прикрашали храми по всій Україні.

Кость ГАРБАРЧУК, Рівненська область
Газета: 
Рубрика: