Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети
Євген Маланюк, український письменник, поет

Частинка Великої Гри

У Скадовську пройшов VI дитячий фестиваль «Чорноморські Iгри»
17 липня, 2003 - 00:00

Його перебіг вкотре засвідчив — розповсюджені стереотипи про «співучу» й «танцюючу» за будь-яких умов націю мають твердий ґрунт під ногами. Основою цього трюїзму є не тільки кількість учасників — за даними організаторів близько 1500 дітей, — а й високий професійний рівень багатьох із них. «Чорноморські Ігри» продовжують грати ролю сцени-трампліна для молодих талантів. А от куди вони летять далі — велика загадка. Цього вам не скаже ніхто — ні оргкомітет, ні контори під гордими вивісками «продюсерські агентства», ні красиві музичні телеканали, що їх важко назвати вітчизняними. Чому? А спитайте у них, за яких умов можна розмістити в ефірі український кліп? Отож... Але мова трохи про інше. Про пісню, танець, сонце і море. А може, спочатку море і сонце, а лише потім — пісня і танок.

ВСЕ ЗА ПЛАНОМ...

Фестиваль «ЧІ» розпочався ще 7 липня. Чотири дні поспіль невтомне журі визначало, хто ж гідний сяяти на великій сцені, яка традиційно розташувалася на самому березі Чорного моря. Щось у цьому є глибоко символічне — величезна важка сцена з купою товстих дротів під напругою, потужною акустичною апаратурою та яскравим різнокольоровим світлом, яка стоїть на хиткому піску скадовського пляжу. Усе це вельми нагадує загальну ситуацію у перманентно вмираючому (не встигнувши толком зародитися) вітчизняному шоу- бізнесі: щось десь блисне, проволає, мов немовля, болісно засвідчуючи світові власну присутність, і тихо зникає у безвісті. І нікого потім не цікавить — де воно, куди пропало, чим займається?

Отож, для участі у власне конкурсній програмі було допущено майже два десятки солістів-вокалістів та дев’ять вокальних груп. Таке рішення прийняло засекречене (до початку фестивалю) журі у складі: Олег Грінченко (композитор), Остап Стахів (організатор масових видовищ, США), Ігор Добролеж (продюсер студії «Грін-рекордз»), Валентин Коваль (продюсер каналу «М1»), Каріна (співачка), Ірина Шинкарук (співачка) та Інна Вишняк (координатор фестивалю «Чорноморські Ігри»). У різні дні змагання хтось із членів журі «випадав», а хтось додавався, отож ми просто подаємо його повний склад.

У п’ятницю 11-го, очевидно спеціально для фіналу, нарешті виглянуло сонечко. Справа в тому, що довгий час до того і, забігаючи багато вперед, після того, небо було вкрите важкими хмарами, дуже часто йшов рясний дощ. Але усі три фестивальні дні були ОК... Для журналістської братії робочий день, природно, розпочався із ввідної прес-конференції, де майстер обтічних формулювань генеральний директор «Таврійських Ігор» Дмитро Криворучко радісно повідомив: «Всьо ідьот по плану!» А ще — «журі прийняло безпрецедентне рішення — усі без винятку колективи виступають на великій сцені». Це та, що на березі моря. Причину цієї безпрецедентності годі дошукуватися, але діткам приємно, бо власне заради цього вони сюди й приїздять.

У процесі відбору учасників журі зробило ще один влучний висновок: молодші групи нарешті почали співати «дитячі пісні». Йдеться про репертуар. На відміну від них, старші мають проблему з репертуаром — перекіс у бік «дорослих» пісень, переспівів тощо. В. Коваль узяв ширше: «Це глобальна проблема України». Ну немає в нас пісень! Що ж робити?.. Проблема ця також відбилася на умовах конкурсу — раніше «абітурієнтам» треба було мати дві авторські пісні (з трьох); останні ж два роки вимога послабилася — потрібна всього одна. Пісень немає; нема й грошей у юних талантів, за які можна було б купити тему у професіоналів. Чого бідний? Бо співаю. Чого співаєш? Бо бідний.

Того ж дня центральною вулицею дитячої здравниці марширував традиційний дитячий парад. До речі, зветься вона вулицею Комунарів. Бовваніє й досі бронзовий Лєнін у центрі селища, кепку котрого, разом зі скинутою рукою, було добре видно із вікна мого номера — радянський «Коллос» із вікна не менш радянського «Колоса». Отака історія... Парад видався дуже симпатичним та веселим. Йому раділи всі, крім водіїв авто, яких вперто завертали ДАІшники з тієї самої вулиці. А переможцем святкової ходи стала яскрава колона дитячого табору «Таврія». Приз винахідникам на великій сцені згодом вручив Нептун — загадковий чолов’яга із чомусь посинілою бородою («з вати»), який своїм штучним сміхом у мікрофон — «молодці, потішили мене...» — лякав молодшу вікову групу учасників фестивалю. І не тільки їх.

До речі, «по дорозі» виникло ще одне питання, яке не стосується безпосередньо «ЧІ» — чому інфраструктурно малорозвинений Скадовськ з, м’яко кажучи, вельми недосконалим пляжем та хронічно брудним морем (берегова лінія завдяки бетонному молу, що розділяє містечко і порт, просто завалена просоленими водоростями, що не гниють, але добряче смердять) позиціонують як «центр дитячого відпочинку України»? Хто відпочиває, наприклад, в «Артеку»? Кому він належить? Чи не дублюється тут ситуація з «українськими» музичними телеканалами та розподілом підводних човнів на Чорному морі (маємо один! дизельний човен 70-х років минулого століття)? Якщо Скадовськ «центр», що тоді коїться на «периферії»?

Але до мистецтва. Перший фестивальний день приніс змагання солістів-хлопчиків (молодша група), солістів-дівчаток (середня група), вокальних груп (середня група) та багато танців. У фінал вийшли: 11 річний Артем Белеуш (Кам’янець-Подільський) із майстерно виконаним російською «Арлекино», 14-річна Ірина Ушаньова (Красний Луч) з голосом зрілої Людмили Гурченко та дует «Ас». Поза увагою журі (друге місце) опинилася дуже цікава робота Марини Лученко, що співала польською, та запальна суміш з фолку, диско та репу Нестора Лучко.

Усі концерти супроводжувала пара ведучих: Ірина Шинкарук, яка також була співаючою «зіркою» першого дня, та Діма Єфименко, що запам’ятався відкритим ротом та вигуком «Добре є!»

«ХОЧ НЕ ВІЄ ЗАВІРЮХА, ТА ЦЕ-ЦЕ КУСАЄ МУХА...»

Салюту на відкритті не було. Прикро. А все тому, що до хорошого швидко звикаєш. Підозри про причини відсутності святково-осяяного неба посилювалися при спогляданні оформлення сцени — замість постійних вертикальних рекламних полотнищ обабіч куліс було намальовано варіації на тему замків-черепашок (і знову з піску...). Секрет Полішинеля розкрився на підсумковій балачці у неділю — зі спонсорами не підфартило. Як зізналися організатори, це також позначилося на призах дітлахам. Прощальний фуршет теж «згорів», а про те, що «нічтоже сумяшеся» пропонували замість нього, писати соромно...

Субота. Ведуча переодяглася у штани, у яких вчора співала. Гість «ЧІ» — російський хореографічний ансамбль «Серпантин» з Єкатеринбурга виконав три танцювальні композиції. Дружба народів вчергове скріплена й підсилена. Казуси з конферансьє тривають: при оголошенні конкурсантки, що співала італійською, україномовні (?) ведучі назву пісні оголошують російською. Хіба з італійської неможливо перекласти на українську? Чи це заборонено? Ця сумнівна ситуація мала місце впродовж усього фестивалю: ім’я та супровідна інформація звучали українською — назви композицій (особливо танцювальних номерів) російською. Диво, та й годі...

Солісти-дівчата (старша вікова група) вразили своїми виступами. Особливо емоційно публіка реагувала на Клею (Валерія Калужська, 16 років) з Донецька, що виконувала оригінальну обробку народної пісні, та Аліну Стародумову (16 років) з Одеси. Співачка з портового міста співала англійською, а її вокал буквально захопив усіх. Журі ставить Аліні всі «п’ятірки», натомість Клея посідає другу сходинку.

Субота також подарувала всім бажаючим нововведення цьогорічних «ЧІ» — турнір з брейк-дансу. В експерименті брали участь три команди: з Києва, Чернігова та Сум. Виглядало усе дуже динамічно, як то й передбачає цей жанр: чудеса акробатики, відчуття ритму і негритянських понтів. Щось дуже подібне можна спостерігати біля Макдональдсу на метро Хрещатик. Розпочав гру зворушливий виступ Тимофія, який має усього... чотири рочки. Руки, ноги, — головне хвіст! Але насправді усе просто поміняли місцями. Битва титанів руху закінчилася у стилі дитячого фестивалю — «пабєділа дружба». А ще я зрозумів, що першими бі-боями в історії танцю були запорозькі козаки — варто подивитися віртуозні па зі славного гопака. Так що брейк насправді вигадали українці! А ви кажете, що ми лишень на піраміди та Стоунхендж спромоглися...

У фінал також вийшли: Андрій Каліжук (14 років, Дебальцево), вокальна шоу-група «Люстерко» (Кременчук), вокальний ансамбль «Гармонія» (Красний Луч).

Рівень танцювальної майстерності оцінювали: Олександр Леоненко (заслужений артист України, головний балетмейстер Академічного театру драми та музкомедії Миколаєва), Тетяна Леоненко (солістка згадуваного театру) та Д. Криворучко (директор «Таврійських Ігор»). Результат — у фінал пройшли наступні колективи: «Браво» (Одеса), «Рассвет» (Гола Пристань), «Майстер-клас» (Київ), «Оазис» (Херсон), «Бліц» (Керч), «Джерельце» (Макіївка), «Радість» (Каховка).

На десерт суботи була Євгенія Власова. Зірка, на превеликий жаль, зламала лівий мізинчик на руці, що, однак, не завадило їх мужньо відпрацювати на сцені: крутилася, як дівчатка-сніжинки у дитячому садку на Новий рік. Правда, костюм співачки був далекий від інфантилізму — один знайомий декан спідниці такої довжини називав «широкими поясами». Репертуар співачки, принаймні якщо відштовхуватися від виступу на цьогорічних «ЧІ», всуціль російськомовний — дітки отримали ще один урок життєвої необхідності та важливості рідної мови. Правда, у самому кінці Власова «виправилася», заспівавши а-капела українську народну. Мотивація повалила з ніг: «Всьо-такі в Украінє живьом»...

РОЗФАРБУВАТИ НЕБО

У неділю увечері, коли відбувався фінал «Чорноморських Ігор», повний місяць, срібним диском викотився з- поза сцени праворуч-вгору і далі, по глибокій та незмінній мільйони років колії у вічність. Море відгукнулося «місячною доріжкою», а відпочиваючі — непояснюваним тремом свідомості, що закорінений у праісторії.

Інна Вишняк ділилася з усіма потаємним: «Моя мрія — щоб на фестивалі не було батьків». Її можна зрозуміти, адже всі опікуни вважають свої чада найдостойнішими і хочуть, щоб так думали усі. Ну, якщо не всі, то принаймні члени журі...

Фінальний концерт позначився грандіозними виступами танцювальних колективів. Жанрово їх розділили аж на шість номінацій, кожна з яких мала свого переможця. Результати: у номінації «Народний танець» перше місце не було визначено, а другі посіли «Радість» (Каховка) та «Червона калина» (Херсон); «Стилізований фолк» — «Браво» (Одеса); «Драйв-синхрон» (головне, щоб усі рухалися однаково) — «Едельвейс» (Одеса); «Театр естрадного танцю» — «Оазис» (Херсон), який презентував публіці цілу сюжетну історію кохання; «Естрадно-спортивний танець» — «Бліц» (Керч), який, напевне, відпрацював найкраще з усіх колективів і викликав заслужені овації; нарешті, номінація «Шоу-балет» — «Оазис» (молодша група) та «Джерельце» (Макіївка).

Мало не вилетіло — у рамках «ЧІ» відбувався Другий міжнародний фестиваль повітряних зміїв «Кольорове небо». Його учасники презентували Україну, Польщу, Росію та Білорусь. Кількість учасників оцінили числом 68. Змії були дуже симпатичні, але гасло фесту просто неперевершене: «Наша мета — розфарбувати небо»...

Семирічна Марієтта Іванова (Київ) отримала «Золоту нотку» за волю до перемоги. Дитина справді розчулила багатьох — довжини пальчиків не вистачало, щоби повністю обійняти мікрофон, але при цьому вона питала у організаторів, що ж важливіше — «Співати чи боротися?». Ідеалізм, що вмирає з роками, коли розумієш, що для звичайного успіху важливі зовсім інші речі...

Приз глядацьких симпатій — насправді два — отримав симпатичний дует вокаліста А. Белеуша та танцювального колективу «Джерельце». І, нарешті, Гран-прі цьогорічних «Чорноморських Ігор», як і очікувалося, виборола Аліна Стародумова. Рішення абсолютно природне і зрозуміле, тому що іншого, настільки сформованого і потужного вокалу на фестивалі просто не було. Окрім титулу та статуетки «Золотого дельфіна» юна одеситка отримала у подарунок телевізор.

Гостем фіналу у номінації «метр» (на ковзанах і в циліндрі) був Віктор Павлік. Як влучно підмітила моя десятирічна сусідка, «на сцені він був розкутішим за Власову». Дивлячись на шовкову рожевеньку сорочку Павліка, страшенно кортіло «достать чернил и плакать...» А коли Віктор почав імітувати гру на відсутній бас- гітарі, смикаючи рукою у тому ж місці, де й Майкл Джексон, рядами журналістів покотилися непристойні смішки. Потім він викликав із залу ефектну танцюристку (учасницю фестивалю) «у червоному». Замість стояти і мліти біля метра, та вельми пристойно відпрацювала «на подтанцовкє». Павлік усім дуже сподобався.

Ще однією дійсно вдалою знахідкою був своєрідний парад усіх колективів, що брали участь у танцювальному конкурсі. Динамічно й яскраво — справжня феєрія хорошого настрою. Парад фактично закрив фестиваль, а завершилося усе «яскравим феєрверком».

ВИСНОВКИ

Не дивлячись на велику кількість іронії щодо окремих моментів фестивалю, він був і залишається найбільшою подією в українському світі дитячих пісні і танцю. Лише тут діти можуть вийти на «велику сцену» — нехай хитку і тимчасову, але таку важливу для практично усіх творчих людей. Це дає змогу повірити у власні сили, у необхідність того, що ти робиш, а інших — підштовхує спробувати себе у чомусь новому. Не зрозуміло лише, що робить слово «благодійний» у його назві, адже безкоштовну участь та куценькі подарунки навряд чи можна так назвати. Це профанація самого поняття благодійності. Просто фестиваль «Чорноморські Ігри»! — звучить гордо і правдиво. Це справді гра. Гра для всіх — організаторів, учасників, спостерігачів. Гра, що доповнює і, власне, робить повноцінною іншу гру під назвою «життя».

Ігор ОСТРОВСЬКИЙ, «День», Київ — Скадовськ — Київ. Фото з фестивалю «Таврійські ігри»
Газета: 
Рубрика: