«Чи любите ви... любовні романи?»
Кілька років тому в сільській бібліотеці я запитала її хранителів — а яку книгу запитують у них частіше за все? Виявилося, що на «Давньогрецький любовний роман» існує навіть черга, а «Роксолану» Павла Загребельного і голонівську «Анжеліку» видають тiльки на тиждень. Щоправда, то були часи, коли барвисті журнали масовано не втаємничували молодь у тонкощі інтимних стосунків. Але, ставлячи в приміських електричках (а там не тільки розгадують кросворди) запитання, винесене в заголовок, я набагато частіше чула впевнене «звичайно», аніж байдуже «кому це треба?».
Ольга МОРОЗЮК, викладач літератури з м. Тетерів Житомирської обл:
— Перечитую їх регулярно. «Польові дослідження» Оксани Забужко купила не так давно. Те, що стоїть у книжковій шафі, допомагає мені зрозуміти почуття близьких. Перечитавши нещодавно «Страждання юного Вертера» Гете, я зовсім інакше ставлюся до проблем 15-річного сина. За два століття багато що змінилося, але класичні романи розповiдають про те, що залишиться, я впевнена, завжди таким же яскравим у житті кожної людини.
Віктор Михайлович, колишній військовий, пенсіонер, м. Білгород-Дністровський Одеської обл.:
— Я люблю історичні романи, і якщо там є якась любовно-сімейна інтрига, як у «Проклятих королях» Моріса Дрюона чи у Валентина Пікуля, — з цікавістю читаю і її. Дружина дістає якісь нові «жіночі романи», але мені вони здаються схожими на нескінченні телесеріали. Всі ці Ізаури, Рози і «чорні перлини» — почуття і розмови у них однакові, сюжети з підступними суперницями повторюються, ніби нічого особистого не залишилося вже.
Анатолій ВАЛОВИЙ, інженер, м. Київ:
— Як і за часів Пушкіна, любовні романи читають в основному молоді жінки, щоб набратися, так би мовити, досвіду. Не дарма зараз усі розкладки заваленi цими дешевими книжками з жагучими красунями на обкладинці. Але, судячи з того, що «Титанік» став таким успішним завдяки романтичній любовній історії, таке зараз треба дуже багатьом. Жоден бестселер не «розкручується» без інтрижки, а це щось та значить.
Микита, десятикласник, м. Стрий Львівської обл.:
— У шкільній програмі є один «такий» роман — «Анна Кареніна» Толстого, з великою натяжкою — «Гобсек» Бальзака, з української літератури — взагалі нічого. Нещодавно друг мені дав невелику книжку Франсуази Саган — повість 70-х років «Чи любите ви Брамса?» в хорошому українському перекладі, і вона видалася мені найсучаснішою. Просто написано, i водночас так захоплююче.
Людмила ВАСЬКО, мати двох малюків, м. Київ:
— Любовний роман читати завжди цікавіше, аніж статтю в жіночому журналі. Я купую такі книжки на «Петрівці», потім передаю в Донецьку область сестрі, там її подруги їх читають багато, передають по знайомству. Книжки подорожують, як і героїні цих романів, шкода, що обтріпуються, проходячи через багато рук, втрачають вигляд.
Від редакції. Як бачимо, «зникнення інтимності», яке непокоїть культурологів кінця ХХ століття, парадоксальним чином живить «любовну» літературу, попит на яку аж ніяк не знижується. Нагадуємо вам, дорогі читачі, що чекаємо від вас листів із розповідями про улюблені книжки, письменників, про вашi захоплення у світі літератури. Особливо хотілося б дізнатися вашу думку про сучасну українську літературу, про класику XX століття, про те, як ви оцінюєте тепер літературу радянського періоду.
