Доброму генiю...

Святкові заходи у Феодосії розпочалися з покладання квітів та вінків до могили художника, потім біля пам’ятника Івану Айвазовському відбувся виступ творчих колективів і концерт учасників XIX Міжнародного музичного фестивалю «В гостях у Айвазовського». У кінотеатрі «Піонер» демонстрували фільм «Створення стихії. І. К. Айвазовський», у Музеї Гріна презентували книгу Євгенія Білоусова «Іван Айвазовський» про дитячі та юнацькі роки великого живописця, а в Центральній дитячій бібліотеці відбулась віртуальна подорож «Іван Айвазовський — всесвітньо відомий художник-мариніст». Крім того, в Музеї старожитностей відкрито виставку унікальних експонатів «Чорне море». Завершився день святковим концертом, на якому прозвучала скрипка Страдіварі! Спеціально на ювілей приїхав відомий український скрипаль, давній друг Феодосійської картинної галереї і шанувальник творчості Айвазовського Валерій Соколов, який нині живе в Лондоні.

Нагадаємо, у творчій спадщині І.Айвазовського близько шести тисяч картин, значна частина яких присвячена улюбленій ним водній стихії. Морські пейзажі такі різноманітні, що залишається тільки дивуватись, як удавалося майстрові постійно знаходити нові відтінки в передачі природної стихії, зберігаючи при цьому незмінним власний неповторний стиль. Як зізнавався сам Іван Костянтинович Айвазовський, «Море — моє життя!». У віртуозності творчості майстра можна переконатись, відвідавши Феодосійську картинну галерею, зібрану художником-меценатом колекцію полотен він подарував улюбленому місту. Тут зберігається майже 12 тисяч творів морської тематики, зокрема, найбільша у світі колекція творів Івана Костянтиновича — 417 робіт! Найвідоміші серед них — «Бриг «Меркурій», атакований двома турецькими кораблями», «Севастопольський рейд», «Корабель «Марія» на Північному морі», «Георгіївський монастир», «Море. Коктебель», а також найбільше живописне полотно «Серед хвиль». У галереї зібрані також роботи іноземних мариністів XVIII—XIX століть і сучасників великого художника — Волошина, Богаєвського, його учнів — Лагоріо, Латрі, Фесслера, Куїнджі. Про значення Айвазовского-мариніста лаконічно висловився видатний вірменський художник ХХ століття Мартірос Сар’ян, який уловив суть натхненної творчості свого великого колеги: «Яку жахливу бурю не побачили б ми на його картині, у верхній частині полотна крізь скупчення грізних хмар завжди пробиватиметься промінь світла, нехай тоненький і слабкий, але він сповіщає порятунок. Саме віру в це світло проніс крізь століття народ, який породив Айвазовського. Саме в ньому, в цьому світлі, і полягає сенс усіх змальованих бур Айвазовським».

Можливо, не всі читачі «Дня» знають, що Іван Костянтинович створив високого рівня жанрові картини, писав на біблейські та античні теми, а також портрети. Досконало оволодів художник малюнком і графікою. Йому належить першість у зображенні степових українських пейзажів із вітряками, женцями, чумацькими возами, запряженими волами, стадами овець у степу — «Очерет на Дніпрі», «Чумацьке валяння», «Український пейзаж», «Під час жнив на Україні». Полотна живописця образно, емоційно зафіксували місцеві колорит і звичаї. У цих полотнах виражена любов до України, до її працелюбних, веселих і безпосередніх людей. Любові до природи України та її народу сприяло знайомство з Тарасом Шевченком і Миколою Гоголем (Айвазовський і Шевченко навчались в Імператорській академії мистецтв у різні роки, але їхні творчі шляхи неодноразово перетинались).

Художник зі світовою славою міг обрати для життя і творчості будь-яке місто світу, а він виїздить до провінційної Феодосії. «Мене тягне в Крим, до Чорного моря», — зізнавався Айвазовський. У Феодосії він будує за власним проектом недалеко від моря будинок, у якому 1865 року відкриває «Загальні художні майстерні» — своєрідну філію академії мистецтв. До речі, їх закінчили Лев Лагоріо, Михайло Латрі, Костянтин Богаєвський, які стали потім відомими художниками.

Нині будь-який феодосієць скаже, що завдяки Айвазовському було побудовано залізницю Джанкой-Феодосія, торгівельний порт, публічну бібліотеку, відкрито вірменську школу і друкарню тощо. Івана Костянтиновича обрали першим почесним громадянином міста. На вулиці Італійській (тепер вул. Горького) побудували оригінальний фонтан-пам’ятник, прикрашений увінчаною лаврами палітрою з написом «Доброму генію». Під час Другої світової війни пам’ятник зник. 2004 року його відновив за старими листівками феодосійський скульптор Валерій Замеховський, і пам’ятник знову став окрасою та візитною карткою міста. Від попереднього він відрізняється колонадою і написом: «Великому Айвазовському і учням його — вдячна Феодосія!».

А ось фонтан, побудований на кошти Івана Костянтиновича за його проектом 1888 року, представляє тепер лише історичну і художню цінність. Довгі роки до нього надходила вода по 26-кілометровому трубопроводу, проведеному з маєтку Айвазовського. Біля фонтанного крану за розпорядженням художника повісили срібний кухоль, і кожен городянин та приїжджий міг безкоштовно втамувати спрагу. Фонтан зберігся до наших днів, але вода в нього тепер не надходить — трубопровід зруйновано під час будівництва чергової елітної багатоповерхівки неподалік.

У книжці «Життя великого мариніста», написаній вірменським мистецтвознавцем Манасом Саргсяном, подано багато невідомих фактів. Переклад книжки вийшов в «Издательском доме Коктебель». Наприклад, про те, як Іван Костянтинович дав своє прізвище синові старшої дочки Олени — Олександру. Вийшовши заміж, усі чотири доньки художника від першої дружини взяли прізвища чоловіків, і Айвазовський переживав, що його родове прізвище не збережеться. Імператор Микола II задовольнив прохання художника, і внукові Олександру перейшли, як просив знаменитий дід, прізвище, герб і «достоїнства дворянського роду».

Пам’ять про предка внук дбайливо зберігав усе життя, збирав родинний архів. Олександр Латрі написав мемуари, які англійською мовою переклав його племінник Генрі Сенфорд, що сім років тому відвідав Крим, аби поповнити родинний архів новими відомостями про предків.

Мало хто знає, що першим його коханням була італійська балетна діва Марія Тальоні, яка мала неймовірний успіх на сцені Петербурзького Большого театру.

Одруження художника з дочкою петербурзького лікаря Юлією Гревс, яка працювала гувернанткою у феодосійських знайомих Айвазовського, щасливим не було — сімейне життя не склалося. Дружина через 12 років поїде від чоловіка. Офіційного розлучення Айвазовському доведеться добиватися довго. Після зустрічі з вдовою відомого феодосійського купця Ганною Саркісовою (за деякими джерелами — Саркізовою, у дівоцтві Бурназян) художник вирішив знову спробувати родинного щастя. У шлюбі з Ганною, яка була на 40 років молодшою за 65-річного обранця, Айвазовський був дуже щасливим. До речі, після смерті чоловіка Ганна Микитівна упродовж 25 років (!) витримувала траур, не полишаючи флігеля, в якому оселилась. У добровільному самітництві вона пережила Першу світову війну, революцію, інтервенцію, громадянську війну, голод і розруху... Померла Ганна 25 липня 1944 року, переживши чоловіка на 44 роки. Похована у Феодосії поряд із могилою Івана Костянтиновича. «Народившись смертним, залишив по собі безсмертну пам’ять» — ці слова викарбувані на мармуровому пам’ятнику на могилі неперевершеного мариніста. 82-річний художник помер 2 травня 1900 року в милій його серцю Феодосії. Поховали його поряд із середньовічною вірменською церквою Святого Саркіса.