Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

Дорослі ігри в Ужгороді

Тринадцять — щасливе число для «Інтерляльки-2011»
13 жовтня, 2011 - 00:00
АСОЦІАТИВНОЮ І БАГАТОПЛАНОВОЮ БУЛА ВИСТАВА «КОНЯГИ» — ГОСПОДАРІВ ФЕСТИВАЛЮ: УЖГОРОДСЬКОГО ТЕАТРУ «БАВКА» / ФОТО АНДРІЯ ЕДЕЛЬМАНА

На виставах цього унікального театрального форуму, який на зорі Незалежності починав фестивальний рух у нашій країні, зростають юні ужгородці, тут вони знайомляться з мистецтвом театру, пізнають його художню природу і стають готовими до сприйняття театру дорослого.

Творцеві і натхненникові цієї ідеї — Олександру Туряниці за допомогою однодумців (місцевої влади) спочатку вдавалося проводити фестиваль раз на декілька років, і лише останнім часом «Інтерлялька» стала щорічною зустріччю представників дивного лялькового братерства, веселих людей, які ніколи не розлучаються з дитинством.

Цього року символи ужгородської «Інтерляльки» — великі ляльки Іванко і Марічка вітали гостей з десяти країн. Тричі на день упродовж тижня набережною тягнулися низки школярів, які квапилися до лялькового театру. А тут на них чекали дива, казки й веселі історії, неймовірні пригоди і справжні переживання. Як вдасться впоратися з труднощами, що припали на долю дерев’яного хлопчика Піноккіо з Театру «Маска» (Жешув, Польща)? Хто провчить примхливу принцесу, з якою не може впоратися все королівство, зі спектаклю «Неслухняна принцеса» Театру «Паз» (Белград, Сербія)? А хто захоче подружитися з симпатичним дракончиком Драмідошею з фантастичної країни «Мильнопузиряндія» (Горлівка, Україна) або допомогти казковому принцові оживити сплячу царівну у віршованому спектаклі «Казка про мертву царівну і семеро багатирів» (Гродно, Білорусь)? Зал жваво реагував на те, що відбувається на сцені, і це був той окремий випадок, коли актори не нарікали на такі галасливі глядацькі реакції.

На фестивалі обговорювалися насущні проблеми мистецтва граючої ляльки, актори, режисери, художники ділилися досвідом, в суперечках віднаходили шляхи подальшого руху лялькового мистецтва, їх можливий розвиток, творчий пошук сучасних тенденцій.

Фестивальна програма виявила цілий спектр цих тенденцій. Майже у всіх виставах продовжує переважати живий акторський план. Частенько лялькою користуються як підручним інструментом, забуваючи, що саме вона — головна дійова особа лялькової вистави. Найвищою майстерністю є вміння так одухотворити цього придуманого чоловічка, аби у глядачів не виникало сумніву, що він діє самостійно.

Чистою в сенсі жанру була казка-легенда «Малята-кармалята» Г.Усача Тернопільського театру актора і ляльки. Сцена була чорним кабінетом, де ляльки існували в анімаційній техніці. Можна було відстежити роботу найдрібніших деталей — рух оченят, ручок, ніжок, голівок лялечок. Ними створювався виразний характер кожного персонажа. Історія про те, як кмітливі хлопці зуміли перемогти пихатого пана, повідала про боротьбу Кармалюка за права свого народу. Плани сценічної дії були побудовані так, що навіть єдиний акторський персонаж — сліпий бандурист — так взаємодіяв із ляльками, що сам сприймався ляльковим героєм. Елементи фону винахідливо і з іронією позначали кожне місце дії.

Сучасні пошуки існування ляльки у нетрадиційному вигляді показав Румунський театр ляльок з Бая-Маре у виставі «Скупий». Тут великі лялькові персонажі були розділені на окремі частини і велися одночасно двома або трьома артистами. Створювався цікавий ефект живої вібрації стилізованого тіла ляльки, що складається лише з голови, шматків матерії, елементів конструкції з силуетом фігури. Деталі ще однієї дійової особи — машини для друку грошей — «складалися» чотирма артистами, які у пластичному етюді виразно демонстрували цей процес.

Масштабну постановку «Каштанки» А.Чехова привіз Театр «Шут» ім. В.Вольховського з Воронежа. Можна сказати, що це була повноцінна драматична вистава з елементами лялькових вкраплень. Відтворена епоха, підтримується дух і атмосфера міста, ліхтарі, що горять, будинки, дерев’яні тротуари. Сценографія (Олена Луценко) надзвичайно образна і конструктивна. Вона дає змогу вільно діяти акторам, які, використовуючи тростини, ведуть своїх ляльок. Немов у володіннях Гулівера, великі актори гралися маленькими лялечками. Складна за партитурою взаємодії всіх деталей вистава звучала як злагоджений музичний твір.

Асоціативною і багатоплановою виглядала вистава господарів фестивалю — Ужгородського театру «Бавка» — «Коняги» Р.Москової. Здавалося б, історія про лоша, яке викладає урок гідності старій лошиці, проста за змістом, але таїть у собі глибокий філософський підтекст. Нікого не можна обдурити, якщо він сам не захоче обманутися. Свобода — понад усе. Режисер Михайло Яремчук і художник Леся Лучко створюють алегорію життя. Посеред сцени — коло, що крутиться. Так інколи життя виглядає безглуздим бігом по колу. Проти цієї алегорії несвободи і постає лоша. Три актори — Наталія Орєшнікова, Микола Карпенко, Олена Пишка, миттєво перевтілюючись у різних персонажів, у дивно поетичній манері, відтворюючи настрій тихого смутку, проходять це коло у пошуках суті людини, повертаючись у дитинство. До витоків. До сьогодення.

Дорослі люди грають у ляльки. Здається, вони займаються несерйозною справою. Плоди зусиль тих, хто присвятив своє життя мистецтву лялькового театру, — це те насіння добра, смаку, мудрості, життєвого оптимізму, що вкладається у душі маленьких глядачів. Процес цей благодатний, адже і лялькарі зберігають у своїх душах дитинство.

Алла ПІДЛУЖНА, театрознавець
Газета: 
Рубрика: