І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Естетика парадоксів

У Києві представлять творчість львівської легенди образотворення Олега Мінька
19 листопада, 2021 - 17:47

Виставку «Естетика парадоксів» відкриють в «АВС-арт». У галереї зазначають, що експонуватимуть полотна Олега Мінька вперше за одинадцять років, і це для столиці – унікальна нагода побачити наживо картини легендарного митця, творчість котрого ми ще маємо увібрати в себе й поцінувати належним чином, усвідомлюючи його неповторне значення в контексті не лише української, а й світової культури.

Олег Терентійович Мінько (3.08.1938 – 20.11.2013) народився у місті Макіївка, що на Донеччині. 1959-го вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (зараз – Львівська національна академія мистецтв) на відділ художнього ткацтва. Його викладачами були видатні Роман Сельський та Карло Звіринський.

Час 2011 полотно олія

Мінько працював у стилях «реалізм», «постмодернізм», «експресіонізм».

Від 1982 року – викладач. Згодом – професор, завідувач кафедри текстилю Львівської національної академії мистецтв.

Страсті 1994 полотно олія

Створив понад 600 художніх творів, які посідають почесне місце у музеях України, США, Канади, Росії, Німеччини, Бельгії й у приватних колекціях. Є автором численних гобеленів і театральних завіс. Одна з цих унікальних робіт прикрашає Будинок художника у Києві.

Ім’я Олега Мінька увійшло до підручників з історії української та зарубіжної культури ХХ століття та основ естетики. Мистецтвознавці називають стиль Мінька «слов’янською гілкою» європейського експресіонізму.

Святковий день у степу 1998 полотно олія

«Він першою чергою – естет, естетика якого парадоксальна, – пише про Олега Терентійовича народний художник України, професор, академік Національної академії мистецтв Любомир Медвідь. – Можна сказати, що Мінько – майстер парадоксальної естетики, особистість, яка сприймала і рефлексії своєї доби, і парадоксальні прикмети вселюдського Вавилону крізь оптику відмінного естетичного налаштування. Це його налаштування не має нічого спільного із естетською позою, манерою, світоглядною маскою – воно в нього вроджене, інтуїтивно прийняте ним як очевидна і природна реакція на бридоту й красу, зло і добро, величне і нице. Світ у чуттєвому об’єктиві Мінька – надщерблений, подряпаний, розкраяний світ первозданної цілісності і небесної досконалості – завжди залишається настільки драматичним, наскільки сповненим особливої цілющої гармонії. Ранимість цього світу воскресна, жива, відкупна; краса, покликана рятувати світ, – доречна і необхідна, а гармонія проявляє себе єдиною піднебесною правдою.

Ностальгія 1968 полотно, темпера

Ви, як глядач, за розхитаною формою – зокрема й особливо – на пізніх полотнах Мінька, за нервозним частоколом ліній, чимсь невідмовно схожих на подряпини, за драматичною відвертістю колірних плям і ламаною рисувальною структурою, неодмінно відчуєте подих розкішної гармонійної сутності буття – єдиносущого, неподільного і величного. Парадоксальність мінькової стилістики проявляється саме в цьому яскравому ракурсі. У міньковому сумному ви помітите не сумне, а веселе, у жорсткому трагічному виявите спокійне й стоїчне, у нагромадженні форм знайдете лад, порядок, виважену благодать.

Молитва 2012 полотно олія

Уродженець українського Сходу (народився 3 серпня 1938 року у Макіївці), Мінько органічно зберіг у собі степову парадигму. Знаю, що, захоплюючись красою Карпат, він ніяк не торкався цієї теми, віддаючи перевагу рівнинній Волині з її відкритим простором і дзеркальними плесами озер. Волинь стала його любов’ю і ностальгією водночас, так само як Львів – органічною батьківщиною і, заодно, життєвим ковчегом. Йому були зрозумілі й близькі західні тенденції в філософії, орієнтації, призначенні мистецтва, як зрозумілими були індивідуальні особливості живопису Пікассо чи Кіріко, однак, як і для іншого великого українця Архипенка, істинне джерело його натхнення містилося в епіцентрі саме української естетичної свідомості. Мінько шанував і глибоко поважав своїх учителів – Карла Звіринського та Романа Сельського, але дійсний імпульс для власного творчого становлення знаходив виключно у своєму нутрі. Здається, на цьому шляху він не знав сумніву, хоча, вірний високим етичним ідеалам, чисто по-людськи бував обкладеним сумнівами. Його вислів – «малюю те, що люблю» – чудовий епіграф як до його біографії, так і до творчого кредо».

Білий світ 2012 полотно олія

Варто зазначити, що про виставку Олега Мінька у Києві «Дню» розповіла його донька – художник декоративного текстилю Ірина Мінько-Муращик, яка дуже опікується пам’яттю про батька, за що їй варто уклінно подякувати.

«Зі мною зустрілася Алла Маричевська і запропонувала провести виставку у галереї «АВС-арт», – розповідає Ірина Олегівна. – Не можна сказати, що це буде ретроспекція батька. Але до експозиції входять його знакові, символічні роботи, починаючи від 1968 року. Виставка не приурочена до жодної дати. Зрештою, й батько не любив прилаштовувати свої виставки до дат. Коли траплялася нагода, то й планував виставки».

Бандурист 1989 полотно олія

Щодо відчуттів пані Ірини при організації посмертних виставок Олега Терентійовича, то вона розповідає, що спочатку, перші два – три роки, їй важко було навіть зайти до майстерні батька – наверталися сльози: « Мені дуже його бракувало. А тепер це вже як потреба. І мені дуже часто на підсвідомому рівні здається, що батько веде мене кудись. Бо все виходить наче само по собі. Тобто я не розгублююся при тій ситуації. Можливо, тому, що вже набула досвіду. І потребу в тому маю велику, тому що як родина не поопікується, то ніхто не поопікується. І це потрібно, щоби не стиралася пам'ять про батька – поки є сила, є можливості і є бажання». 

Виставку Олега Мінька в галереї «АВС-арт» (вул. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх) відкриють 25 листопада, а триватиме вона до 12 січня, отож парадоксальність мінькової стилістики матимуть можливість відчути всі охочі.

Відбудеться під час показу й репрезентація ексклюзивного мистецького альбому, де зібрані живописні й графічні твори Олега Мінька – починаючи від 1960-х років і до сьогодні. Це книжка авторства Світлани Єременко, яка видана у серії «Імена» 2010 року за сприяння галереї «АВС-арт».

Про відкриття виставки Олега Мінька «Естетика парадоксів» – у наступних числах «Дня».

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів. Фото «Дню» надала Ірина МІНЬКО – МУРАЩИК.
Рубрика: