Глядачів вистачить на всіх
«Якщо зірки запалюють, значить це комусь потрібно…». Якщо театри відкривають, значить і це комусь потрібно. Наприклад, тим, хто не хлібом єдиним ситий. Кому потрібна їжа духовна, хто жадає краси і світлого здивування, незважаючи на тисняву в транспорті, складнощі на роботі і побутові негаразди. А можливо, саме тому й жадає.
От і славне місто Миколаїв, місто кораблів і вітрів, багатьох націй і всіляких контрастів дочекалося театрального свята. Після довгого капітального ремонту повернувся в оновлені рідні стіни Миколаївський художній російський драматичний театр. Чого тільки не побачила ця старовинна будівля — великих артистів Російської імперії, грабежі революції, фашистську бомбу, бездарні напіврозкрадені ремонти, багатьох і різних режисерів, талановитих і інших акторів, багату духом класику і радянські соцреалістичні п’єси-одноденки. Не кращим чином позначилися на творчому здоров’ї театру роки бездомності і поневірянь по клубах і так званих палацах культури. Тобто капітального творчого ремонту вимагає й нинішня, безумовно талановита, трупа.
Але є всі підстави сподіватися на успіх. Лідери театру — художній керівник, заслужений артист України Петро Омелянович Бойко, який у роки своєї творчої молодості прикрасив Харків Молодіжним театром, а нині перебуває в розквіті режисерської зрілості, і директор театру, «тренер, який грає», все ще іноді артист на сцені Микола Антонович Кравченко — прекрасно розуміють один одного і дивляться вперед. Театр поступово повертається до найбільш класичного і вічно актуального мистецтва «життя людського духу» на сцені. Саме ця психологічна глибинна правда завжди відрізняла російську театральну культуру серед інших театральних систем і стилів.
Принаймні вистава «Дуже проста історія» Марії Ладо, показана театром на своїх «входинах», свідчить саме про ці естетичні позиції творчого колективу. Її персонажі — Корова, старий Кінь, Півень, Пес і Свиня, так як і люди, їхні хазяї і сусіди — не просто казкові істоти, а складні характери, виразно, а іноді й тонко зіграні провідними і молодими артистами. Це Лідія Гашинська, Ірина Б’єнчевенга, Віктор Черненко, Сергій Чверкалюк, Алекс Межурецький, Олена Кошева та інші, які нехай не ображаються на «інші» — всі артисти по-своєму «інші», тому що вони всі різні. Але працюють у прекрасному ансамблі.
У Миколаївського російського театру, на щастя, багато друзів, старих і нових. Був час, коли артисти і співробітники театру елементарно голодували. І тоді Анзор Шотович Ішхнелі, керівник підприємства «Миколаїв-хліб», просто годував театр хлібом. А КРУ потім голови всім знімало — куди поділи хліб? Куди-куди — з’їли. Надійною опорою театру був і є славнозвісний Миколаївський глиноземний завод — ВАТ «Русал» (генеральний директор Юрій Георгійович Овчинников). Допомагали і допомагають театру банк «Аваль» у Миколаєві, «Універсал- Південь», ДП «Дельта-лоцман». Не стоїть осторонь міська та обласна влада.
Особливо приємно було бачити на святі відродження Миколаївського російського театру нового губернатора краю молодого і привітного Олександра Валерійовича Садикова співтовариші — його заступниками, які добре володіють українською мовою — Андрієм Анатолійовичем Туманником і Віктором Анатолійовичем Войноловичем. Така позиція нової влади дуже обнадіює, але й зобов’язує. Театр зобов’язаний «відповідати», радувати глядачів, запалювати в їхніх душах найсвітліші почуття і думки. А влада повинна робити нові й нові кроки назустріч культурі. І лише одна темна пляма промайнула на цьому театральному святі — колеги з Миколаївського українського академічного (!) театру не спромоглися привітати співвітчизників. Шановні, живімо дружно! А якщо всерйоз, то ділити театрам у Миколаєві нічого, глядачів вистачить на всіх, естетики цих колективів різні і мудріше було б дружити родинами — обопільна вигода театрам і духовне збагачення міста очевидні.
На своїх програмках і запрошеннях нинішні іменинники пишуть: «Вечір у театрі — не втрачений час. Вечір у театрі — це години, проведені в товаристві розумних, самобутньо-талановитих людей. Якими б не були Ваші смаки і художні уподобання, театр у будь-якому разі обіцяє Вам відкриту і чесну розмову». Вони говорять правду.
