Годинник на папері

Хочете навчитися визначати час за власною, і не тільки, тінню? Тоді вам прямісінька дорога до Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15), у постійній експозиції якого демонструють раритетний малюнок-настанову 1590 року з детальним описом що до чого.

«Гравюра виконана у Римі в час, коли Італія була світовим центром науки, мистецтва і прогресивної думки, — розповідає завідувач експозиційного відділу МЕХП Андрій КОЛОТАЙ. — Повчання склав Теодосіо Россі із Піперно, котрий назвав свою роботу Hori Homo («Горі-гомо», тобто годинник-людина). Розшифровуючи цю назву, автор дає пояснення: «За допомогою цієї гравюри кожна людина, перебуваючи на сонці, може дізнатися, котра година, за своєю тінню або тінню іншої людини упродовж року».

Під заголовком зображений герб італійського вельможі, котрому автор, імовірно, присвятив свою роботу.

«По обидва боки від герба — текст, у якому йдеться про сонячні й механічні годинники, — розповідає музейник. — Позаяк такі годинники не кожному доступні, себто — не по кишені, автор хоче навчити визначати час за своєю тінню».

Ліворуч від таблиці — малюнок, де показано, як стояти на сонці, щоби виміряти довжину тіні. Праворуч міститься відповідна таблиця і пояснення, як нею користуватися.

«Хоча, напевно, пересічна людина, така, як ми з вами, у тій «математиці» одразу й не розбереться, тобто має бути консультована фахівцем», — каже Андрій Колотай. І додає, що такий, на перший погляд, простий і водночас — незвичний годинник на папері дивує і захоплює незвичністю, тому й привертає неабияку увагу відвідувачів музею.

Залишається додати, що часомір Теодосіо Россі із Піперно Музей етнографії спадкував від свого попередника — Міського промислового музею, заснованого 1874 року.

З огляду на те, що хронометр — друкований, намагаюся знайти аналоги (з того самого накладу чи, можливо, з інших) поза МЕХП (в Україні й за кордоном). І геть нічого не знаходжу! Шукала довго і видибала одну-єдину згадку про Теодосіо Россі та 1590 рік — ідеться про тему доповіді «Мотузяно-тіньовий годинник Теодосіо Россі 1590 року», яку заявляв у квітні 2007 року секретаріат 100-го Геральдичного семінару при кафедрі джерелознавства і допоміжних дисциплін Історико-архівного інституту Російського гуманітарного університету. Самої доповіді, як не намагалася, не знайшла, а згодом дійшла висновку, що доповідачів, вочевидь, цікавив герб італійського вельможі на гравюрі, а не часомір як такий та принципи його роботи.

Ну, але копати — то копати. Заглядаю в історію годинників. А вона цікава й дуже-дуже давня.

Першими найпростішими приладами для вимірювання часу були сонячні годинники, а з’явилися вони понад 3,5 тис. років тому. Відомо також про водяні (клепсидри), вогняні та свічні годинники, які використовували як два в одному — і для визначення часу, і для освітлення помешкання в темну пору доби.

А ще до появи механічних хронометрів застосовували пісочні годинники, якими виміряли невеликі проміжки часу, — зазвичай не довше, ніж півгодини.

Дійсно революційним приладом історики вважають колісні годинники і говорять про те, що саме відтоді стартувала «ера хронометрії».

Перші механічні годинники з’явилися в Європі наприкінці XIII — на початку XIV ст. Ідеться про хронометри на вежах із застосуванням функції гирі. Врешті-решт, майстри дійшли висновку, що робота годинника не повинна залежати лише від руху гирі. Відтак із часом механізми «вартових часу» перетворилися на складну конструкцію з багатьма рухомими елементами, стрілками, декоративними прикрасами і розмаїтими «голосами». Найвідомішими є годинники у Вестмінстерському абатстві (1288 р.), у храмі в Кентербері (1292 р.) та у Флоренції (1300 р.), а от імена майстрів, які їх створили, на жаль, в історії не збереглися.

Також добре відомий механічний Празький вежевий годинник 1402 року, а знаменитий він рухомими фігурками та астрономічним циферблатом. Празькі куранти (ще одна назва — Орлой) створив майстер Мікулаш із Кадані за проектом астронома і математика Яна Шинделя. Скульптурне оформлення астрономічного циферблата замовляли в майстерні знаменитого чеського архітектора і скульптора Петра Парлержа.

Щодо кишенькових годинників, то про них є згадки від 1510 року. Нова, а головне — зручна розробка належить механіку із Нюрнберга Петеру Хейнлейну.

Стосовно тих годинників, що ними користуємося дотепер (звісно, із застосуванням всяких-різних ноу-хау), то, кажуть, маємо завдячувати голландцю Крістіану Гюйгенсу, який 1657 року вперше як регулятор точності застосував маятник, чим звів до мінімуму похибку показів у своєму винаході.