Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Гра кольору та світла художника Ольги Петрової

17 липня, 2008 - 00:00
«АВТОПОРТРЕТ ІЗ КЛОУНОМ»

Як і коли встигає все ця дивна жінка — Ольга Петрова, — загадка. Живопис, графіка, інсталяції, безліч персональних виставок та художніх проектів, куратором яких вона була, лише один бік насиченого творчого життя кандидата мистецтвознавства, доктора філософії, професора, академіка Ольги Петрової. Вже не одне покоління культурологів викохане нею в стінах Києво- Могилянської Академії. Але загадка вміння керувати часом, про яку говорилося вище, не є загадкою для неї самої, вона просто працює. Багато. Постійно. Щодня. І дарує світу свято життя й кольору.

В її майстерні — наповнені життям та емоціями роботи-враження, роботи-спостереження. Від квітки, що розпустилася перед вікном дачного будиночка. Від кримських виноградників, що збігають по схилу гори. Від роздумів біля японського храму. Від буйства морської стихії біля турецьких берегів. Від суворої британської стриманості. Від французької гостинності. Від старовинних баскських монастирів. Від уміння жити й радіти кожній миті життя.

Роботи Ольги Петрової прикрашають колекції музеїв від України до Австрії, Індії та Великобританії, Франції та Ізраїлю, Грузії та Японії. Ще більше її робіт — у приватних колекціях по всьому світу.

«Колорит зачарував Петрову, — говорить про неї відомий мистецтвознавець Ігор Диченко, — запропонував їй вступити в діалог. Енергетична сила картинного поля її «розфарбованих» полотен останнім часом дорівнює силі розливу карпатських гірських рік. Стихія художника — простір. Як птах Сирін, вона чи то навіває сон, чи то пробуджує тих, хто дрімає. І сама, здається, ось-ось перетвориться чи на рибу, чи на птаха. За життєстверджуючою експресією живописної манери Ольги Петрової стоїть досвід поколінь майстрів та закоханість у колір-екстаз її самої. Крихке світло дитинства, напівзруйноване для себе, не відає, що мрія та дійсність зустрічаються частіше за все в казці».

У молодій київській галереї «Боттега», що на Михайлівській, відкрилася виставка робіт Ольги Петрової під назвою «Червоно- синьо-жовте». З уявою художниці, її почуттям кольору, красою емоційного світу, її колірно-філософськими роздумами можна познайомитися в трьох невеликих, але затишних залах. Треба віддати належне смаку організаторів, які відчули філософію колориту художниці та дуже органічно структурували в невеликому за площею приміщенні дуже різні, але безперечно яскраві роботи Ольги Петрової.

На відкритті не звучало загальноприйнятих промов, хоча серед публіки було немало відомих колег та мистецтвознавців, які із задоволенням знайшли б слова і для офіціозу. Але кредо впорядників — картини та спілкування з ними. Отже, у кожного шанувальника живопису ще є можливість самому познайомитися з дивним, повним кольору та світла, світом Ольги Петрової. Не тільки під власною точкою зору, але й під впливом її творчого кредо, який свідчить: «Фізичний спектр кольорів визначає ідеальне за принципами, близькими до Візантійської системи колористики — колір втілює Бога у відображенні світла. Нефігуратів — шлях до такого бачення «духовним зором».

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: