Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

«Хочу померти, як Тиціан, — у 90 років і біля мольберта!»

Так сказала відома українська художниця Ірина Левитська на відкритті своєї 26-ї виставки
8 червня, 2011 - 00:00

У Музеї сучасного мистецтва України відкрилася виставка живопису легендарної майстрині, відомої шістдесятниці Ірини Левитської. Понад 50 робіт, виконаних в різних техніках, розміщено у двох залах музею. Це вже 26-та персональна виставка художниці, подивитися яку можна буде упродовж місяця. В експозиції представлено й останні роботи мисткині — це переважно весняні «Яблуневий цвіт», «Бузок», «Іриси», а також вид з вікна на яблуню.

Вирізняються серед усіх роботи раннього періоду творчості. Серед них — найдавніша серія картин «Київська Русь» (з древніми богами Велесом, Перуном, Ярилом, намальованими на картоні, є й декілька більш пізніх картин, написаних олією). Щоб розпочати цю роботу, художниця об’їздила багато православних храмів України і Росії, а почала з Соловецьких островів. Є в експозиції й серія картин «За мотивами творів Ліни Костенко», полотна, написані з натури у подорожах. Особливо вирізняється серія із Німеччини, а ще навіяна музикою: Шуберта, Моцарта, Вагнера, Баха, Чайковського, Леонтовича та творами Гоголя і Гофмана.

— Улюбленою темою мого життя є тема Гоголя і Гофмана, — розповіла «Дню» Ірина Левитська. — І хоча між письменниками відстань у сто років, але за психологією, за їхніми життєвими уподобаннями, бідністю побуту та багатством уяви, загадковістю і містикою їхніх творів, на мій погляд, ці майстри були дуже схожі. Тому як ілюстрацію до афіші взяла образ кота Мура з твору Гофмана. Цю картину називає улюбленою мій онук Данило, до того ж вона найбільше уособлює різноманітність тематики виставки.

Нагадаю, свій творчий шлях Ірина Левитська розпочинала як художник-монументаліст. Мабуть, не всі знають, що її яскраве панно прикрашає станцію метро «Поштова площа», також вона оздоблювала «Контрактову площу» і станцію «Лісова» Київського метрополітену. Вітражи Левитської можна побачити в музеях Лесі Українки, Тараса Шевченка, Максима Рильського та ін.

Загалом майстриня створила понад дві сотні монументальних творів, що оздобили громадські споруди і музеї по всій Україні. Вона працювала у важкі часи. Тендітній дівчині доводилося годинами працювати на стіні, навіть при морозі. Про це вона написала в книжці «Карміна Бурана» (Carmina Burana). Колесо долі, або 30 років каторжної боротьби за монументальне мистецтво». Це вже друга книжка Ірини Левитської, а перша — «Все моє з собою» (на яку донька художниці Марія Левитська — головний художник Національної опери України витратила усю свою Шевченківську премію) була автобіографічною. Ірина Георгіївна — киянка у третьому поколінні. Її бабуся і мати були акторами, дитиною Ірина теж виходила на сцену. У роки Другої світової війни Левитська пережила лихоліття фашистської окупації. Разом із багатьма іншими її вивезли до Австрії... Після війни Ірина Левитська продовжила навчання в КХСШ ім. Т.Шевченка у Вищій школі прикладного мистецтва у Відні (1944—1946). В Україні професійну майстерність отримала у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв) на монументальному факультеті, де її педагогами стали знамениті І. Бокшай, Р. Сильвестров і Р. Сельський. Теми, які розробляла художниця для своїх монументальних творів, згодом вона розвивала у живописі та графіці. Левитська — автор серії акварелей, літографій, ліногравюр «Історія Київської Русі», живописних полотен — рефлексій на теми творчості Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Булгакова та інших класиків.

Останні роки майстриня почала малювати портрети, пейзажі та квіти. Багато з її картин мають філософський погляд на життя, інколи фантастичний, інколи навіть дещо містичний...

— Я побачила багато нових робіт, — із здивуванням каже донька майстрині Марія Левитська. — Моя мама дуже хороший і сучасний художник. Чого варті її фіолетові відтінки! У мене так не виходить! У мами дома залишилося ще багато робіт, можна ще одну виставку презентувати. А скільки б ще було, якби вона не витратила 30 років на монументалістику! Я пишаюся її майстерністю і талантом.

Дійсно, у експозиції представлено лише невеличкий доробок художниці. Чимало творів Ірина Георгіївна подарувала музеям і виставковим залам. Так, у Центрі Леся Курбаса зберігається портрет легендарного режисера, написаний Іриною Левитською, а в Музеї театрального мистецтва можна побачити аж 35 її робіт! Це портрети українських і російських акторів у знакових ролях, а також режисерів, за які художниця одержала Міжнародну премію Гулака-Артемовського. До речі, шість робіт з-поміж наявних на виставці мисткиня презентувала Музею сучасного мистецтва. Незважаючи на поважний вік, художниця продовжує активно працювати у різних техніках живопису та графіки. «Ти молодий до того часу, поки маєш здатність творити, — підкреслює Ірина Левитська.— Я працюю практично щодня. Хочу померти, як Тиціан, — у 90 років і біля мольберта!»

Наталія ЗІНЧЕНКО, фото автора
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments