Двічі на рік (на День Києва і День Незалежності) Андріївський узвіз збирає з усіх куточків України художників, гончарів, скульпторів та інших представників декоративно-прикладного мистецтва. У День столиці, коли пройшов уже практично всю «галерею» з керамічними котиками, натюрмортами, портретами й іншими жанрами живопису, впали в очі роботи, які відрізнялися від усієї маси своєю оригінальною невимушеністю. Біля них сидів автор у панамі і захоплено читав якусь книгу. З’ясувалося, що звати художника Єгор Бадін, йому 24 роки, і до Києва він приїхав із Кривого Рогу. На момент знайомства його «виставка» становила всього три роботи. «Учора вранці їх ще було 15. Вдало поторгував», — відповів він на запитання про попит. Додому молодий художник мав намір виїжджати у понеділок, тому люб’язно погодився прийти в гості до нашої редакції і розвіяти думку багатьох скептиків, що творче життя в провінції занепадає.
Він побував у «Дні» з подругою Олесею і приніс ті самі три картини й альбомчик із фотокопіями своїх найбільш вдалих робіт. Серед них портрет батька, виконаний зі «сміття» — штапиків, кутиків, кришок. Дон Кіхота символізує гумова рукавичка з прищіпками. Дивна серія «Віра, надія, любов». Віра — це хрест і ключ. Надія — старі спортивні штани інтенсивно синього кольору, прикрашені єдиним жовтим листочком.
— Мені простіше творити, ніж давати характеристику своїм роботам. Працювати подобається з різними матеріалами — під настрій. Є серія робіт, виконана на шкільних таблицях. Моя мама викладала російську мову, і мені дуже сподобалося малювати на таблицях з граматики. Це Фея — колись я прийшов з пленеру, — у мене було чисте полотно і брудний пензлик. Я просто витер його об полотно, а потім домалював волосся, обличчя, крило і чарівну паличку. Такі роботи мені найбільше подобається малювати. Коли сідаєш і планомірно 3—4 години на день накладаєш фарби, то малюнок з’являється сам по собі. Ось це — ангел-пролетар. Зазвичай ангелів зображають тонкими, ефемерними. А цей — дужий, робочий — попрацював, прийшов додому, випив пива і ліг спати. Він — роботяга.
— Чи по кишені звичайному покупцю придбати додому такого «робітника»?
— Звичайно. Графіка коштує від 200 грн., олія — 500—800. У Кривому Розі вони коштують так само, але беруть не дуже.
— Отже, вдома ти не запитаний?
— Бути запитаним не вдається, а творити можна скрізь. Я заходив тут до галереї «Карась». На мене так подивилися і сказали, що мені треба ще розвиватися і серйозніше ставитися до своїх робіт. На думку співробітниці цієї галереї, у мене все весело і просто.
— Тобто не вистачає майстерності?
— Я з самого дитинства ходив до образотворчої студії, потім до художньої школи, потім — до інституту. Років 10 вчили точно. Професіонально, чітко — з тінями, напівтінями, тонами, перспективою тощо.
— Як виглядає процес торгівлі приїжджих художників на Андріївському?
— Коли везу роботи до Києва, вибираю ті, які легші. Після прибуття я бігаю по друзях у пошуках місця нічлігу. Тільки потім виходжу на Андріївський. Цього разу до Києва приїхала наша «секта» криворізьких художників. Стояли зі львівськими авангардистами. Я запитував їх, чому у них такі великі картини. Вони відповіли, що навчаються в архітектурному.
— А як вони оцінили твої роботи?
— Узагалі-то мені там швиденько приліпили ярлик «наїв- примітив». Заради Бога. Людям подобається, а це найголовніше.
— Чим доводиться заробляти на життя, окрім мистецтва?
— Я працюю вантажником у книгарні, тому що там є безкоштовний Інтернет. Крім цього, я працюю освітлювачем у театрі. Тому що туди іноді приїжджають цікаві артисти і можна піти подивитися виставу. А в школі я працюю, щоб не йти до армії. Виходить, що працюю у трьох місцях, але при цьому отримую зарплату меншу $100. У нас не дуже дороге місто, тому вистачає. Зате сплю до десятої.
— На що витратиш зароблені за вихідні гроші?
— Я маю намір поїхати додому, купити комп’ютер, вивчити його, а потім влаштовуватися на роботу в Києві. Малювати я однаково зможу в будь-який час.
— Яка пора року краще придатна для роботи?
— Коли працюєш весною, у картинах з’являється більше світла, і стає веселіше. А взимку просто часу більше.
— Чи погоджуєшся ти з думкою, що творчість у провінції занепадає?
— У жодному разі. Просто там воно не має перспективи. У Кривому Розі є такі художники, яким достатньо тільки писати. Якщо їм потрібні гроші, то вони намалюють якусь «зеленку» й отримають за неї гроші.
— Тобі часто доводиться малювати «зеленку»?
— Я малював якимось «бандюкам» вовків, які біжать тайгою, і вовків, які виють на місяць. Це жах. Літо, сонце, а в мене повна майстерня здоровенних вовків. Ну, я нормально попотів, попрацював й отримав гроші, на які міг довго жити.
— Які ще бувають замовлення?
— Я ще малюю маминим подругам маленькі картинки з вазочками або натюрмортами. Особливо часто це трапляється, коли мама збирається на дні народження.
— Як минули ці дні у столиці?
— Сонце пече, люди мигтять перед очима, а ти сидиш на бордюрі або картонках і потихеньку божеволієш.
— Як ви тут відпочиваєте?
— Ми заходили в «Бадді Гай» — класно «відковбасились». Мені ще подобається ходити на арену, де збираються лицарі і барабанщики. Барабан — найдавніший музичний інструмент, який «підіймає» дуже первісні інстинкти. Там збираються чоловік 15—20 із різними ударними, знаходять спільний ритм. Коли знаходишся всередині — «гойдає» вражаюче. А Хрещатик у свята я ненавиджу — сміття, п’яний натовп. Фу...
На Андріївському зустрічаються дуже колоритні люди. Наприклад, дідусь, який сказав, що його звати «просто Вова», тому що у художника немає віку. А є ще один тип, якого ми обізвали Козлодоєвим. Він нагадує божевільного лікаря і малює страшні картинки — справжній «треш», сміття, — хоч виглядає як «свята простота».
— А як проводиш вільний час дома?
— Напруження знімаю дискотеками та футболом. Команду не називатиму, щоб у Кривому Розі не отримати по голові. Цього року найбільше хочу поїхати до Криму з наметами. Залізеш на гору — Крим як на долоні. Розпалиш багаття з соснових шишок — краса...









