Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Європейський футбол взяв гору над латиноамериканським, ось тільки запитання: чи надовго?

23 липня, 1998 - 00:00

Гостями редакції «Дня» стали відомі футбольні фахівці
Євген ЛЕМЕШКО — голова ради ветеранів при Федерації футболу України, заслужений
тренер країни, колишній воротар київського «Динамо» та Віктор ДОГАДАЙЛО
— керiвник науково-методичного центру ФФУ, тренер молодіжної збірної України,
арбітр національної категорії. Темою бесіди стали підсумки чемпіонату світу
з футболу, що закінчився.
 

УДАЧЛИВІ ЧЕСТОЛЮБЦІ З ЄЛИСЕЙСЬКИХ ПОЛІВ

— Перше запитання: як вам сподобався цей показ футбольної моди в Парижі?

Євген ЛЕМЕШКО: Цього разу мені не вдалося самому бути присутнім на іграх,
хоча до цього відвідував усі чемпіонати світу. Тобто не вдалося особисто
відчути дух і напруження головного футбольного форуму чотириріччя. А погляд
з екрана — це погляд з екрана. Однак можу відразу сказати, що турнір у
Франції був таким, що більш інтригує й цікавить, ніж попередній в Америці.
І найбільше тішить, що перемогли футболісти молоді, тобто завзяті, чудової
атлетичної статури, зі свіжим розумінням гри. Принаймні три збірні (за
винятком хорватської), які боролися за медалі, за віком гравців мають непоганий
потенціал.

Щодо ж якихось відкриттів або нових дотепних ходів у тактичній побудові
гри, то їх просто не було. Як і на попередніх чемпіонатах, торжествувала
тотальна система, запропонована ще 1974 року голландцями. Жорсткішала оборона,
стрункішою стала організація, багато команд, які раніше в основному розраховували
лише на технічну оснащеність, стали більше уваги приділяти атлетизму.

Віктор ДОГАДАЙЛО: Дійсно, новинок у Франції не було, та на них, мабуть,
ніхто й не сподівався, а ось дії в атаці й обороні помітно видозмінилися.
Футболісти розуміли один одного, як мовиться, з півслова, більшість комбінацій
було доведено практично до автоматизму. Але водночас чемпіонат ще раз показав,
що місце особистостям є завжди, що чудово проілюстрував у фінальному матчі
півзахисник збiрної Франції Зінедін Зідан.

Французи — чемпіони. До шести країн, які ставали володарями Кубка світу,
додалася сьома. Можна було б сказати, що успіх господарів турніру багато
в чому несподіванка, якби їхня перевага в фіналі над командою Маріо Загало
не була такою приголомшливою.

Е.Л.: Відверто кажучи, з самого початку уболівав за французів. Передусім
тому, що основна гра чемпіонату без його господарів помітно впливає на
атмосферу, втрачається такий собі дух свята. Згадую італійський чемпіонат,
на якому я побував. Тоді «Скуадре адзура» не пробилася до фіналу, й відразу
впав інтерес iз боку місцевих болільників, а в атмосфері футбольного фестивалю
з’явилася, якщо можна так висловитися, байдужість.

Тут же, в Парижі, протягом всіх 90 хвилин французи під захопленими поглядами
80 тисяч глядачів грали собі на втіху. Так, часом їм було нелегко, як у
другому таймі, коли поле залишив Марсель Десайї, котрий отримав червону
картку. Та, на щастя для них, основне було зроблено в першій половині зустрічі,
коли Зідан, котрого вже ніхто й ніколи не насмілиться назвати невдахою
(пригадайте, що він тричі зазнавав поразки в фіналах єврокубків), головою
забив два красені-голи після розіграшу кутових. А розгром чотириразових
чемпіонів світу завершив на останніх хвилинах зустрічі Еммануель Петі,
котрий став автором 1000-го гола в історії збірної Франції. Тобто вважаю,
що підсумок закономірний: європейський футбол по праву взяв гору над латиноамериканським.

В.Д.: Французи, якщо судити за стартовим складом, атакувати великими
силами не збиралася. Їхній головний тренер Еме Жаке, котрого я вважаю найпрозорливішим
і найкваліфікованішим на цьому чемпіонаті, випустив сім гравців оборонного
плану. Однак вони створили стільки моментів, що Маріо Загало, якщо він,
як і раніше, очолюватиме збірну Бразилії, доведеться піти на серйозні кадрові
й тактичні зміни, щоб налагодити оборону. Пригадайте: в першому таймі майже
при кожному штрафному біля воріт Клаудіо Таффарела починалася легка паніка.
А скількох помилок припустилися Жуніор Байано й Кафу через елементарну
недбалість і не перерахувати. Ніякої підстраховки й взаєморозуміння.

Е.Л.: Авжеж, у бразильців на турнірі явно була відсутня командна гра,
створювалося враження, що кожен футболіст виходить на поле тільки для того,
щоб показати себе світу в усій красі. Роналдо ж мене просто розчарував.
За всі 90 хвилин фінальної зустрічі у нього був лише один момент для взяття
воріт, та й той він запоров — ухитрився з трьох метрів влучити у воротаря.
Ні, Роналдо ще явно не заслуговує на те, щоб стати в один ряд із Пеле,
Дієго Марадоною, Йоханом Кройфом, Францом Беккенбауером та іншими видатними
футболістами.

В.Д.: Словом, титул чемпіонів світу дістався команді, в якій підібрався
вельми честолюбний, згуртований колектив і яка краще за інших уміє не програвати.
Нинішня збірна Франції, як на мене, — не найяскравіша з тих, що перемагали
на першостях світу, але водночас найбільш пристосована — передусім психологічно
— до матчів на найвищому рівні.

— Якщо ми торкнулися питання про особистості, чи були відкриття на цьому
чемпіонаті?

Е.Л.: На жаль. Жодної висхідної зірки. Були просто індивідуальності,
лідери в своїх командах: у французів — Зідан і Ліліан Тюрам, у бразильців
— Роналдо й Роберто Карлос, у голландців — Денніс Бергкамп, у хорватів
— Давор Шукер, у італійців — Крістіан Вiєрі, у чилійців — Марсело Салас,
у німців — Юрген Клінсманн, у англійців — Алан Ширер. Усі вони більш-менш
вдало зіграли в тому чи іншому матчі (пригадайте того ж Зідана, котрий
до фіналу не забив жодного гола), але не більше того.

— А ось багато розмов було навколо 18-річного нападаючого збірної Англії
Майкла Оуена?

В.Д.: Як тренер юнацької збірної скажу, що задатки у хлопця непогані
— є техніка, відчуття позиції, але поки що цього замало, щоб казати, що
він відбувся як «зірка». Поживемо — побачимо.

БАРТЕЗ РОБИВ СМІШНІ РУХИ, ЧИЛАВЕРТ ГРАВ НА ПУБЛІКУ, А ШОВКОВСЬКИЙ,
СИДЯЧИ БІЛЯ ТЕЛЕВІЗОРА У КИЄВІ, З ЦІКАВІСТЮ СПОСТЕРІГАВ ЗА НИМИ

— Євгене Пилиповичу, ви, як відомий у минулому воротар київського «Динамо»,
природно, з особливою пристрастю спостерігали за діями своїх молодих колег.

Е.Л.: Гра голкіперів мене не порадувала. Й багато команд постраждали
через відсутність надійних вартових воріт. Візьмемо ту ж збірну Іспанії,
де, здавалося б, досвідчений 36-річний Андоні Субісаретта позбавив свою
команду можливості пройти попередній етап. Ось і вийшло: не знаючи поразок
у 25 матчах перед початком чемпіонату світу, загалом непогана команда Іспанії
через нього не потрапила навіть до 1/8 фіналу. Та що поробиш, немає сьогодні
у них хороших вартових, тому їхні клуби й запрошують до себе гравців з
інших країн.

Утім, таких же проблем зазнавали у Франції й інші команди. Візьмемо
навіть новоспеченого чемпіона світу Фаб’єна Бартеза. Він іноді такі смішні
рухи робив, що фахівці тільки руками розводили. І якби не могутній захист
господарів поля, гадаю, йому не раз би довелося виймати м’яч із сітки.
Інша справа, що найголовніший матч на турнірі він провів упевнено й практично
без помилок.

Не стали, так би мовити, паличкою-стукалочкою для своїх команд німець
Андреас Кепке, котрий не раз після ударів суперників відпускав від себе
м’яч і примушував нервувати своїх товаришів, голландець Едвін Ван Дер Саар,
аргентинець Карлос Роа, та й той-таки парагваєць Хосе Луїс Чилаверт, котрий,
як мені здається, більше грав на публіку. Ну хотів, як і заявляв, забити
гол, ну рвався в бій... Що з того передусім, і я в цьому твердо переконаний,
нападаючий повинен нападати, захисник — захищатися, а воротар — відбивати
м’ячі. На жаль, Яшиних на цьому чемпіонаті не знайшлося. Скажу навіть більше:
киянин Олександр Шовковський виглядав би краще за всіх у Франції. У нього
й школа хороша, й зріст пристойний, однаково добре діє як у воротах, так
і на виходах. Та й сміливості, що важливо, йому не позичати.

— Як ви ставитеся до післяматчевих пенальті? Адже скільки фізичних і
моральних сил вони віднімають у людей, котрі боролися за перемогу понад
дві години. Давайте пригадаємо матчі Аргентина — Англія, Франція — Італія,
Бразилія — Голландія, після яких переможені залишали поле зі сльозами.
Чи не буде гуманніше підкинути монетку на орел-решку й виявити найсильнішого?

Е.Л.: Ідея підкидати монетку споконвічно абсурдна. Віддавати на долю
сліпого випадку і в руки третьої особи — в даній ситуації судді — спричиняє
багато негативних нюансів, типу кинув неправильно, недокрутив. Ну, а коли
йдуть дуелі між польовими гравцями й воротарями — тут можна винуватити
тільки самого себе. Всі в рівних умовах. Але до цього, безсумнівно, треба
готуватися, особливо тим збірним, які їдуть на чемпіонат світу. Свого часу,
коли я тренував харківську команду «Металіст», яка виступала у вищій лізі
чемпіонату СРСР, завжди мав під рукою п’ятірку гравців, котрі о будь-якій
годині дня й ночі забивали одинадцятиметрові, та ще на додачу воротаря
Юрія Сивуху — фахівця з їхнього відбивання. А ось, наприклад, загалом сильному
голкіперу Ігорю Кутепову можна було забити 10 голів із 10 можливих.

В.Д.: Утім, воротаря не можна звинувачувати за пропущений пенальті.
Зреагувати на точно й сильно посланий м’яч практично неможливо. Залишається
тільки обдурити вашого опонента й спровокувати, щоб той послав м’яч у потрібний
вам куток. А для цього голкіпери повинні вивчати можливих своїх суперників,
манеру виконання ними пенальті.

І ЯКЩО ОДИН СУДДЯ КАЗАВ «ТАК», «НІ» — КАЗАВ ІНШИЙ

— Ніхто не чекав такого злету збірної Хорватії й невдачі команди Німеччини.

Е.Л: Для мене високе місце хорватів — колишніх суперників наших хлопців
у боротьбі за поїздку до Франції — не стало несподіванкою. Всі ми ще в
листопаді бачили, наскільки добре збалансована й підібрана команда. Й ось
цей потенціал і виплеснула вона в найголовнішому змаганні чотириріччя.
Хочу акцентувати вашу увагу на іншому: тренерам вдалося швидко скликати
під знамена гравців, котрі всі виступають за зарубіжні клуби. У нас же
ті футболісти, котрі після розвалу Союзу роз’їхалися навіть до сусідньої
Росії, з маркою антипатріотів залишилися незатребуваними. Так було втрачено
для України немало хороших гравців, таких як Юрій Никифоров, Олег Саленко,
Андрій Канчельскіс, Сергій Юран, та хіба всіх перерахуєш.

В.Д.: Щодо невдачі німців, то швидше за все їх підвела зайва самовпевненість.
Перед чемпіонатом багато газет писали, що збірну Німеччини перемогти буде
дуже важко, що після перемоги в першості Європи команда Берті Фогтса є
одним із головних претендентів на золото у Франції. Ось футболісти й повірили
в свою непереможність.

— У футболі, як і в будь-якому виді спорту, є ще одна сторона, яка більшою
чи меншою мірою може істотно змінити кінцевий результат. Як ви оцінюєте
суддівство на цьому турнірі?

В.Д.: Передусім зазначу основні вимоги в суддівстві. Сьогодні будь-який
удар по ногах ззаду, навіть ненавмисний, карається вилученням. Звідси —
й велика кількість червоних карток, до чого болільники та й самі гравці
не звикли й досить хворобливо реагували на дії арбітрів. Утім, до цього
були не готові й останні. Не було в їхньому корпусі єдності «прочитання»
помилок. Якщо один за конкретне порушення показував червону картку, то
інший за таку саму помилку обходився попередженням. Скажу відверто: рівень
суддівства на цьому чемпіонаті помітно відставав від рівня гри. Й це пояснюється
досить просто: якщо футболісти є сьогодні професіоналами, то арбітри складаються
з аматорів, основними місцями роботи яких є далеко не завжди спортивні
організації — юридичні контори, навчальні заклади, поліцейські дільниці
й тому подібне. Ось і вийшло, що ці аматори судили професіоналів і робили
це не завжди професійно. Вони виконували вказівки Блаттера про посилення
боротьби з грубістю формально. Суддівство, як мені здається, стало найбільшим
розчаруванням чемпіонату.

ПОПИТ НА ТАЛАНТИ ЗАВЖДИ ВИСОКИЙ: І НА TV, Й У ФУТБОЛЬНИХ КЛУБАХ

— Як відомо, всі матчі транслювалися в прямому ефірі (на відміну, наприклад,
від російського TV), за що честь і хвала українському телебаченню. Та ось,
судячи з відгуків, коментар, м’яко кажучи, залишав бажати кращого. З чим
це пов’язано?

В.Д.: З нестачею футбольної ерудиції. Зазвичай раніше спортивними коментаторами
були люди, котрі знали й розумілися на спорті, так би мовити, зсередини
— Вадим Синявський, Микола Озеров, Володимир Маслаченко. Ну, а сьогодні
щось спортивного інтелекту у наших коментаторів явно не спостерігається.
Взяти ту ж футбольну термінологію: в ній зараз немає такого поняття, як
штанга, а є стойки воріт, немає лицьової лінії, а є лінія воріт.

Е.Л.: Від себе додам, що під монотонний лепет однієї пари коментаторів
можна було заснути, другий дует iз подивом відкривав, причому не для глядачів
біля телеекранів, а для себе, щось нове, ну а треті ніби пересварювалися
між собою, показуючи свою загалом примітивну ерудицію. Думаю, керівникам
українських телеканалів не завадило б під час подібних спортивних форумів
запрошувати на допомогу відомих фахівців, тренерів, футболістів, суддів.

— Й останнє запитання. Чемпіонат світу у Франції, на який збірній України,
на жаль, не вдалося пробитися, вже став надбанням історії. Сьогодні національна
команда нашої країни готується до відбірних матчів першості Європи з футболістами
Франції, Росії, Вірменії, Ісландії та Андорри. А як поживає наш найближчий
резерв?

В.Д.: Я, як один із тренерів молодіжної збірної, скажу, що талановиті
юнаки у нас завжди були, є і будуть. Сьогодні команда у нас підібралася
дуже сильна, яка може успішно посперечатися з будь-якою європейською збірною.
У цьому ви чудово могли пересвідчитися під час товариського матчу між українськими
й польськими однолітками, який проходив у Києві. Як відомо, ми впевнено
перемогли з рахунком 6:1 і, головне, показали видовищний наступальний футбол.
Це дуже важливо, адже, як ви знаєте, разом iз дорослою командою 4 вересня
стартує й «молодіжка». І турнір стане етапом відбору на Олімпійські ігри.

Та головна справа навіть не в цьому. Нарешті в Україні після розвалу
всесоюзного футболу без перебоїв почала працювати система, починаючи від
підготовки наймолодших і до першої національної команди. Тобто з’явилася
стабільність, а значить, і впевненість. Тож, як кажуть, маховик уже зрушив
iз місця і механізм просто зобов’язаний набрати швидкість.

У розмові брали участь Олександр БЄЛЄНЬКИЙ, Олександр ГОНЧАРУК, Віктор ЗАМ’ЯТІН, Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, Петро МАРУСЕНКО, Леонід ТЕЛЕНКОВ, фото Віктора МАРУЩЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments