Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Iконосвіт Олександра Охапкіна

До 14 лютого можна побачити персональну виставку відомого художника
9 лютого, 2012 - 00:00

У київському арт-холі «Кайрос» Ольги Богомолець проходить експозиція робіт митця, присвячена його 50-річному ювілею. Виставка називається «Домашні ікони Олександра Охапкіна».

— «Хатні ікони» — не церковний термін, —наголосив Дмитро Степовик, завідувач відділу Інституту мистецтва та етнографії НАН України, знаний дослідник іконопису і сакрального мистецтва, — а це той різновид мистецтва, яке має питомі українські традиції і не суперечить канону. Віднайдені домашні ікони (які представлені в Радомишльському центрі О. Богомолець) засвідчують, що вплетення в ікону образів рослин має надзвичайно довгу історію, за якою стоїть природне людське бажання наблизити небесне, наповнити сакральний простір незнищенною енергією, теплом і любов’ю.

За словами дослідника, в Єгипті, неподалік від Шарм-ель-Шейха, збережено старовинні ікони аналогічного типу. Вони відтворюють первісну іконічну автентичність, у якій зображення сакрального аж ніяк не доводилось робити в «сірих» кольорах, Бог не відмежовувався від природи, яка є творінням Божого задуму. На первісних іконах майстри прагнули відтворити істинне світло душі і духу; ті ікони не випромінюють болю, не відтворюють мук каяття, не закликають до аскези й усамітнення (згодом саме ці настанови було покладено в «канонічний» іконопис). У стародавні часи, до VIII століття, ікони були світлими, подібно до того, якими постають ікони Охапкіна.

Творіння митця насичені теплими кольорами, в них дотримано всіх правил іконописної колористики (в кутках ікон натрапляєш на оберемки квітів, маленькі суцвіття чи квітки-німби). Ікони Олександра Охапкіна випромінюють таке тепле світло, яке зачаровує людину життєдайністю і змушує наші очі так само випромінювати світло. Так, Матір Божа постає в оберемку з квітів. Рослинний код у цьому світі — і оберіг, і втілення природного безсмертя, в якому можна вбачати залишки дохристиянської залюбленості у природу, вічний кругообіг енергії. Це та залюбленість, яку випромінюють поезії Павла Тичини й Богдана-Ігоря Антонича. В цьому світі францисканської любові немає смерті, людина не відчуває священного трепету перед Божественним... Людина отримує світло й тепло у свою душу, розуміючи, що Бог створив людину для того, щоб вона могла поцінувати його творіння. А отже, вона отримує надію.

Сьогодні роботи Олександра Охапкіна посідають почесні місця у фондах Національної спілки художників України, Державного музею народної архітектури та побуту України, приватних колекціях Німеччини, Франції, Польщі, Канади, Англії, Австралії, США. Його ікони стали окрасою багатьох церков та соборів України і світу, серед яких церква Святого Володимира в Парижі, собор Святого Юра (Львів), київська церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церкви Олександрії та Кіровограда.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: