Iнстинкт творення

Кераміка — найстародавніша з усіх видів образотворчого мистецтва; відбитки людських долонь на глині були першими спробами подолання часу первісною людиною. Жоден інший матеріал не апелює такою мірою до творчого інстинкту людини — не даремно ж багато містичних систем порівнюють вище божество саме з гончарем, який створює людину з глини. Кераміка — однин із архетипних видів творчості, тому керамічні вироби найбільш органічно виглядають саме тоді, коли несуть у собі образи, оповиті старовиною або продиктовані уявленням про те, як може виглядати первозданна цілісність гармонії. Підтвердженням цьому і багатьом іншим звичним міркуванням про кераміку є виставка Віри Томашевської.

Віра Iллівна народилася на Закарпатті. Початкову художню освіту отримала в класі Людмили Аверкієвої, викладача Ужгородського училища прикладного мистецтва, рівень якого не поступається знаменитим львівським майстерням декоративно-прикладного мистецтва. Закінчивши його в 1975 році, художниця отримала потім другу вищу освіту, закінчивши факультет мистецтвознавства колишнього Київського державного художнього інституту (нині Академія образотворчого мистецтва й архітектури). Людмила Томашевська багато років бере участь у міжнародних, зарубіжних та регіональних пленерах і виставках.

Стиль В. Томашевської — керамічнi панно невеликого формату, схожi на невеликі кольорові килими. Техніка художниці складається з ручного ліплення, заливної кераміки, поєднання деталей одинарного і подвійного випалення, а також розплавленого скла.

Монументальна робота, прикрашення великої будівлі тепер — швидше мрія, аніж творчі плани художниці. Проте, не втрачаючи часу через відсутність державних замовлень, що припинилися для більшості майстрів монументальної кераміки одночасно з розвалом СРСР, В.I. Томашевська зупинилася на створенні невеликого керамічного панно. Ці композиції, розміром близько одного квадратного метра, добре виглядають як у рамах, так і без них, а нейтральний фон картини немов зливається зі стіною, через що невисокий кольоровий рельєф виглядає яскравіше.

Композиційна техніка художниці полягає у складному поєднанні невеликих плоских керамічних фігурок на поверхні полотна, зафіксованого на жорсткому планшеті. Таким чином, елементи зображення — квітучі дерева, будиночки, птахи, людські фігурки — створюють, розфарбовують й обпалюють окремо, розташовуючи потім на невеликих площинах відповідно до задуму авторки. Насаджені на клейову основу самотні будиночки перетворюються в міста; другим шаром доповнюють тісні ряди вулиць долоньки квітучих дерев (диптих «Весняне місто»). Використання композитної техніки дозволяє поєднати в просторі одного полотна кілька видів кераміки: білу, червону та рожеву глину в різних стадіях випалу, а також розплавлене кольорове скло («Зима»). Різнокольорові картини складаються з шорстких поверхонь, що пройшли лише першу стадію випалювання, а також гладких, блискучих, льодяникових поверхней фігурок, що пройшли також друге випалювання, з безбарвною чи кольоровою глазур’ю. Iноді гладка блискуча смужка прикрашає центр пелюстки чи будиночку, а краї предмета залишаються шорсткими, що створює в результаті дуже цікавий, приємний для очей ефект розмаїття наповненої образами картини.

Тематика творів В. Томашевської найрізноманітніша: пори року, міста («Далекі острови», «Пейзаж»), птахів («Літо», «У вирії») і риб («Вітрила», «Риби»), Карпатські пейзажі («Верховинці», «Карпати»), квіти («Букет», «Соняшники»), серію «Маски», а також твори, що ілюструють абстрактні поняття («Рух»). Декоративне панно легко уявити собі в будь-якому інтер’єрі, стилізованому під сільський стиль, неодмінно в дитячій, і в ідеалі — в будь-якому місці великого скупчення дітей: дитячому садочку, поліклініці, школі. Кераміка Томашевської не несе жодного ідеологічного навантаження — вона проста, мила, зрозуміла та глибока, як хороша казка.

Твори Віри Iллівни безпосередні й щирі. Фігурки будинків, риб, дерев, садів, гір, вусаті гуцульські обличчя, переливаючись теплими керамічними фарбами, справляють враження дитячої книжки, розкритої відразу на всіх сторінках. Казки Віри Томашевської чергуються, зміняють одне одного міста і персонажі, й головний герой, глядач, залишаючись у межах затишного, дитячого світу художниці, відчуває зі здивуванням, що тут йому дійсно добре. Спокійно та добре, незважаючи на дорослість світу за межами галереї, втому й інші «радощі життя» в мегаполісі. Адже нам бракує того, що ми звичайно вміщуємо в дитячу кімнату в будинку чи в дитячу частину спогадів: невигадливості й простоти, яскравості та свіжості сприйняття. Кераміці Віри Iллівни Томашевської ця невигадливість властива сповна, і невигадливість ця саме тієї породи, яка дається людині завдяки двом речам: таланту та професіоналізму.