Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

Кінець світу: дуже смішно

«Тор: Рагнарьок» - можливо, найризикованіший проект кінокомпанії «Марвел» з циклу блокбастерів про Тора й команди Месників загалом
14 листопада, 2017 - 12:19

Рагнарьок – це Апокаліпсіс за давньоскандинавською міфологією (головні джерела - «Старша Едда» і «Молодша Едда», відомі ще з ХІІ ст.), дуже опосередковано використовуваною авторами коміксів і фільмів про Тора, бога грому, що б’є ворогів або чарівним молотом Мьольніром, або блискавками. Оригінальний опис Рагнарьоку повен моторошних і божевільних образів, адекватну передачу яких важко уявити в кіні, орієнтованому на масового глядача: корабель з нігтів мерців, велетенський вовк, що ковтає сонце, кровожерлива богиня смерті Хель, битва богів без перемоги й поразки, велетень Суртр, який, аби закінчити побоїще, випалює землю.

 З огляду на такий  сюжет, продюсери зробили несподіваний вибір режисера. 42-річний новозеландець Тайка Вайтіті здобув славу й рекордні касові збори в себе на батьківщині дотепними  комедіями про вампірів «Реальні упирі» (2014) та про бунтівного підлітка-маорі «Полювання на дикунів» (2016). Має він і акторський досвід, зокрема в бойовику «Зелені Ліхтарі», знятому конкурентами «Марвела» - компанією DC Comics.

 Авторство Вайтіті відчутне з перших же кадрів, де Тор (Кріс Хемсворт) теревенить спочатку з людським кістяком у якомусь велетенському кошику, а потім – з тупуватим і патетичним Суртуром (так сценаристи перейменували Суртра), роблячи перерви на обертання  довкола власної вісі. Згодом у гру включається загальний улюбленець - брат Тора, трікстер Локі (Том Хіддлстон), який згідно з очікуваннями залу при кожній нагоді вдається до шахрайських вихваток, і – доволі ефектно – маг-доктор Стрендж  (стримано-іронічний Бенедикт Камбербетч), що має у всесвіті «Марвела» власні картини. Яскрава роль такого собі міжзоряного олігарха в розкішних лахах та шльопанцях дісталася Джеффу Голдлбюму.  Надалі кількість  різного роду гегів, кумедних реплік та недорікуватих героїв тільки зростає. Додатковою візуальною приправою є пародійні алюзії на естетику «Зоряних воєн» і взагалі жанру «космічної опери», ще й у музичному супроводі, стилізованому під диско 1970-х. 

При тому те, за що глядачі люблять фільми «Марвелу», тут у повному порядку. Спецефекти – від зубів. Побоїща – на будь-який смак. Окремий респект – за сильні жіночі образи. Хель у виконанні Кейт Бланшетт – чітке втілення зловісної войовничості, а Тесса Томпсон не просто легко, а якось навіть хвацько зіграла Валькірію – впевнену, спритну і не завжди тверезу рубаку.

Власне, на запитання – нащо це все? – відповідь є ще на початку, у воістину гомеричному епізоді театральної вистави в Асгарді, в якій ні сіло, ні впало з’являються  Люк Хемсворт і Метт Деймон, що грають акторів, які грають Тора й Локі. Вайтіті добре пам’ятає, що слово «комікс» є однокорінним з комедією. Комікси про Тора стали легковажним опрощенням похмурого й кривавого епосу. Тайкікі схожими засобами досягає протилежного результату – знущається вже з самої «торіади» і тим самим робить її явно осмисленішою, ніж вона була до того.

Отака блазенська інверсія, якщо не сказати диверсія.

Та й коли ще нам випаде така нагода – посміятися з кінця світу?

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments