Київ гуляв, забувши про всі проблеми
«Ще затопчуть, чого доброго!» — промайнуло в голові, коли увечері тридцятого травня я намагався пробитися крізь тисняву гарячих тіл до метро «Майдан Незалежності». Я тоді ще не знав, що подібна трагедія вже сталася, але не у нас, у перезбудженому від усіляких свят Києві, а в набагато спокійнішому Мінську.
А як радісно і багатообіцяюче все починалося! І міські власті, і районні адміністрації буквально змагалися одна з одною, щоб створити для киян атмосферу свята. Численні відкриті майданчики принаджували дефілюючу публіку всілякими дійствами, навколо громадилися лотки з наїдками, над вулицями і проспектами Києва витав демократичний шашличний димок. Ритми розбурхували, перебивали, доганяли один одного, організовуючи розрізнених гуляк у слухняну музиці спільність. Тисячі талантів, замкнених до пори до часу по своїх квартирах, вихлюпнулися на вулиці, і Київ здивувався власному багатству, своїм художникам, музикантам, танцюристам, просто радісним, веселим людям, які струсили з себе і політику, й економіку, і всю ту темряву, в яку намагається загнати свій народ бездарна держава. Запальна енергетика карнавалу захоплювала всіх, голови плавилися на пекучому сонці і «полірувалися» пивцем з горілочкою. І навіть вибори мера, приурочені до Дня Києва, сприймалися, радше, мов якесь шоу, аніж серйозна справа. Гасло на кшталт: «Голосуй, бо програєш!» не спрацювало, його витіснило гасло: «Гуляй від пуза, і на фіг ваші вибори!» А тут ще й ейфорія футбольної перемоги, котра підігріла молодецькі пристрасті, і грандіозні концерти на Хрещатику, на Співочому полі... Місто ладне було в єдиному пориві сісти на мітли і рвонути на Лису гору.
Але надвечір весела хвацькість добропорядного народного гуляння на Хрещатику змінилася на енергетику того, що називають натовпом. Перегріту на сонці, розбурхану гримлячою музикою, пивом, горілкою і застояною сексуальною енергією багатотисячну масу людей потягло на «подвиги». І хоча цього разу відмінно спрацювали правоохоронці, не допустивши ні масового хуліганства, ні інших ексцесів, до тієї межі, де народ перейде в стан натовпу, залишалося зовсім недалеко. Особливо на Хрещатику й околицях. І тоді один невірний порух, один сірник, кинутий у порохову бочку...
Ні, знаєте, я більше не піду в свята на Хрещатик. На старому доброму Андріївському узвозі набагато тихіше й інтелігентніше. Звісно, і він став більш «попсовим», тут теж справжніх митців витісняють кустарі, тут теж не проштовхнутися. Але сконцентрована аура творчості, неповторний дух часу разюче різниться від масової тусовки в інших місцях Києва. І тут, мабуть, неможливе перетворення народу на натовп, який змітає все на своєму шляху і летить до трагедії — те, що сталося в Мінську, і чого ми, може, чудом уникли у святковому Києві.
