Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Коли гра в радість

Другий акторський сезон Марини Кукліної
4 червня, 2009 - 00:00
АКТРИСА МАРИНА КУКЛІНА — НОВА ТЕАТРАЛЬНА ЗІРОЧКА НА КИЇВСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ НЕБОСХИЛІ / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

Нещодавно Київський ТЮГ на Липках за виставу «Поліана» за романом Е. Портер отримав премію «Київська Пектораль» у номінації «Найкраща дитяча вистава». У головній ролі в ній дебютувала молода акторка Марина Кукліна. Розповіддю про неї ми продовжуємо серію статей-портретів про допитливих і талановитих молодих майстрів України.

Про час свого навчання в Національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого Марина Кукліна говорить: «Це були чотири чарівні роки», а щоб мати підстави так думати, їй довелося до цього отримати ще й економічну освіту. Тому, щоб перемогла мрія про театр, сприяла участь Марини у виставах театральної студії «Дельф», куди вона потрапила після школи й займалася паралельно з навчанням. Там Кукліна відчула, що таке сцена й вирішила, що її доля — театр. А взагалі, театральні враження Марина почала «накопичувати» з чотирирічного віку, тоді, як вона говорить, «стався перший опік», досі в її пам’яті картина вистави, яку вона дивилася з батьками в руїнах античного театру Херсонеса в Криму. Грали історію про філософа Діогена, у фіналі герой зникав за муром амфітеатру, й у цю мить сідало за небокрай сонце. У такій дивній атмосфері вистави, можливо, лише надзвичайно тонка натура змогла б відчути певну знаковість. Для Марини це стало величезною внутрішньою подією, що згодом не зникла з пам’яті й визначена нею як «початок руху до професії акторки». Потім були подальші «опіки» — захоплення кіноакторами, закоханість у фільми. А кого з дівчат в той час залишали байдужими красені гардемарини? З актора Дмитра Харатьяна для Марини почав складатися певний ланцюжок знань про мистецтво взагалі. Друг Харатьяна Михайло Єфремов — син Олега Миколайовича Єфремова, фундатора «Современника» і керівника МХАТу, потім з’являлися відомості про ці театри, вистави з Москви й Санкт-Петербурга, які вдавалося подивитися під час гастролей у Києві...

Уже на IV курсі університету Кукліну задіяли у виставах Театру юного глядача, а після його закінчення, 2007-го беруть до штату. Мініатюрна, худорлява, на вигляд зовсім дівча, Марина дуже підходила для ТЮГу. Звісно, чимало випускників мріють про так звані великі театри, чи то ім. Франка, чи то ім. Лесі Українки або Драми і комедії на Лівому березі Дніпра, але Кукліна вважає, що ТЮГ — саме те місце, де їй слід бути. Вона рада, що потрапила до цього театру: «Мені тут дуже комфортно, вільно. Я добре розумію творчу мову режисерів, з якими працюю, це й Віктор Сергійович Гирич, і Костянтин Михайлович Дубінін, Максим Геннадійович Михайличенко. Мене захоплює робота в їхніх виставах, упевнена, ТЮГ — це моє».

Акторська доля — два важливі чинники: вчасно опинитися в потрібному місці й талан. У першій ролі, яку Марина Кукліна отримала в ТЮГу, це все збіглося. Коли вона прочитала «Поліану», то пережила черговий «опік»: «Адже в гру, в яку бавиться героїня — маленька дівчинка, я граю теж!» Звісно, історія була не про неї, але яке все близьке й зрозуміле. Тому, напевно, образ Поліани вийшов таким переконливим. Марина грала себе, свої відчуття, переживання. Як чудово внутрішньо світитися, йти вулицею й співати, усміхнутися людині, яка поринула у свої турботи, радіти весні, ще когось навчити радіти чудовому світу довкола себе! Точніше, вона не грала, вона транслювала свої думки. Для Кукліної-акторки найважливішою є саме «трансляція інформації» зі сцени до глядацького залу. Навіть не життя людського духу, обов’язкове для втілення будь-яким актором, не проживання безлічі сценічних життів, а саме трансляція певної надідеї, можливість донести до глядачів те, що її хвилює й для неї важливе. У «Поліані» збіглися відчуття акторки й думка автора, яку їй належало передати своїм виконанням.

— Для мене було особливою радістю відчуття, що це моє і я можу розповісти про нього цій малечі, що сидить у залі. І те, що вони можуть це почути й сприйняти, мене дуже зворушує, — зізнається акторка. А ще Марину надзвичайно зворушило враження від прем’єри її батьків. Схвильований, зі сльозами на очах тато виніс їй на сцену величезний букет квітів, а коли Марина увечері повернулася додому, мама як неспростовний доказ успіху дочки показала їх, наскрізь мокрі від сліз після вистави носові хустинки. Мені ж довелося побачити після «Поліани» хлопчика, який шмигав носом і, ніяковіючи, намагався приховати свої переживання за долю бідолашної симпатичної Поліани. А щоб побачити на хлопчачих очах сльози, треба неабияк попрацювати! У виставі, поставленій художнім керівником ТЮГу Віктором Гиричем, знайдено таку пронизливу ноту правди й щирості, що в залі ніхто не залишається байдужим. Упевнена, що багато юних глядачів після перегляду вистави намагаються навчитися грати в радість так, як це робить маленька, але сильна дівчинка. Наслідуючи Поліану, можна знаходити в поганому добре й намагатися робити життя кращим, прикрашаючи його своїми добрими вчинками.

Нинішній творчий сезон у театрі — другий в акторській долі Марини Кукліної. Перелік зіграних нею ролей досить переконливий, крім Поліани вона грає головних і дуже різних персонажів у виставах «Чарівник країни ОZ», «Романтик з планети єBAY», «Пригоди Тома Сойера». А в житті опановує нову для себе роль — дружини. Марина захоплюється йогою, вважає її тією ж таки трансформованою грою в радість. Вона привітна й оптимістична, приваблива й розумна, перебуває в гармонії з собою і навколишнім світом, прагне самовдосконалення, здатна радіти сама й дарувати радість іншим. Відкрийте для себе цю акторку й не втомлюйтеся знаходити приводи для радості, як це робить Марина Кукліна!

Алла ПОДЛУЖНА, спеціально для «Дня»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ