Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Квадратні метри антикваріату

В Українському домі не тільки роздивляються Пікассо, а й обговорюють українські арт-проблеми
9 вересня, 2008 - 00:00
ДИРЕКТОР УКРАЇНСЬКОГО ДОМУ НАТАЛІЯ ЗАБОЛОТНА ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ І ВИСТУПАЄ У ЯКОСТІ МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ-ЕКСКУРСОВОДА. НА ФОТО — РАЗОМ ІЗ ЕКС-МІНІСТРОМ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ ЮРІЄМ БОГУЦЬКИМ / НАРАЗІ ЄДИНЕ, ЧИМ ОРГАНІЗАТОРИ МОЖУТЬ ВІДДЯЧИТИ КОЛЕКЦІОНЕРАМ — ЦЕ ГРАМОТИ

МИСТЕЦТВО І ЗАКОН

Представники мистецького напрямку 20—30-х років XX століття — Паризької школи, і доволі масштабний рекламний супровід «Великого антикварного салону», як і очікувалося, викликали доволі сильний резонанс і появу в Українському домі народних мас, що уважно пересуваються поміж бронзовими творіннями митців-легенд — Пабло Пікассо, Амадео Модільяні, Костянтина Бранкузі, Марка Шагала, Жака Ліпшиця, а також українців Олександра Архипенка, Миколи Глущенка та ін. Усі ці роботи — з колекцій українських збирачів мистецтва, зокрема, Ігоря Воронова, Олександра Фельдмана, Сергія Тарути, Юрія Цвенгроша, Олександра Прогнімака, Ігоря Панамарчука, Едуарда Димшиця, Леоніда Комського, Петра Гончара.

Якщо держава зацікавлена в тому, щоб українці мали можливість частіше бачити подібні виставки, держава повинна змінити свою політику у сфері культури й мистецтва. Про це в один голос заявляють сьогодні колекціонери. Найперша проблема полягає в законі, що зобов’язує власника твору мистецтва при ввозі його в Україну виплачувати державі 25% від вартості твору. Таким чином, якщо громадянину, наприклад, Росії (там подібний закон також існував, але декільа років тому його скасували) придбаний за кордоном твір мистецтва коштує, припустимо, 1 мільйон умовних одиниць, то для громадянина України цей об’єкт буде дорожчим на 25% і коштуватиме 1 мільйон і 250 тисяч умовних одиниць. І це проблема не лише колекціонерів, а й держави (яку багато хто намагається обійти, ввозячи твори мистецтва нелегально) і галузі в цілому. Цим законом фактично створено бар’єр для поповнення українського національного мистецького надбання.

— Я думаю, що дуже важливо найближчим часом прийняти закон, який би дозволив ввозити в Україну твори мистецтва без митних зборів. Адже, коли ми ввозимо, ми додаємо, — вважає мистецтвознавець Олексій Титаренко. — А от вивіз — навпаки, треба дуже жорстко контролювати, це ж наше національне надбання. А ввозять нехай усе що завгодно. Сьогодні дуже багато наших українських митців живе на Заході. Саме їх у випадку скасуання цих митних зборів і будуть ввозити, адже тут на них є величезний попит. Нехай про це подумає, передусім, міністр культури. Перш за все, саме він повинен зробити подачу.

За словами крупного колекціонера Ігоря Воронова, розмови про необхідність зміни законодавства тривають вже доволі давно. Але державотворці проблеми культурного порядку, як правило, відкладають на потім, займаючись вирішенням коаліційних та інших політичних питань.

— В принципі цим питанням займається багато хто. Усі намагаються домовитися, усі цією ситуацією занепокоєні. Ці розмови тривають вже протягом трьох років, але вгорі постійно займаються вирішенням нагальних проблем держави, — пояснює Ігор Воронов. — Як колекціонер, я не бідкаюся. Я знаходжу способи поповнювати свою колекцію. Просто хотілося б робити це максимально відкрито та спокійно відповідати на запитання стосовно вартості робіт.

— Якби цей закон зараз скасували, мистецтва в Україну ввозили б на десятки мільйонів доларів. Частина цього товару продавалася б на аукціонах або в антикварних магазинах. А держава отримувала б свої 15% податку. Тому те, що відбувається зараз — це вбивство антикварного ринку. І можна дати голову на відсіч, що найближчі, як мінімум, 10 років держава не займатиметься мистецтвом або інвестиціями в мистецтво і культуру, — робить невтішний прогноз меценат і засновник приватного музею «Духовні скарби України» Ігор Панамарчук. І розповідає про інші проблеми. — Друге питання — це відсутність ставлення до меценатів. Якщо хтось із вас колись бачив парадний портрет Терещенка, то він там весь у орденах. За свої заслуги як мецената він мав чин дійсного статського радника, найвищі ордени і стан дворянства. У нас в країні є доволі багато меценатів, які від держави не отримують нічого, окрім проблем. Ще одна актуальна проблема — це стан нашого сучасного живопису. Сучасні, до прикладу, китайські та індійські художники продаються від мільйона до десятків мільйонів, а наші, які нічим не гірші, зовсім не затребувані. Тут також потрібна підтримка з боку держави — у проведенні виставок цих художників, щоб вони відкривалися на високому рівні.

— Що стосується допомоги держави, то потрібно, щоб, в першу чергу, у вона не заважала, — додає колекціонер та антиквар Леонід Комський. — Це вже буде великий крок уперед. Нічого не треба вигадувати. Є законодавчий досвід різних країн, який можна адаптувати і прийняти в нашій країні. Український антикварний ринок значно менший за російський чи європейські. Щоб ця галузь розвивалася, потрібно прийняти ряд законів, зокрема, про безмитний ввіз творів мистецтва і про меценатство.

Коли держава зацікавиться культурно-мистецькою сферою? Прогнозом стосовно цього питання ми поцікавилися у колись активного політика, а сьогодні директора «Євро-Атлантичного Університету» Олега Рибачука.

— Поки не буде створено певний громадський тиск, політики реагувати не будуть, — категорично заявляє він. — Поки що на виставках ви зустрінете дуже мало політиків. І результат — відповідний.

ФАЛЬШ-АРТ

Арт-директор однієї з найкрупніших київських галерей Марина Щербенко зосереджує діяльність своєї галереї на сучасному мистецтві. Вважає, що купуючи твори contemporary art, можна підтримати художників, які живуть і працюють сьогодні. А це — вклад в їхню нову працю. Антикваріатом Марина не цікавиться, передусім, через засилля підробок.

— Окрім того, на сьогодні предметів справжнього антикваріату лишилося не так багато. Щось обрати для колекціонера — все складніше й складніше. Тому й початковому колекціонеру, і тому, хто точно знає, чого він хоче, потрібен професійний консультант, — вважає вона.

Колекціонер Ігор Панамарчук стикається з підробками досить часто. Згідно з його спостереженнями, в Україні найбільше підробляють М. Глущенка, С. Шишка, В. Зарецького.

— У нас є державний реставраційний центр, у якому на досить сучасному рівні проводять хімічний аналіз картини. Ця експертиза процентів на 95—98 показує якого твір періоду і чи це рідний підпис художника, чи ні. Це не проблема, — переконує колекціонер. — Проблема в тому, що якщо людина хоче когось надурити, то вона піде не до Юрія Вакуленка (директор Київського музею російського мистецтва. — Ред.), а до інших. Ми навіть знаємо, що якщо сертифікат з цим ім’ям, то твір — точно підробка. Але про ці імена знає лише декілька людей. Але якщо із таким сертифікатом дилер прийде до бізнесмена, той може купити підробку. І часто буває, що йому навіть байдуже. Коштує робота три тисячі, він платить за неї 75, і каже, що йому все одно. Підробка робіт тих чи інших художників пов’язана, звичайно, з їхнею вартістю. В Європі є цілі майстерні, де підробляють конкретного художника.

Леонід Комський так само часто натрапляє на підробки.

— Це явище не власне українського арт-ринку. Боротися з підробками можна, підвищуючи якість експертизи, звертатися треба до професіоналів. Їх в Україні хоч і небагато, але вони є. А найкращий фахівць — це сам антиквар. Мистецтвознавець ризикує своєю репутацією, а антиквар — коштами. Якщо він заплатив за підробку, він втрачає гроші. Він як на мінному полі, не має права помилятися.

ФОРТУНА КОЛЕКЦІОНЕРА

Попри велику кількість підробок, колекціонерів в Україні доволі багато. Галерист Павло Гудімов — серед них. Він розповідає, що має аж чотири колекції. По-перше, гітари. Один із останніх екземплярів колекції — гавайська гітара, придбана в Нью-Йорку. Павло збирає також радянську пластикову іграшку. Але найбільша його колекція — це твори сучасного мистецтва. Це зібрання він нещодавно поповнив роботами литовських митців. Принагідно Павло зазначає, що порівняно з литовським український арт-ринок розвинений доволі потужно.

Для експонування на «Великому антикварному салоні» Павло надав свою колекцію дерев’яної народної скульптури. На відміну, від бронзових або кам’яних витворів, для зберігання дерева потрібні особливі умови.

— Дерев’яній скульптурі найбільше шкодить центральне опалення, — розповідає галерист. — Потрібен спеціальний зволожувач повітря. На цій скульптурі є спеціальне шпаклювання і фарби. Коли дерево розширюється або звужується, в залежності від вологості повітря, ці покриття руйнуються й осипаються. Бажано, щоб скульптура висіла на стіні, до неї треба якомога менше торкатися, не перекладати її. Просто час від часу пензликом витирати з неї пил. Ці скульптури мають 200 і більше років. Цей факт доводить, що дерево — це хоч і складний, але дуже життєздатний матеріал. Як на мене, він ще і дуже теплий, значно тепліший за метал або камінь.

Павло Гудімов вважає, що окрім інтересу до мистецтва і грошей, колекціонеру обов’язково необхідні відповідні умови зберігання для його придбань і побільше квадратних метрів. У розмові з відомим режисером і радником Міністра культури і туризму Сергієм Проскурнею «День» з’ясував, що колекціонерові необхідна також специфічна фортуна.

— У мене з матеріальним світом дуже складні взаємини, — зізнається пан Сергій. — Коли загинула моя третя бібліотека, я вирішив спеціально нічого не збирати. У мене довго не було власного житла, ми часто переїздили з квартири на квартиру. Сталося так, що в мене з’явилося в користуванні «бомбосховище» на вулиці Прорізній, де нам дозволили зробити маленький театр. Там була така собі тусня рокерів, бардів і акторів. Там же я склав свої книжки, і ми поїхали на гастролі у Швейцарію. Повернувшись, я почув страшний запах. Відкриваю двері — й бачу, як моя бібліотека плаває в г... Виявилося, що прорвало каналізаційні труби. Після цього я вирішив, що нічого збирати біьше не буду. Більше того, речі, які до мене приходять (а до мене часом приходять фантастичні речі), я залюбки віддаю. Наприклад, Марія Аксентівна Приймаченко подарувала мені дуже красиву картину «Синій вовк у жовтих грибах». Просто дивовижна річ — невеличка, але дуже витончена. Незадовго після цього Сергій Параджанов привіз у Київ свій фільм «Ашик-Кериб». Я дзвоню йому, а він кричить, мовляв, де ти ходиш, я вже тиждень у Києві, а тебе не бачу, принеси на прем’єру картину Приймаченко... У мене пауза... І вже тоді я вирішив, що подарую йому цю картину. Після фільму я йому урочисто вручив картину. Він перевертає цю роботу, а там написано (Марія Аксентівна писала так як чула): «Дарагому Сірожи на довгу память». І Параджанов каже: «Бачиш, вона навіть мені це підписала...»

Зараз у мене доволі складна ситцуація: у мене з’явився великий офіс. А з Павлом Маковим (відомий графік. — Ред.) у нас давно була домовленість, що коли у мене з’явиться великий офіс із великими стінами, він подарує мені свою велику роботу. І мені днями телефонує Павло Гудімов і каже, що в нього в галереї нещодавно була виставка Макова і він вирішив одну роботу подарувати мені. Поки що вона у галереї у Павла, а я думаю, що мені робити в цій ситуації...

А поки Сергій Проскурня роздумує над своєю непростою мистецькою ситуацією, ви маєте можливість на власні очі побачити легенди Паризької школи — до 14 вересня в Українському домі.

Маша ТОМАК, фото Костянтина ГРИШИНА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments