Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Маестро, який подарував «Сад божественних пісень»

Десять років без Івана Карабиця
17 січня, 2012 - 00:00
ІВАН І МАРІАННА — ОДНА З НЕБАГАТЬОХ ФОТОГРАФІЙ, ДЕ ЗОБРАЖЕНО ПРЕКРАСНЕ ПОДРУЖЖЯ. СЬОГОДНІ МАРІАННА КОПИЦЯ ШКОДУЄ, ЩО ПОСЛУХАЛАСЯ ЗАБОБОНІВ І НЕ ЗНІМАЛАСЯ РАЗОМ ІЗ ЧОЛОВІКОМ, ГАДАЮЧИ, НІБИ ЦЕ ПОГАНА ПРИКМЕТА / ФОТО З РОДИННОГО АРХІВУ КОМПОЗИТОРА
Початок на стор.1-а ШПАЛЬТА

«БЛИЖЧОГО ДРУГА НІЖ СИЛЬВЕСТРОВ, У ІВАНА НЕ БУЛО»

Іван Федорович сам себе зробив. Він із провінції, а став видатною людиною. Увійшов до сім’ї київської інтелігенції. З Маріанною Копицею познайомився у студентські роки. Вона була дуже красивою дівчиною й мала багато залицяльників. Карабиць приходив у будинок, де збиралася українська еліта. Батько Маріанни — Давид Демидович Копиця, письменник, редактор журналу «Вітчизна», був директором Київської кіностудії ім. Довженка (помер 1965 року).

— У Івана була аура притягувати людей, — підкреслила М. Копиця. — Він був скромним, дуже начитаним хлопцем із поглядом, сповненим світла, з величезним талантом. Коли вперше прийшов до нас, то моя мама сказала: «Який гарний хлопець! Дружи з ним». Незважаючи на те, що ми були студентами, вона не відмовляла нас від раннього шлюбу. Ви знаєте, ті, хто спілкувався з Карабицем, відразу ж потрапляли під його чари. Він був людиною високої внутрішньої культури, філософського складу розуму, інтелігентний, уважний, скромний, добрий, дуже чуйний, завжди готовий прийти на допомогу.

Ближчого друга, ніж Сильвестров, у Івана не було. У Валентина збиралася музична молодь, що захоплювалася авангардизмом, а також поети, художники... Сильвестров був свідком на нашому весіллі. Ми святкували в нас удома. Валя та Іван сиділи в кутку, захоплено розмовляли. Дружина Сильвестрова Лариса, дивлячись на них, сказала мені: «Ти вибрала важку долю — бути дружиною композитора. Ти повинна розуміти, що він особлива людина, створювати Івану всі умови для творчості. Схили голову і йди за ним»...

Іван писав музику внутрішнім слухом. Він дуже тремтливо ставився до кожного свого твору, мало говорив про те, що ще не народилося (боявся «злякати» мелодію, в чомусь зневіритися). Коли ми одружилися з Іваном, мого батька вже не було в живих. Ви знаєте, напевно, є якісь закономірності: батько помер на 59-му році життя, а для Івана 57 стало фатальною датою... Але якщо смерть мого батька можна пояснити — він пройшов війну, мав 19 поранень, — то мій чоловік на здоров’я не скаржився. Фактично Іван Федорович помер через неправильно поставлений діагноз (він весь час був на ногах, хворий на запалення легенів, коли разом із лауреатами конкурсу ім. В. Горовиця був із концертами в США). Коли чоловік повернувся до Києва, то довго підкашлював. Лікарі вважали, що в нього пухлина: призначили сильну хіміотерапію й опромінення. Пропонували зробити операцію. Наш син Кирило повіз батька на консультацію до Австрії, й там з’ясувалося, що пухлини немає! А є спалені легені... Чоловік температурив, його морозило, але активно працював, як голова журі провів конкурс «Горовиць-дебют», викладав, писав музику. Ми з дітьми думали, що він перетрудився й незабаром одужає. До останньої хвилини чоловік був при свідомості, ми складали плани на майбутнє... А смерть настала через те, що в нього відмовили нирки.

На річницю смерті Івана ми прийшли з Сильвестровим на кладовище (Карабицю встановлено оригінальний монумент у вигляді скрипкового ключа, створений скульптором Анатолієм Валієвим із коростишевського мармуру. — Т. П.), й я розповіла Валентину, що Іван не встиг написати твір на латинський текст Сковороди. Його нотні задуми так і залишилися лежати в портфелі, з яким він не розлучався навіть у лікарнях. Сильвестров попросив дати йому ці ноти. Через місяць зателефонував і сказав: «Я схопив декілька тем». Так народилася «Елегія», яку Сильвестров дописав і присвятив своєму товаришеві.

Сьогодні син Кирило робить усе можливе, аби лунала музика Івана Федоровича. В середині грудня в Англії разом із Симфонічним оркестром і за підтримки Радіо Бі-Бі-Сі відбувся великий концерт, на якому виконувалися твори Стравінського, Ліста й Карабиця, а за диригентським пультом стояв Кирило. Критики високо оцінили програму, відзначивши Другий концерт для фортепіано з оркестром Карабиця. Цей твір дуже яскравий, театралізований. У середині музиканти починають плескати в долоні, й публіка підключається до овацій. Концерт транслювався по Інтернету. Ведучий Бі-Бі-Сі розповідав про творчість Івана Федоровича й, зокрема історію створення цього концерту (вона була пов’язана з Чорнобилем), а також про Кирила як диригента. Другий концерт для фортепіано з оркестром Карабиць написав 1986 року, але, незважаючи на сумні події (аварія на ЧАЕС), твір має життєстверджуючу основу. А в своєму Третьому концерті («Голосіння») Іван Федорович зумів передати весь біль, який принесла техногенна катастрофа в Чорнобилі. Цей твір — немов наше покаяння перед нащадками...

ДОВIДКА «Дня»

Іван Федорович КАРАБИЦЬ (1945—2002) — відомий український композитор, диригент, педагог, громадський діяч і продюсер. Народився17 січня в грецькій сім’ї в селі Ялта (нині Першотравневого району Донецької області). Потім його доля була пов’язана із Дзержинськом, Артемівськом і Києвом. Маестро багато гастролював не лише в Україні, а й за кордоном. До цього часу Іван Карабиць — єдиний з українських сучасних композиторів, чия музика виконувалася в найпрестижнішому залі США — Карнегі-холі.

1971 року Іван Федорович закінчив Київську консерваторію (нині НМАУ ім. П. Чайковського) за фахом композиція по класу професора Бориса Лятошинського, а 1975-го — аспірантуру під керівництвом Мирослава Скорика.

1968—1975 рр. — диригент Ансамблю пісні й танцю (Київ). 1989—2001 рр. — музичний директор Міжнародного фестивалю «Київ-Музик-Фест».

Іван Карабиць залишив фундаментальну творчу спадщину в усіх жанрах! Він автор трьох симфоній, двох ораторій, двох концертів для фортепіано з оркестром, трьох концертів для оркестру, великих симфонічно-хорових творів, серед яких такі перлини, як «Сад божественних пісень» на вірші Р. Сковороди, Vivere memento на вірші І. Франка, «Заклинання вогню», «Київські фрески», вокальних циклів «На березі вічності», «Мати» та інших творів на вірші Б. Олійника, понад 50 естрадних пісень, музики до художніх кінофільмів і театральних вистав.

Карабиць був професором НМАУ, членом Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.

Іван Федорович помер 20 січня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: