Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Мініатюра небесної сфери

Писанка в міському інтер’єрі
7 квітня, 2004 - 00:00

Півпідвальна кімната у багатоповерховій будівлі серед великого міста, наче праукраїнська хата. Тут — рушники, вироби з лози, глини, льняного полотна і соломи, аплікації, народні іграшки, втілені у кониках, вершниках, пташках, оленях, і писанки, що виграють кольорами весни, оновлення природи у найдивовижнішому поєднанні ліній. Горять свічки, відгонить воском...

— Недалечко червоне яєчко, — Надія Буртна тихо мовить словами з народної пісні, що наближається Великдень. Відтак розповідає про «походження» цих кольорів: «З кропиви береш брунатну фарбу, з цибулиння — різних відтінків, від золотистого до коричневого, з яблуневої кори — червонясту, корінь барбарису дає тобі яскраво-жовтий колір... І ведеш лінію писачком. На овалі курячого яйця — від двох- до чотирьохколірних візерунків. Качине яйце стає, як мармурове. Ну, а гусяче.... Воно, гусяче, цікаве для всіх, бо на ньому можна багато візерунків написати».

«Моя баба Марія була першою ткалею на все село, а дід Павло — на всі руки майстер. В людей — чотирипедальні ткацькі верстати, лише в баби — шестипедальний. Дід отакого, вдосконаленого, зробили, аби його Марія вигадливіші узори ткала. Й оці їхні вміння перейшли до мами й батька, а вже від них — до мене». Їй мало того, що сама «в отакій хаті виросла». Педагог за покликанням, сіє панукраїнську культуру побуту, вирощує саджанці, доглядає, аби розростався вшир, углиб і вгору цей поки що недоглянутий, напівзабутий сад. Офіційний статус Надії Григорівни — керівник студії прикладного мистецтва обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді. Місце праці — дитячий клуб «Писанка» у тому самому півпідвальному поверсі великої будівлі, що віддалік від центру Хмельницького.

Наразі у клубі — 58 підопічних, переважно дівчатка. Розповідає, що вони самі для себе й інструменти виготовляють: «Я зробила викрійки, роздала дітям, і вони собі з мідної фольги писачки зробили. Всі такі зосереджені, натхненні. Є дуже талановиті. Бачу, що їм це дуже цікаво».

Вільно володіє різними стилями розпису яйця. Геометричним, рослинним, анімалістичним. Сюжети — звідти ж, з природи. Орнаментоване пташине — яйце, наче мініатюра небесної сфери, що змушує замислитися над таємницею світобудови, над часом, що «рікою пливе», не зупиниться ніколи.

Підопічні Надії Григорівні, долучаючись до прекрасного, ще творять аплікації соломкою, штучні квіти, вишивають низинкою, розписують за давніми правилами горщики, глечики й несуть оці чудові речі у свої міські квартири.

— Ці речі домашнього вжитку створюють особливий колорит оселі, — переконана Надія Буртна. Вона вважає, що, повертаючи із сивої минувшини прагнення і вміння предків прикрашати свій побут самобутніми творами, допомагає сучасникам самоідентифікуватися, не забувати, хто вони є і звідки пішли, підноситися над сірими буднями, радіти життю.

Що ж батьки її підопічних про це кажуть? Передусім, дякують Надії Григорівні, що діти зайняті, ростуть- підростають творчими, пізнають історію рідного краю, світ і себе у ньому, долучаються до краси. Біля них, говорять батьки, й самі усвідомлюють, що вони — не якесь там перекотиполе.

А вона пише методичні розробки з народознавства. Журиться, що не може їх видати: «Приїжджають звідусіль, переписують». Разом із такими ж ентузіастками, як і сама, надія Буртна створила спілку самодіяльних жінок- художниць «Дивоцвіт». Вони вишивають ікони, малюють, розписують, роблять аплікації, удосконалюються в інших видах і різновидах прикладного та образотворчого мистецтва. Відтак «несуть свої твори у маси». Організовують виставки: мовляв, дивіться, радійте з нами...

Чи скрізь і від усіх знаходить розуміння своїх турбот?

— Вирішили організувати обласний конкурс писанкарства. Треба ж десь виставку розгорнути, підсумки підбити, заохотити найталановитіших, аби було, як у людей. Де ж то якихось грошей узяти? До цих, до тих звернулися — нас не почули. Аж в обласному краєзнавчому музеї підтримку одержали, — відповідає.

Печалиться, що жінки із «Дивоцвіту» досі не мають отакого місця, де могли б «свою виставку розгорнути, організувати семінар для початківців чи просто зібратися». Бо ж прагнуть продовжитися у часі своїми талантами.

Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments