Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Модний патріотизм Оксани Хант

8 жовтня, 2002 - 00:00


Тоді, в 1992 роцi, невеликий магазин у підвальному приміщенні в Музейному провулку з вітринами, покресленими логотипами провідних Будинків мод, виглядав зухвало. Насмішкою здавалися ціни на одяг та аксесуари, виставлені в яскравому світлі бутика «Vogue». Потім магазин, перейменований у «Санахант», перебрався у відреставрований особняк XIX століття по вулиці Грушевського. Проте ознаки елітарного життя, які пропагує господиня цього магазину, і життя загалом, мабуть, мало перетинаються і сьогодні. Світ розкоші знаходиться в природній суперечності зі світом буденним. І не варто нарікати з цього приводу: візьміть будь-яку, навіть найуспішнішу країну: «широкомасштабного» споживання ексклюзивної продукції не буває, та й не може бути. Та треба віддати належне тим сміливим і ризиковим, хто наважується вкладати кошти і сили в справу, що, здавалося б, цілком не виправдовує витрати. Вони здаються нам дивними: або авантюристи, або нікуди їм гроші діти. Але є й інша категорія бізнесменів, які створюють «красиве життя» за власною формулою успіху. До таких людей належить і Оксана Хант.

— Мода завжди була моєю пристрастю. Мені пощастило: батьки мали можливість виїжджати за кордон і привозити недоступні тоді імпортні речі. Потім почали з’являтися магазини, в яких можна було купити щось пристойне, знов-таки тому, що батьки та люди з кола їхнього спілкування працювали за кордоном. Але мене, як це не дивне, не влаштовував навіть найдорожчий одяг, якщо він був примітивним. Мені хотілося «ексклюзива». Тому я, наприклад, купувала кофту, брала вдома ножиці, різала її та робила зовсім іншу, таку, від якої всі мої знайомі були в цілковитому захопленні. Пам’ятаю светр із чорної ангори: я вирізала в ньому дірки в різних місцях, зробила відкриту спину, а мамині улюблені павині пера причепила спереду. Від мами влетіло, але річ вийшла розкішна… Розумієте, у мене була природна потреба в моді. Не просто попасти «в струмінь», а мати в гардеробі те, чого інші не мають. А потім я подумала, що напевно є така ж потреба й у інших. То чому б саме мені не допомогти людям її задовольнити?

— Якби ви вирішили «допомагати» сьогодні — це не стало б сенсацією: до розкішного бутика, що селекціонував одяг престижних марок і найвідоміших Будинків мод, одні поставилися би з розумінням, інші — байдуже. Але початок 90-х років, м’яко кажучи, не найбільш сприятливий час… Що допомогло вам зважитися на такий ризикований крок?

— Не скажу, що мені було просто зважитися. Але я внутрішньо чомусь була абсолютно впевнена в успіху і ні на хвилину не сумнівалася, що мені все вдасться. До того часу побувала в багатьох країнах — в Америці, Японії, Європі. Я трохи інакше бачила світ, розуміла суть бізнесу. Народжувалося нове суспільство, і для мене відкриття своєї справи у своїй країні було цілком природним: якщо ми йдемо до чогось, міняємося, прагнемо стати гідною європейською країною, — отже, повинні відповідати високому рівню. Ось цей рівень я і запропонувала в магазині «Санахант».

— Косметична матрона Есте Лаудер вдавалася до різних хитрувань, щоб примусити жіночий світ звернути увагу на американський парфум — розбивала флакони зі своїми духами в дорогих дамських магазинах, непомітно підсовувала баночки з кремами дружинам фінансових магнатів і в результаті стала мільярдеркою. А як ви «здобували» своїх клієнтів? Як ви привчали їх до думки, що все гарне коштує дорого?


— Десять років тому це був не просто магазин, це була школа для моїх клієнтів. Може, і нескромно про це говорити, але це було так. Не у кожної людини тоді була можливість навіть побачити ексклюзивні речі від відомих кутюр’є чи торгових марок. І якщо люди не могли собі на даний момент дозволити щось купити, вони до цього прагнули. Це дуже важливо, коли у людини є прагнення до чогось красивого. Ми виховували свого клієнта. Було дуже складно довести, що це дійсно «справжні» речі, а не підробка… Коли мої клієнти подібні магазини бачили на Заході, або, наприклад, заходили у паризькі бутики, де їх запитували про місце придбання товару, оскільки в їхній колекції подібної речі немає, вони гордо відповідали: купили у себе у Києві. Це найприємніший момент у моєму бізнесі, такий собі різновид патріотизму. До речі, коли я десять років тому починала працювати з модними Будинками, моє бажання отримати все свіже, нове і престижне сприймалося як дуже дивне. Мені коштувало великих зусиль привабити до Києва гучні імена. Сьогодні, завдяки розвитку моди в Україні, нас знають і сприймають адекватно. Нещодавно я спитала у директора Будинку «Dolce&Gabbana», хто у вас найкращий байєр. Він посміхнувся і сказав: «Ви і є кращий байєр». Це —найвища оцінка моєї роботи. Я впевнена, не за горами поява наших, вітчизняних Будинків моди. Країна зробила ривок — я це бачу в ретроспективі мого бізнесу. Вийдіть на наші вулиці — люди красиво, стильно одягнуті, їздять у хороших авто, а скільки відкрито розкішних магазинів… Я впевнена, що в недалекому майбутньому «дороге» буде доступне більшій кількості співгромадян.

— А ви в такому випадку не боїтеся конкуренції? Чи ви знаєте, як з ними боротися?

— Ми з конкурентами не боремося. Я про це навіть не думаю, оскільки впевнена, що магазин мав і матиме високий рівень. Я також не борюся за клієнта — просто роблю так, щоб йому було тут добре. Мені приємно, сюди приїжджають одягатися з Дюссельдорфа чи з Москви. Вони приїжджають у мій магазин — ось і все.

— Чи користуєтеся ви при виборі товару особистими пристрастями до якихось марок чи йдете на поводi в клієнтів?

— Я дуже люблю талановитих дизайнерів. Колекції нашого магазина — це парад найталановитіших. Витвори усіх дизайнерів, яких я хочу бачити в своєму магазині, у нас є. Але як тільки з’явиться на небосхилі моди хтось новий, я впевнена, що ми і його залучимо. Ми довго працювали з Будинком Версаче, але після трагічної смерті Джанні Версаче ми кілька років із ними не співпрацювали, оскільки колекції перестали бути «версачівськими», мені було шкода… Сьогодні ситуація змінилася, і я знов «подружу» цей Будинок із киянами. Але ми постійно вивчаємо і нашого клієнта. Це не так, що я приїхала у Будинок моди і щось вибрала на свій смак: у нас щодня працюють фахівці, які відстежують вітчизняний ринок, вивчають попит. До речі, раніше я в усьому брала участь сама — від оформлення вітрин, манекенів, залу до чашки кави. І вела ретельний відбір персоналу, інтуїтивно брала людей, у яких відчувала підтримку, непідроблений інтерес. Брала людей талановитих, зі смаком. Сьогодні у мене є чудова команда, якій я вдячна за спільну роботу.

— Кожен власник бутика формує колекції на власний розсуд. Як це робите ви? Чим керуєтеся?

— Головний принцип — дотримання загальних тенденцій моди, за якими я пильно стежу. Це природно: я отримала довіру клієнта і не хочу, щоб у нього коли-небудь виникли сумніви у нашому професіоналізмі.

— Сьогодні говорять про те, що престижно відкривати іменні бутики, а не тримати в магазині безліч марок. Як ви ставитеся до такого концепту?

— «Сакс» і «Бергдорр Гудман» у Нью-Йорку, «Ньюман Маркус» у Лос-Анджелесі, «Колетт» у Парижі — сьогодні це магазини номер один у світі. Й саме тут збирають товар різних марок. (До речі, до цього списку без удаваної скромності можна віднести і «Санахант».) Це цікаво і вигідно клієнту. Погодьтеся, дуже втомливо купити спідницю в одному магазині, підібрати до неї блузку в другому, туфлі — у третьому, а сумку — в четвертому. Коли ти це можеш зробити, зайшовши в одне місце, — це для клієнтів менш втомливо. Тим більше, що ми не просто продаємо речі, ми пропонуємо стиль, і стиль від нашого магазина пізнаваний. У нас працюють не просто продавці, а досвідчені консультанти. Будь- який бізнесмен, який шукає вечірній костюм чи костюм для ленчу, буде одягнутий так, як потрібно. І досвідчені люди на це звернуть увагу, що є важливим чинником у бізнесі.

— Днями ви влаштували свято київським модникам і модницям: відкрили в магазині бутик- корнер «Діор», дизайн якого є тільки в чотирьох містах світу…

— Ця подія не тільки для мене, але й для міста, для країни. Такого бутика немає в Москві, а в Парижі тільки починають працювати над цим дизайном, який створила група архітекторів Будинку Діор. А ось у Києві, на Грушевського, ми вже це маємо. Це, погодьтеся, знаменний день для розвитку моди в Україні.


* * *

Подія ця аж ніяк не рядова і для знаменитого французького Будинку моди. На сьогоднішній день бутик-корнер Діор у магазині «Санахант» — п’ятий у світі (після Рима, Мілана, Нью-Йорка і Беверлі- Хіллз) iз новим унікальним дизайном. Молочно-білий колір у поєднанні зі світло-сірим та перламутром, а на великому ТБ-екрані — трансляції останнього дефіле з Парижа. Проте вишуканими речами й аксесуарами від креативного дизайнера Будинку Джона Гальяно можна натішитися не тільки віртуально, але й «вживу» — колекцію осінь-зима 2002 — 2003 вже представлено в «Санаханті». До речі, Діор — це тільки одна з 40 lux-марок, представлених у магазині, які в усьому світі є еталоном розкоші та якості. Серед них — Гуччі, Прада, Валентіно, Живанши...

З нагоди відкриття бутик-корнера в «Санаханті» влаштували Діор-паті, куди було запрошено відомих політиків, фінансистів, банкірів, діячів культури. Приїхали й гості з Франції — директор у Європі Будинку Діор Хафіда Шеріфі й архітектор, автор нового дизайну бутика Фабріс Делемель, а також зірка світової електронної музики DJ Хлое. Пані Шеріфі, відзначивши тонке почуття моди і професіоналізм Оксани Хант, висловила досить оптимістичний прогноз стосовно перспектив співпраці з Україною взагалі та «Санахантом» зокрема. Власне, її оптимізм базується на цілком реальних розрахунках. «Обсяги продажу у вашу країну неухильно збільшуються», — сказала Хафіда Шеріфі. Як бачимо, модний патріотизм Оксани Хант дає свої плоди.

Олена КИРИЧЕНКО, Ганна ШЕРЕМЕТ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments