Мочи, Гарлі!

Арлекін (італійською Arlecchino, англійською Harlequin — знаменитий персонаж італійської комедії масок (Commedia dell'Arte), винахідливий і дотепний слуга. В середньовічній Франції вважався ватажком демонів, які спеціалізувалися на хаосі, негараздах і заохочуванні вірян до грішних учинків. З часом образ трансформувався в цілком земного волоцюгу, що любить попоїсти, а ще втрапити в дурну ситуацію і карколомно з неї виплутатись. Одяг — чорна півмаска та костюм із різнокольорових клаптів матерії.

Здебільшого ці характеристики вірні для головної героїні фільму «Хижі Пташки (та фантастична Гарлі Квін)» (англ. Birds of Prey (and the Fantabulous Emancipation of one Harley Quinn)), знятого за однойменним коміксом. Звати її Harley Quinn – співзвучно з Harlequin, і в класичних сюжетах DC Comics вона – спільниця набагато більш небезпечного блазня - Джокера.

Вона, згідно з амплуа, дійсно спритна, гостра на язик, обжера (епізод приготування її улюбленого бургера з яйцем повний майже еротичного шалу), має слабкість до яскравих шмоток настільки, що може навіть ризикнути життям заради якоїсь торбиночки на базарі, й, звісно, спонукає колежанок не просто до грішних, а й до ризикованих учинків. Вперше Гарлі з’явилася в “Загоні самогубців” (2016). А грає її Марго РОББІ, яку по-справжньому помітили після ролі Шерон Тейт у Тарантіно в “Одного разу… в Голівуді”.

Весь сюжет – (само)іронічні спогади протагоністки після з розриву з Джокером. Їхній зв’язок мав усі фатальні ознаки з самого старту: Гарлі працювала психологинею, закохалася в пацієнта й заради нього стала справжньою бандиткою. Fantabulous Emancipation, тобто Вражаюче Звільнення від влади “містера Джея” вона влаштовує з максимальним ефектом, підірвавши цілий хімкомбінат, де в минулому житті заради кохання стрибнула в казан з якоюсь гидотою.

Ось у мить вибуху всі веселощі й починаються.

Лиха доля поєднує Квінн ще з чотирма пропащими душами: Діною “Чорною Канаркою” Ленс (Джарні СМОЛЛЕТТ-БЕЛЛ), Рене Монтойя (Розі ПЕРЕЗ), Геленою “Мисливиця” Бертінеллі (Мері Елізабет ВІНСТЕД) і Кассандрою Кейн (Елла Джей БАСКО). У долі є ім’я: Роман “Чорна маска” Сайоніс (Юен МАК-ГРЕГОР) – мафіозний начальник Готема. Кожна з “пташок” чимсь йому насолила. “Канарка” зрадила, ставши інформаторкою поліції, Монтойя і є тою поінформованою поліціянткою, Гелена заради помсти за родину вбила добрий десяток його посіпак, Кассандра вкрала надзвичайно цінний діамант, а Гарлі – просто заноза в задниці.

Вибуховим звільненням Квінн боротьба не закінчується, бо далі вже всій п’ятірці випадає протистояти світу патріархальних чоловіків, і світ цей складається або зі злочинців, або з недалеких і корисливих поліцейських, які безсовісно присвоюють собі результати роботи  Монтойя. Сайоніс недарма тут царює, сліпучий у всьому спектрі лиходійства: жадібний, кумедний, марнославний; позер, кокетка, садист. Юен Мак-Грегор у негідників перевтілюється нечасто, і тому, мабуть, цю роль грає не просто добре, а й з якимсь навіть смаком, з відтяжкою.

Роббі в цьому сенсі виглядає одноманітнішою. У «Загоні самогубців» і в “Одного разу… в Голівуді” всіляко підкреслюється її сексапільність, і режисерка Кеті ЯНЬ не стала відмовлятися від цієї фарби, правда, спробувавши помирити її з загальним хвацько-цинічним настроєм. Квінн – це така собі вічна задерикувата тінейджерка в коротких шортиках і з закривавленою бейсбольною биткою напоготові. Її стиль бою місцями нагадує циркову акробатику, тож у сумі виходить комбінація перерослої Лоліти з професійною гімнасткою-вбивцею.

Вся сповідь Гарлі пересипана рясними й масними жартиками, різного роду вихватками й ґеґами – інколи менш, інколи більш дотепними.  До останніх варто віднести розборки з численними переслідувач(к)ами: ми бачимо чергову неадекватну мармизу, а поруч з нею титр, що сповіщає про причину претензій, інколи навіть мордобійний флешбек на пару секунд. Найгарніша галюцинація такого штибу – цитата з класичного номеру «Діаманти - найкращі друзі дівчат», де Роббі перетворюється на кілька секунд на злобне альтер-его Мерілін Монро.

А втім, окремі влучні блискітки підкреслюють певну монотонність цього атракціону акробатичних бійок і хуліганських монологів. Так, комікс - однокореневе слово з комедією, але інколи здається, що так уже не жартують, і що гримаси Квінн-Роббі час від часу або надто награні, або повторюються. Та й загалом від оповіді, яку веде дипломована психологиня, чекаєш глибших словесних піруетів та закрученіших дотепів, а таких тільки два: реготлива гієна на ім’я Брюс Вейн (справжнє ім’я Бетмена), та вказане поміж інших підґрунтя неприязні до Гарлі: “Голосувала за Берні” (Сандерса) – лівого політика, саме ім’я якого діє на консервативних американців як червона ганчірка. Добре, але малувато.

Малувато, але не катастрофічно. Феміністичне переосмислення жанру кінокоміксу, котрий донедавна аж лускався  від самовдоволеної маскулінності, тільки почалося. Тож якщо є ультрапатетичні “Диво-жінка” DC Comics  і “Чорна вдова” їхніх заклятих конкурентів “Марвел”, то мають бути й “Хижі пташки”. Бо жіноча команда, яка дає прочухана патріархату, розвішуючи стусани наліво й направо – видовище настільки ж яскраве, наскільки й потрібне. Адже влада Сайонісів ще велика - і на екрані, і поза ним.