На генетичному рівні

Експозицію демонструють відучора у галереї «Велес», що на вул Фредра, 4а. Показ унікальний, бо поєднує роботи справді надзвичайно талановитих людей – художника-сценографа Євгена Лисика та керамістки Анни Лисик.

Євген Лисик (1930 – 1991) – відомий театральний художник. Чоловік художниці по костюмах Оксани Зінченко, батько художниці Анни Лисик. Фаху вчився у Львівському інституті декоративно-ужиткового мистецтва. Працював у Львівському театрі опери і балету від 1961 року. Із 1967-го – головний художник театру. Лауреат Шевченківської премії. Народний художник України. Ставив вистави в музичних театрах Туреччини, Югославії, Польщі, Чехословаччини, Молдови, Росії.

Анна Лисик – художниця декоративної кераміки. Член Національної спілки художників України. Закінчила Інститут декоративного та прикладного мистецтва. Працювала на Львівській експериментальній кераміко-скульп­турній фабриці. Від 1990-х рр. – на творчій роботі. Стипендіат «Gau­de Polonia» міністерства культури Польщі. Учасниця обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок – колективних і персональних. Створила власну візуально-плас­тичну форму на граничному рубежі реальної та ірреальної образності. Її творчість, споріднена з сучасним археологічним авангардом, вирізняється своєрідністю бачення світу та багатогранністю художньої мови. Мистецтвознавці вважають її представником найвищого класу майстрів кераміки. Про те, якого рівня в мисткині твори, засвідчує хоча б такий факт. «Коли я перевозив роботи керамістів до Мюнхена на виставку, німецькі митники не хотіли пропускати твори Ані Лисик через кордон – мовляв, це не є сучасні праці, – розповідав колись «Дню» провідний львівський керамолог Орест Голубець. – Дали дозвіл тільки після того, як я показав їм свою книжку «Львівська кераміка», де висвітлюється розвиток львівської школи кераміки з 1940-х по 1980-ті роки і де твори Ані описані та сфотографовані». Професор мистецтвознавства Роман Яців додає, що Анна Лисик не має штампів, не підглядає ідей в колег по цеху: «Її образи з’являються спонтанно – відповідно до настроїв і відчувань, тому завжди несподівані. А форми, в яких ті образи втілені, завжди обґрунтовані. Анна не має завченості у прийомах, вміє змінюватися відповідно до завдання, що ставить перед собою. У її мисленні домінує гармонійна складова».

У показі в галереї «Велес» – чотири ескізи сценографії до «Отелло», і це – остання робота світлої пам’яті Євгена Микитовича Лисика, і вишукані рукотвори Анни Лисик, яка у переддень відкриття «Зустрічі» зазначала у соцмережах: «Виставку хочу присвятити рідним і друзям, котрі вже не з нами, але яких любимо і пам'ятаємо».

«Втрачаючи близьких нам людей, затаєно сподіваємось, навіть всупереч задекларованим переконання, на зустріч у прийдешньому, – анонсували  організатори виставку «Зустріч». – Мистецтво уможливлює духовну зустріч у дійсному часі. Сьогодні двоє рідних людей розмовляють про великі і малі світи, про неземні простори і тендітність життя, дякуючи за радість зустрічі».

Офіційного, з публікою, відкриття виставки не було. Запрошуючи до перегляду, організатори показу нагадують не забувати про засоби індивідуального захисту.

Експозиція чинна до 29 червня, отож всі охочі матимуть можливість її оглянути і насолодитися творчістю цих двох справді непересічних митців.

Вже й перші відгуки з'явилися у соцмережах:

«Наталка Дяченко-Забашта цікавенні роботи й гармонійна, цілісна виставка, вітаю.
Olja Paruta-Vitruk Роботи Твої , Аню, фантастичні!!!!

Olga Kotsovska Вітаю! Ідея чудова!
Євстахія Шимчук Діалог митців...через роки...

Нотіка Борецька-Грабар Анічка, постійна душевна радість, коли бачиш твої роботи, дякую!».

Фото з ФБ-сторінки галереї «Велес».