кошти для термінових робіт. Запити невеликі: по- перше, потрібна нова огорожа,
по-друге, що набагато серйозніше — вирішення питання опалювання. Річ у
тім, що з-поміж всієї колекції рослин — близько 4,5 тисяч видів — це тропічні
і субтропічні рослини, розміщені у сімнадцяти оранжереях саду. Певна річ,
що в оранжереях необхідно підтримувати відповідну температуру і вологість.
Скляні стіни з металевими перекриттями — поганий теплоізолятор, і у разі
припинення підігріву у зимовий час найрідкісніші екземпляри можуть загинути
за якихось 15 — 20 хвилин. Серед них — 200-літня пальма «Лівістона південна»,
найстаріший у Європі оранжерейний екземпляр, наприкінці XVIII століття
з великими труднощами завезений із Австралії, триста видів латаття у басейнах
із замкненим екологічним циклом, що моделюють всі умови природної водойми,
безліч представників найдавніших видів рослин, що практично зникли із сучасної
природи. Всі ці рослини співробітники саду зберегли навіть під час війни
— опалювали оранжереї за допомогою саморобних дров’яних грубок, відстояли
перед німцями, що намагалися вивезти колекцію до Німеччини. Тим часом нинішній
системі опалення вже майже сорок років, і тримається вона, як то кажуть,
«на чесному слові» — по змозі співробітники саду підтримують її у робочому
стані, однак кількість неполадок, за словами В. Капустяна, «наростає лавиноподібно».
А є ще й можливість відключення центрального опалення, тим реальніша у
світлі нинішніх труднощів із енергоносіями.
Для гарантування безпеки унікального зібрання рослин потрібна
альтернативна система опалення — з газовими теплогенераторами, які б діяли
на території саду. Придбати подібне обладнання в Україні можливості немає.
На придбання й установку імпортної системи необхідно близько 300 тис. гривень.
У Національного університету імені Тараса Шевченка, на балансі якого повністю
знаходиться сад, таких грошей, природно, немає.
За словами проректора університету з господарської частини
Юрія Сябренка, гроші Ботсаду виділялися торік у рамках святкування 165-
річчя університету. Тоді, згідно з указом Президента та відповідною постановою
уряду, цільові витрати було розбито між різними держструктурами. Київській
міськадміністрації було наказано виділити з міського бюджету 400 тисяч
гривень виключно для потреб Ботсаду, однак виділено лише 100 тисяч. Краще
мало, ніж нічого.
«У 1992 році, — розказав «Дню» В.Капустян, — прийнято програму
фінансування ботанічних садів у рамках закону «Про природно-заповідний
фонд України». Закон прийнято вцілому, програму вирішено ввести «за поліпшення
фінансової ситуації у державі». Сьогодні ми вже не можемо чекати. Це питання
треба вирішувати у терміновому порядку».
Василь Капустян із колегами не сидять, склавши руки, і
запрошений на вищезазначене засідання голова Профільного комітету Верховної
Ради Юрій Самойленко пообіцяв вжити всіх заходів для того, щоб довести
справу до кінця.
За словами В. Капустяна, був такий проект: розподілити
витрати порівну — по сто тисяч гривень від університету, Міністерства екологічної
політики та столичної адміністрації (адже сад — це, безперечно, важлива
визначна пам’ятка саме для Києва). Поки що він «висить» — міністерство,
наприклад, переконане, що піклуватися про свій сад має університет, який,
як уже зазначалося, зробити цього не може. Останній нещодавно отримав повідомлення
з Міністерства фінансів, куди було надіслано листа з цього приводу, де
зазначалося, що Мінфін не має нічого проти виділення садові коштів — із
лімітів Мінекополітіки, якщо воно дасть на те свою згоду. Відповідного
листа надіслано і до цього міністерства. Чекають на відповідь. Якщо ж проблема
так і не зрушиться з мертвої точки, кияни одного прекрасного зимового дня
назавжди втратять можливість подивитися і показати дітям все те, що ви
бачите на фотографіях до цього матеріалу.
Над унікальним зібранням рослин — 10 тисяч видів зі всього
світу — нависла серйозна загроза. Про це говорилося на засіданні, зібраному
директором Ботанічного саду ім. академіка Олександра Фоміна Василем Капустяном
не стільки заради круглої дати (Ботсаду, третьому за цінністю колекції
у колишньому Союзі і першому в Україні, виповнилося 160 років), скільки
для обговорення насущних проблем.







