Найщасливіша людина та, яка дарує щастя найбільшому числу людей
Дені Дідро, французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва

Недоспівана партія Григорія Грицюка

20 липня, 2000 - 00:00

Сьогоднi виповнилося б 45 років з дня народження народного артиста України Григорія Грицюка. Він пішов з життя 22 січня цього року. І тільки завдяки зусиллям генерального директора Національної опери Петра Яковича Чуприни Григорія Грицюка було поховано на Байковому кладовищі, де покояться найвидатніші діячі вітчизняної культури.

З самого раннього дитинства життя Григорія Грицюка було пов’язане з музикою. Він народився у сім’ї народного артиста України Владлена Грицюка, багато часу проводив у театрі. Це була епоха, коли на сцені співали славнозвісні Юрій Гуляєв, Володимир Тимохін, Андрій Кікоть. Багато солістів дружньо ставилися до Григорія, убачали в ньому майбутнього колегу. Потім він вступив до музичної школи-десятирічки для особливо обдарованих дітей, займався по класу фортепіано. Коли на вступі до школи його попросили щось заспівати, він виконав пісню «Бухенвальдський набат», та так, що приймальна комісія не змогла стримати сліз. Вже тоді було ясно, що професією Григорія буде спів. Потім був виступ у партії Янгола у «Чарівній флейті» під управлінням корифея українського диригентського мистецтва Веніаміна Тольби. Крім того, ще хлопчиком Григорій брав участь в урядових концертах, часто виступаючи разом з оперними солістами. Ймовірно, гени тут зіграли не останню роль — не тільки батько Григорія, але і його дід по материнській лінії Митрофан Широков був оперним співаком.

Першими великими партіями, виконаними на київській сцені, були Валентин у «Фаусті» Гуно, Микола в «Наталці Полтавці» Лисенка. Мріялося про партію Онєгіна, але її так і не судилося виконати на сцені.

1984 року в Єревані проходив Всесоюзний конкурс імені Глінки, який традиційно проводився в одній зі столиць СРСР. На ньому Григорій Грицюк здобув першу премію. Йому тоді присудили також спеціальну премію за виконання романсів Бородіна, оскільки вже в першому турі Грицюк покорив публіку виконанням «Для берегов Отчизны дальней». З цього моменту почалася успішна конкурсна епопея Григорія Грицюка. Уже за рік він став лауреатом міжнародного конкурсу в Ріо-де-Жанейро. А 1986 рік приніс головну перемогу — першу премію на VIII Міжнародному конкурсі імені Чайковського у Москві. До речі, відтоді жоден український співак так і не став лауреатом цього найскладнішого конкурсу… Ірина Архипова, Зара Долуханова, Павло Лісіціан та інші члени журі захоплювалися виступом молодого українського співака. Тоді ж надійшло запрошення до Большого театру. Але Григорій ще був сповнений віри у те, що його місце — у рідному Києві. Незабаром після конкурсу Григорій дебютував у Києві в партії князя Ігоря. Його вокальне обдарування вдало доповнювалося блискучою сценічною фактурою — ставний, високого зросту, він виглядав справжнім князем. У першій виставі «Князя Ігоря» партнером Григорія був його батько Владлен Грицюк, котрий виконував партію Кончака.

Але протягом останнього десятиріччя ім’я Грицюка не з’являлося на афішах Національної опери. Тому було немало причин. Звільнившись з нашого театру, де йому не вдавалося повною мірою реалізувати себе як оперному співаку, Грицюк стає солістом Будинку органної і камерної музики. Спочатку його все ж запрошували співати у виставах київської опери. Але в період директорства Анатолія Мокренка не надійшло жодної пропозиції заспівати на рідній сцені. Тому подальший доробок співака в оперному жанрі був пов’язаний з Парижем, Міланом, Ніццою, Флоренцією, Болоньєю… Неодноразово запрошував його у свої спектаклі великий російський диригент, народний артист СРСР Володимир Федосєєв. З ним було проспівано партії Рангоні в опері «Борис Годунов», Алеко, Томського в «Піковій дамі».

Плідною була творча співдружність Грицюка з американським диригентом корейського походження, тогочасним художнім керівником і головним диригентом Опери Бастілії в Парижі Мунг Вун Чунгом. З ним, зокрема, у Флоренції були виконані партії Федора Поярка в «Оповіді про невидимий град Кітєж» Римського-Корсакова, ораторія Прокофьєва «Іван Грозний». Грицюк також брав участь у славнозвісному щорічному музичному фестивалі в Турі (Франція).

Зараз випущено касету з аріями і романсами у виконанні співака. Готується до випуску компакт-диск. Відеозаписів залишилося прикро мало. Хоча творче життя Григорія Грицюка тривало два десятиріччя, його відхід був дуже раннім. Йому не призначено було прожити до кінця той «золотий вік» співака, коли творче завзяття урівноважується зрілістю і майстерністю, а артистичне ім’я і виконавські досягнення приносять заслужені лаври… Він належав до числа творців, яким властива особлива висота духу, яка дозволяє музиканту відчувати себе однаково органічно і на найпрестижніших оперних сценах Європи, і на концерті десь у глибинці Росії. Ця особлива властивість — усвідомлювати власний дар посланий з небес і не поступатися нічим, щоб не допустити вторгнення суєтного, не зрадити покликанню і кодексу артистичної честі.

Останніми роками багато сил Григорій Грицюк віддавав також і концертній діяльності. Не було такої програми, в яку він не вніс би українські пісні, романси чи арії. Слухаючи запис його концерту в Хельсінкі, можна відчути, з якою теплотою навіть «холодна» фінська публіка реагує на українські пісні. На жаль, рідна Україна недостатньо оцінила Григорія Грицюка. Зараз, коли співака вже немає з нами, треба б видати книгу спогадів про нього, зробити доступними його записи і, нехай хоч із спізненням, але віддати належне артисту, яким по праву могла б гордитися будь-яка країна.

Олександр МОСКАЛЕЦЬ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments