Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Нелегко дозволити собі фанатизм за 120 гривень

30 липня, 1998 - 00:00

За неї й прикро... Адже хтось має виховувати істинних патріотів? Але
для цього треба поважати і любити старше покоління спортсменів і тренерів
на державному рівні. Однак ви самі знаєте, що нині є лише 49-гривнева межа
поваги «плюс мізер за колишні заслуги». Крім того, найбільш талановиті
і розумні спортивні наставники вимушені шукати собі роботу за межами країни.
Цей приклад характерний для всіх сфер нашого життя: науки, культури, освіти,
будівництва. Спорт — лише маленька модель суспільства нерозвиненого капіталізму
і «розвиненого» соціалізму, в якому виживаємо як хто може.

До Києва із Сицилії приїхав у відпустку шестиразовий чемпіон світу,
володар двох олімпійських нагород, багаторазовий чемпіон тодішнього СРСР
Віктор Путятін — фехтувальник від Бога, педагог неперевершений, у якого
у Києві було понад 50 класних послідовників і який виховав для Італії десятки
чемпіонів, Магістр неаполітанської фехтувальної академії, «маестро» і найулюбленіший
тренер сотень дорослих і юних італійців. Я бачив, як його щодня при зустрічі
палко цілують юні (8—12-річні) учениці, як шанобливо вклоняються учні,
як горять непідробленою радістю дитячі очі: «Сьогодні знов найцікавіший
урок улюбленого «маестро»!»

Він приїхав у відпустку і... почав тренувати своїх онуків 8 і 10 років.
На його думку, вони талановитіше, ніж їхні однолітки з більш «ситої» країни.
Він дуже хотів би працювати вдома, але, по-перше, його сицилійська зарплата
зовсім не зайва допомога сину та дочці, що живуть (і працюють) у Києві,
по-друге, «вакуум незатребуваності» — традиційний захист «Заслужених ретроградів
України» — сьогодні створений не лише навколо нього, а по-третє, він чудово
бачить повну незахищеність своїх друзів-однолітків.

Не всі ж вони такі оптимістичні та комунікабельні, як олімпійський чемпіон,
директор фехтувальної школи «Динамо» Григорій Кріс, як патріарх нашого
фехтування, непохитний романтик Семен Колчинський... «Я зі страхом бачу
пустоти в середньому поколінні, адже Григорій і його вчитель Семен Якович
— ентузіасти, фанати своєї справи, а тренери середнього і молодого покоління
вже не можуть собі дозволити фанатизм за 120 гривень. І тому я часто зустрічаю
наших тренерів на чемпіонатах світу в ролі наставників збірних різних країн,
де їхню працю цінять і поважають!» Путятін каже це з гіркотою і надовго
замислюється, а я міркую, що часом людині й гроші не такі важливі, як увага
і розуміння з боку колег: головне — бачити справжню зацікавленість у результатах
своєї праці.

Не бачив цієї зацікавленості наш прославлений лучник Віктор Сидорук
— хотів побудувати не повітряний замок, а лише сучасне лучне стрільбище
на Петрівській алеї, в центрі Києва. Але ніхто не повірив у його мрію про
олімпійські медалі (в майбутньому, звичайно) українських лучників, і поїхав
Сидорук до Іспанії і готував «їхніх» олімпійців, а нині готує олімпійців
Італії. І не повернеться вже додому наш «суперолімпієць», яхтсмен Валентин
Манкін, надто вже його цінять на Апеннінах... Та навіщо далеко за кордон
за прикладами ходити: скільки наших спортсменів і тренерів у сусідній Росії
працюють, та ще й як працюють! Якщо вже сьогодні говорять про «наших» Віктора
Прокопенка й Анатолія Бишовця як про «спасителів авторитету російської
футбольної збірної», то цілком очевидно, що їх дуже високо цінять в країні
такій само нещасливій сьогодні, як і наша. Але ж цінять!

Сьогодні ми самі маємо попіклуватися про «екологію наших душ» — про
створення атмосфери затребування таланту старших, їхнього досвіду й уміння
бути патріотами. Багато хто вже розуміє це і жалкує про те, що брав участь
у штучному відторгненні «невгомонних розумників» і добився браку справжніх
УЧИТЕЛІВ! А щоби виховати людей такого плану, дуже важливо мати поруч із
молодими тих, у кого всі ці риси були, є і будуть, — «зірок» минулого,
що віддають своє яскраве, чисте світло «зіркам» майбутнього. Зараз не час
дріб’язкових образ — хто коли не люди спорту повинні показати приклад державного
підходу до ЛЮДИНИ, до ОСОБИСТОСТІ.

Валентин ЩЕРБАЧОВ
Газета: 
Рубрика: