Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Парадокси Альфреда Нобеля

До 170-річчя людини, яка ламала канони
21 жовтня, 2003 - 00:00

Про таких людей, як Альфред Нобель, писати і легко, і важко. Легко, оскільки перед нами справді вкрай неординарна особистість із незвичайною долею, цілком придатною для сюжету пригодницького роману: оповідати про таких героїв — справжнє задоволення. Й одночасно важко, бо ця людина усе життя мислила й діяла «не як усі», абсолютно не зважаючи на неписані — а тому й суворіші, — канони, що визначали, яким повинен бути визнаний у суспільстві вчений, винахідник, бізнесмен і суспільний діяч (а Нобель виступав у всіх цих іпостасях і заслужено здобув всесвітню популярність!).

Посмертна слава Альфреда Нобеля (1833 — 1896) грунтується, проте, на всепланетному престижі премії, про заснування якої він оголосив у своєму заповіті. 170-річчя з дня його народження, що відзначатиметься cьогодні, 21 жовтня, дозволяє наочно оцінити парадокси долі й спадщину одного з найзнаменитіших шведів, який називав себе «громадянином світу»: і справді, він писав і розмовляв англійською, французькою, німецькою і російською так само вільно, як і рідною мовою.

Найістотніше, що варто пам’ятати про Нобеля, — він абсолютно не відповідав образу успішного капіталіста кінця ХIХ століття; не відповідав і незапрограмованістю стилю своїх дій і поглядів, і широтою інтересів. Його багаторічний секретар Рагнар Солман згадував: «Не завжди було легко працювати його асистентом; усякому, хто мав із ним справу, потрібно було вельми налаштуватися, щоб устигати за стрибками його думок і бути готовим до найдивовижніших його примх, коли він раптово з’являвся і так само швидко зникав».

Адже Нобель, здавалося б, може слугувати яскравою ілюстрацією заокеанської легенди про «людину, яка зробила себе сама». Його предки були селянами і мали прізвище Нобеліус; батько, стокгольмський архітектор, будівельник і винахідник Еммануель Нобеліус «вкоротив» прізвище й енергійно взявся за свою кар’єру. Але дивна це була людина! «Задоволення від улюбленої справи, якою займаєшся, незрівнянно благородніший стимул, ніж багатство», — так учив він дітей (Альфред був четвертою дитиною в сім’ї).

Уже з 20 років наш герой почав працювати у компанії батька («Нобель енд санз»). Досліди з різними типами мін у період Кримської війни (1853 — 1856), постійні переїзди (Німеччина, Франція, Росія, Англія...), робота над створенням якісно нових типів вибухових речовин, розробка практичного детонатора для вибуху нітрогліцерину (спочатку це був металевий капсуль, начинений ртуттю, потім цю зброю дедалі більше удосконалювали), пізніше створення світової мережі підприємств з виробництва вибухових речовин — ось коротко про той шлях, який «після неспокійних і вимотуючих усі нерви десятиліть» (Нобель) привів його до багатомільйонного багатства і світової слави.

Але показово, що сам Нобель особливо пишався мирним застосуванням свого страшного «дітища» (прокладання Сен- Готардського тунелю в Швейцарії, розчищання русла Дунаю, будівництво Коринфського каналу в Греції тощо). Цей «чудний» винахідник динаміту, якого сучасники називали диваком, прекрасно знав ціну демократизму в Європі; так, у Франції йому «помстилися» за продаж патенту «бездимного пороху» Італії тим, що влаштували низку обшуків у його паризькій лабораторії і відкрили кримінальну справу «за несплату податків» — у результаті вчений був вимушений переїхати до Італії (Сан-Ремо), де й помер від стенокардії в грудні 1896 року.

А перед смертю цей дивак (він тяжів до самотності, спокою, але все життя вимушений був провести у шумних європейських містах, абсолютно не вживав спиртного, не палив і уникав карт та інших азартних ігор) зробив крок, що забезпечив йому безсмертя — свої багатомільйонні статки Альфред Нобель заповідав перетворити на щорічну премію і присуджувати її за діяльність, що послужила прогресу людства в науковій сфері (фізика, хімія, біологія, медицина), у сфері літератури та захисту миру. Щоправда, Нобель і тут залишився вірний собі: математику він виключив із загального переліку, і, як подейкують, зробив це в пам’ять про одного «лицаря» цієї науки, до якого пішла його дружина...

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments