У рамках Всеукраїнського звіту майстрів мистецтв і художніх колективів регіонів України на столичній сцені Театру ім. І. Франка 19 травня відбудуться гастролі Миколаївського академічного українського театру драми та комедії.
«Я знаю, що все буде гаразд, хоч не задля мене, котрого мало хто знає, а задля нашого великого батька Тараса, безталанна Катря якого з цього часу піде блукати по світові...» Ці рядки з листа Миколи Аркаса до Марка Кропивницького, датованого лютим 1899 року, напередодні прем’єри опери «Катерина» в Москві, стають напрочуд доречними нині для анонсування нового показу славнозвісної аркасівсько-шевченківської «Катерини» в Києві. Чому?
По-перше, тому що ті, хто збирається показувати цей твір на сцені Національного драматичного театру імені Івана Франка так само роблять це задля нашого великого 4батька Тараса, 190-ту річницю якого відзначає вся Україна. Обираючи виставу для звітної програми в столиці, вони могли б взяти так звану стовідсотково касову, однак зупинилися саме на «Катерині».
По-друге, тому що беручись за цю справу, вони виявили ту ж саму делікатність, яка межує з провінційною упередженістю щодо власних сил, що й автор опери Микола Аркас, який навіть не поставив свого імені на титульній сторінці клавіру, обмежившись скромним криптонімом «М.А». У програмці до вистави зазначено: «Ми взяли на себе сміливість піти на експеримент і поставити на власній сцені оперу нашого славетного земляка з нагоди 150-річчя від дня його народження».
По-третє, тому що оперна Катря дійсно-таки добряче поблукала по світові, зворушуючи своєю долею Москву, Київ, Львів, Варшаву, Краків, Мінськ, Торонто, Харків, Нью- Йорк та багато інших місць. І тільки після ста років блукання повернулася на батьківщину композитора, на професійний кін Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії.
Є і «по-четверте»... Микола Аркас — палкий українофіл не тільки на слові, але передусім на ділі, грек за походженням, що витратив майже усе своє майно на становлення і розвиток самоідентичності й культури українців. Аркас — людина не тільки універсально талановита (історик — автор першої україномовної «Історії України-Руси», композитор — автор згаданої опери за однойменною поемою Т.Шевченка, етнограф — збирач близько 400 народних пісень півдня України , поет, літератор), але й вищою мірою людина подвижницька і корисна для свого народу (громадський діяч, засновник «Просвіти», меценат). Але чомусь він досі залишається Аркасом, «котрого мало хто знає».
На щастя, в останні роки почали значно скорочуватись прогалини в аркасіані завдяки фундаментальним дослідженням Віктора Жадька, Володимира Шкварця та інших істориків і краєзнавців-земляків. Що ж до музичної спадщини, то описом тут не обмежишся. Оперу треба не тільки чути, але й бачити. Це головне.
Обов’язково знайдуться ті, хто дорікне миколаївцям, що ви ж не оперний театр, нащо беретесь? Та згадуючи, яку мету ставив перед собою перш за все автор: «Опера народилась з потреби дати тогочасному українському драматичному театрові таку виставу, в якій окремі музичні номери не були б розкидані епізодично протягом усієї п’єси, а становили б цільну й основну лінію її драматичного оформлення», та враховуючи, що вперше з великим успіхом її поставила саме музично-драматична трупа Марка Кропивницького, було б резонно зауважити: можливо, це на краще — обійтися без надумовностей оперної сцени і наблизити цю по суті мелодраму до сцени на кшталт Миколаївського академічного театру. Чому б й ні?
Так розмірковували керівник проекту — директор театру, заслужений діяч мистецтв України Микола Берсон з режисером-постановником, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Бегмою, разом з диригентами-постановниками — заслуженим артистом України Віктором Уресом та Оксаною Мадараш, балетмейстером-постановником, народним артистом України Володимиром Нероденком, хормейстером Наталею Авраменко, педагогом з вокалу Любов’ю Самохліб та всією трупою, працюючи над найскладнішою на той час постановкою.
Як і сто років тому, коли схвильований тріумфом М.Кропивницький писав автору з Москви про те, що в третьому акті усі глядачі ревма ревуть, так і під час прем’єри в лютому 2003 розчулені миколаївські театрали не вірили: невже опера може так потрясати? Показ опери на Міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії» цей успіх не тільки закріпив , а й помножив. Чотири дипломи лауреатів за цю виставу — таку кількість нагород не взяв жоден інший театр-учасник фестивалю. Журі і глядачі високо оцінили професійний виконавський рівень артистів Ірини Бубенко, Яни Артеменко, Олександра Щесняка, Андрія Деріка, заслуженого артиста України Андрія Мостренка.
Колись знаменитий тенор Іван Козловський писав: «Катерина» безсмертна своїм змістом, своїм лаконізмом, як усі неперебутні цінності. Немає печальнішої, ніж «Катерина». Перед автором треба зняти шапку і вклонитися. Думка висловлена високо поетично і дуже доступно. В цьому велич і Шевченка, і Аркаса».







