Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Повінь у ритмах рок-фесту

7 серпня, 2008 - 00:00
РОК ПІД ДОЩЕМ / ФОТО ОЛЕГА АНДРОСА

25 липня у західних районах України було оголошено штормове попередження, і природа не забарилася підтвердити прогноз. Того ж дня у Славському розпочався заздалегідь запланований рок-фестиваль. Кілька днів у гірському селищі сперечалися між собою дві стихії: рок-музика та вода, що намагалася вийти з берегів.

У ПОЛОНІ ДВОХ СТИХІЙ

Рок супроводжував нас повсюди: він гуркотів у громі й блискавці, барабанив важкими краплями дощу, віддавався глухими ритмами кохання в сусідньому наметі, ревів у розбурханій, перевантаженій водою ріці...

А вода була скрізь: вона хлюпотіла в кросівках, підмочувала спальні мішки рок-фанатів, запруджувала садиби місцевих мешканців, погрожуючи увірватися й до їхніх осель, проникала в думки, навіваючи підсвідомий «спогад» про всесвітній потоп... Небесний кран відкривався зненацька і так само зненацька замовкав. У коротких паузах між зливами під бурхливі оплески й радісні вітання рок-фанів на небесну сцену намагалося пробитися сонечко, але його одразу відтісняла свинцева товща хмар.

Водяна стихія захопила Галичину, Буковину, Тернопільщину... Гірські потічки перетворилися на розлючених фурій, які несли свої води до підніжжя гір, намагаючись вийти з русел та знести на своєму шляху поселення горян, намети гостей рок-фесту, розмити дороги, знищити електрифікацію та й усю цивілізацію заразом.

Бунт природи перегукувався з ритмами музики бунту (як то називали рок на початку його потужної ходи 60—70 х), яка давно здолала кордони, поєднавши молодь усіх країн куди ліпше, ніж «Інтернаціонал». До Славського з’їхалися такі відомі у світовому рок-просторі гурти, як FARBEN LEHRE (Польща), MAMASWEED (Німеччина), GIRI (Швеція), 100 C (Чехія), La SKARNEMURTA (Італія), THE UKRAINIANS (Велика Британія), Direct-t (Туреччина). Не відставали від них і українські гурти: Віктор Морозов і гурт «Мертвий Півень» (Львів), CHILIBOMBERS (Херсон), «Пропала грамота» (Кам’янець-Подільський), «Файно» (Львів), Green silence (Львів).

Однак і ті, про існування яких широкий загал досі й не чув, вразили своєю самобутністю й високим рівнем музики.

Мимохіть спадало на думку: і хто так цілеспрямовано нівечить смак і слух масового українського глядача (слухача), нав’язуючи з телевізора одні й ті ж самі обличчя-маски, які нудотно освідчуються в коханні своєму споживачеві й пропонують одну і ту ж набридливу примітивну жуйку... А тут ніхто не кричав «Де ваші руки?» і «Ми любимо вас!». Ось за що народ слухає рок — за відсутність фальші, блюзнірства й остогидлої тиражованої гламурності.

Англійська, російська, українська мови проривалися крізь ледь примітивне аранжування добротних рок-балад та нержавіючого металу — але переважала таки українська! Український рок вийшов з берегів примітивного наслідування, і його терпкий, самобутній саунд чіпляв за живе, пробуджував тонке, інтимне споріднення з тим духом, якого не здолали сторічні блукання бездоріжжям історії (ось як формується патріотизм молодих!).

Але усі ці пафосні роздуми змивала злива. Напоєна надмірними опадами річка Опір за прикладом своєї далекої сестри Хуанхе, що з неприборканою впертістю затоплює Китай, все гучніше нагадувала про себе. Гримуча вода «жовтої ріки» ставала брунатною, небезпечнішою. Вона несла руйнацію і смерть, що проносилася повз Славське, і завдавала своїх рушійних ударів десь далеко від нашого свята. А молодь, далеко від iнтернет-мережі й телевізорів, перебувала в щасливому невіданні про перші жертви розлюченої стихії.

Безпечна й розкута публіка (хіпі? панки? рокери? готи? неформали? — потрібне підкреслити) робила свій виклик силам природи. «Що може бути краще за негоду?» Вони «відривалися» під хеві-метел у шаленому танці на майданчику біля сцени, що перетворився на суцільне болото. «Панове, не забризкайте брудом техніку. Це дуже дорого!» — ввічливо звучало зі сцени. А от попередження щодо можливих наслідків невпинного дощу якщо й оголошувалися, то досить непомітно.

Тим часом вода перетворювалася на справжню зброю масового знищення. Поневолена й понівечена людиною природа повстала й прагнула покарати будь-кого з цих набридливих гомосапієнсів. За законами екологічного балансу, за вирубані олігархами смереки й буки на схилах гір має хтось поплатитися. До речі, рок-фест не оминув екологічної тематики: постаралися сумлінні і настійливі активісти з Національного екоцентру. То ж хто мав бажання — почитав на стендах і про поліетиленові пакети, які так файно було б замінити на полотняні, і про те, що нищити ліс — все одно що рубати сук, на якому сидиш...

Ет, ці б слова та в інші вуха, та в примусовому, судовому порядку. «Помсти хочу!» — ось про що ревіла обурена карпатська вода.

СПРАВА ПОРЯТУНКУ ПОТОПАЮЧИХ У РУКАХ САМИХ ПОТОПАЮЧИХ

Музика не стихала й уночі. Стихія також. Вони злилися в одну мелодію, з якої раптом виокремилися тривожні нотки. Чоловічі голоси настійливо викрикували про небезпеку затоплення. Але заколисаний рок-ритмами наметовий табір крізь глибокий сон сприйняв нарешті лише коротке й убивче слово «цунамі». Декому, щоправда, це здалося недолугим і несвоєчасним жарт. Однак під карематом (це не матюк, а такий килимок, який стелять на долівку намету) вже хлюпотіла вода. Спальні мішки відсиріли й втратили свою функцію зігрівання.

Чи розпочалася в таборі паніка? Аніскілечки. Під ритми важкого металу можна було б іти й в атаку. Поки що атакував холодний дощ. Він періщив по напівголих тілах (натягли похапцем, що під руку потрапило) ще сонних мешканців наметів. Про поміркований збір речей у наплічник годі було й думати, адже в наметі було темно, хоч в око стрель. Надворі — також. У суцільній темряві неможливо було розгледіти, чи справді та вода вже поряд. А раптом вона дійсно ось-ось наздожене й змиє нас, як ті пісчинки?! Лоскотно, адреналіново, роково! Беремо намет за чотири кінці й босоніж, хлюпаючи по кісточки в багнюці, несемо з табору геть. Боїмося одного: тільки не впасти б у багнюку лицем, не вронити б намет. Ет, і чого варта людина без звичних побутових речей: сухого одягу, зубної щітки, мобільника, паспорта, гаманця з папірцями... Виходимо на дорогу. Босі ноги відчувають кожен камінчик. Терпимо. Регочемо. Жартуємо. Щоправда, гумор виходить чорний, як ніч, на кшталт «А якби ще хто підганяв дулом у спину?» Так спрацьовує родова пам’ять українця в екстремальній ситуації. Тож наша пригода здається мало не дарунком долі. Ми живі й здорові, а це найголовніше.

Втім, щодо здоров’я виникають деякі побоювання. Коли, як до острова, «допливли» до місцевої школи, виявилося, що у врятованому наметі немає жодної сухої одежини. Спочатку очманіло дивилися одне на одного, мокрі, як хлющ, вбрані у абияке негліже, тремтячі від холоду. Хтось співчутливо налив нам на трьох склянку окропу, куди ми закинули пакетик вологого чаю. А далі? Де б узяти трохи тепла? Втім, виявляється, нам ще й пощастило. Більшість біженців наметового містечка в школі не помістилися. Люди тулилися на вокзалі, дехто залишився просто неба, повного холодного, противного дощу. І куди ділась доброзичливість організаторів рок-фесту, перевантаженого рекламами всіляких комерційних брендів? Невже ж не чули про штормове попередження? Невже важко було передбачити таке масове намокання народу? І де воно, те хвалене українське милосердя? Гуманоїди... Невідомо, що було б із нашими незагартованими тілами на ранок, якби не поява доброго чарівника (таки дійсно, українське милосердя подекуди вціліло!). Перед нами постав міцний дідусь, засмаглий, доброзичливий, блакитноокий. Чоловік глянув на нас весело, по-батьківськи, й представився за директора школи. По бісиках в його безмежно спокійних очах видно було, що жартує. А за кілька хвилин кожен з нас мав на плечах пальта по моді епохи розвиненого соціалізму. Виглядали ми в них суперконцептуально! Ось вона, головна функція одягу: зігріти й прикрити наготу. Отак осягаєш сенс життя! А то живеш, як у Бога за пазухою, крутишся щоранку перед люстерком, добираючи одяг у тон за законами колористики... Ось такий іспит нам, зманіженим. Невідомо, як би ми пройшли випробування, якби не той добрий чоловік, що (і це без перебільшення!) врятував нам здоров’я... А щодо життя? Бог милував Славське.

ГІРКІ ПІДСУМКИ СТИХІЙНОГО ЛИХА

Тоді ми ще не знали, що від повені в західних областях України загинуло понад 30 осіб. На території Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської та Вінницької областей підтоплено 40 тис. 601 житловий будинок та 33 тис. 882 га сільськогосподарських угідь, пошкоджено 360 автомобільних та 561 пішохідний міст, розмито 680,61 км автомобільних доріг, знеструмлено 185 населених пунктів.

Анжеліка КОМАРОВА, Олег АНДРОС
Газета: 
Рубрика: