Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Про «золоту середину» між гостротою та якістю

26 лютого, 2004 - 00:00

23 лютого, саме у День захисника Вітчизни пройшла прес-конференція, яку також було присвячено захисту, вона називалася: «Захист вільної творчості карикатуристів України». Тобто протилежна за тематикою — як захиститися карикатуристові (або журналістові, який працює в ЗМІ в одній зв’язці) від рідної Вітчизни. За допомогою Міжнародної громадськості, яка, зазвичай, концентрується в США. Саме там 11 років тому було засновано міжнародну організацію із захисту прав карикатуристів (CRN/International). 2002 року з’явилася її українська філія — «Митець» (за підтримки фонду «Вiдродження»). Її президент — відомий у світі карикатурист Володимир Казаневський. Власне він і був ведучим прес-конференції, що відбулася в Національній спілці журналістів. Із художників були присутні Лук’янченко, Вознюк, Смаль, Капуста, Скаженик, Середа, Кустовський і багато хто інший. Тема одна — Україна публічно позиціонує євроінтеграцію та визнання демократичних принципів, але що стосується такого тривіального атрибуту вільного суспільства, як політичний шарж, то на сьогодні він практично відсутній на сторінках газет і часописів. Хоча ще декілька років тому ситуація в цій галузі була відносно нормальною. Зараз же на зображення перших осіб країни (навіть у ранзі міністрів і депутатів) — абсолютне табу (це їм може «не сподобатися»!)

«Якщо влада чинить нормально, — прозвучало на конференції, — то і критика, звичайно ж, м’якша. Якщо ж навпаки, відповідно, жорсткіша! Але не повинно бути ситуації, коли і журналістів, і карикатуристів практично відлучено від вільного зображення ситуації в країні. Громадська думка та ЗМІ, як її виразник, покликані бути регулятором влади в нашій «єврокраїні», перетворено на «підсилювачі» волі влади. Але зовсім не на критиків її дій. Карикатуристів у західному світі називають «ланцюговими псами демократії». Але в Україні вони давно вже в намордниках...»

Так, у нас ситуація наразі ще не як у арабських країнах на зразок Ірану (чи сильно радіти через це?) Нік Ковсар, один із найгостріших іранських карикатуристів (не дивлячись на те, що він художник, Ковсар отримав звання «кращий журналіст Ірану») мало не потрапив до в’язниці в себе в державі. Через організацію CRN/International він зумів емігрувати і зараз із родиною переховується в Канаді.

У нас — середній варіант між Сходом і Заходом: до відвертих гонінь не доходить, але політичний шарж на шпальтах української преси, таке ж рідкісне явище, як слон у тайзі.

Казаневський закликав вирішувати конфлікти між карикатуристами та ЗМІ за допомогою своєї організації (www.cartoon- crn.com/ukr.htm). Тепер, умовно кажучи, будь-якому митцеві є куди поскаржитися.

Ще одна проблема, поставлена на семінарі — авторське право карикатуристів. Численні «крадіжки» карикатур у нас повсюдні. Без відома митця багато робіт використовується навіть у рекламі.

З «оптимістичних» прикладів Казаневський розповів, що якийсь художник із Пітера Микола Воронцов отримує 100 доларів за карикатуру, яка виходить на обкладинці одного тижневика. Але також він свої малюнки вміщує на веб-сайті, причому часом до публікації. Одного разу в нього з сайту «поцупили» малюнок до того, як його було опубліковано на обкладинці рідного видання. Митець через суд відсудив гонорар плюс — за моральні витрати. У принципі, це вже ознаки цивілізованого підходу...

Хоча рівень української карикатури в нас (місцями) дуже високий. Зокрема, роботи Анатолія Казанського в «Дні» — високий клас! Вони з роками не втрачають своєї злободенності. Шкода, що мало нових імен.

Що стосується актуальності робіт сучасних карикатуристів — непогано б знайти цю саму «золоту середину» між гостротою та якістю. Оскільки далеко не завжди рівень робіт, які претендують бути «небезпечними» — сильний.

Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: