Труднощі подолання гір лишилися позаду. Перед нами — труднощі руху рівниною.
Бертольт Брехт, німецький письменник, драматург, громадський діяч.

Різдвяна казка – власноруч!

Чому Катерина Андрусів, майстриня плетіння із соломки, не віддала свої роботи навіть музейникам Вашингтона
23 грудня, 2016 - 19:07

У розмаїтті ярмаркових новорічних сувенірів нині можна розгубитися – до кольору, до вибору. Загалом все як скрізь: цукерки, китайські шкарпетки, рукавички… От і думай, як серед цього ширвжитку вибрати щось оригінальне, до того ж не розпатрати остаточно гаманець.

МАГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СТАРОВИНИ

Втім, такої проблеми не існує для тих, хто знайомий із традиційними народними ремеслами. Наприклад, плетінням із соломки. Одна з українських гуру цього давнього мистецтва, Катерина Іванівна Андрусів, живе на батьківщині Роксолани, в місті Рогатині, що на Івано-Франківщині.

Про її соломкові іграшки в подарунок на Різдво можна тільки мріяти. Адже ніде за гроші не продаються. Бо як же можна продавати казку? Натомість мисткиня охоче вчить всіх зацікавлених соломкою і передає секрети майстерності, аби всяк міг власноруч створити для себе маленьке золотаве диво. Впевнена: опанувати його до снаги кожному нелінивому. Бо й сама захопилася соломкою у зрілому віці, не маючи художньої освіти. За фахом – лікар-дерматолог з багаторічним стажем, віддавна придивлялася до соломкових старожитностей в сільських оселях та експериментувала. Розповідає:

– У рідному селі Васючин, на Рогатинщині, бачила до сих пір збережені ємності із соломки, в яких раніше зберігали овочі, фрукти. Й чудово зберігали! Бо соломка зайву вологу вбирає, але й водночас пересохнути овочам не дає. А що вже казати про шкатулочки для всякого дріб’язку, таці, тарелі! Що лиш наші предки не виплітали! Соломка навіть стала частиною народної ноші – капелюхи з неї дуже практичні й гарні. А в Тисменицькому музеї навіть бачила виплетені з неї… чоботи! Соломка – то магія, яка бере в обійми й не хоче відпускати.

Саме так сталося і з пані Катериною. Її дні присвячені лікуванню пацієнтів, а увесь вільний час, аж до пізньої ночі, – творчості. Шукала всю можливу інформацію про незнайому техніку, багато читала, вчилася на власних помилках, крок за кроком опановуючи старовинне мистецтво. Тепер у вільний час керує гуртком, де відкриває школярам його секрети. Це було схоже на пошук власного родоводу, коли відчуваєш доконечну потребу дізнатись усе й «вести розкопки» вглиб минувшини.

«РІЗДВЯНИЙ ДІДУХ І ПАВУКИ – ЖИВА ЕНЕРГІЯ, А НЕ МЕРТВА ЗРУБАНА ЯЛИНКА»

– Соломка привела мене до захоплення українською міфологією, – згадує пані Катерина. – Раніше про неї і не чула – вчили ж бо у школі тільки грецьку та римську. Справжнім відкриттям стала книга Валерія Войтовича «Міфи і легенди України». Відтак збагнула глибоку мудрість митрополита Іларіона, який наголошував, що народ тим багатший, чим давніші й вкоріненіші його традиції. Все, створене природою, – то оберіг: і природні матеріали, й виготовлені з них народні ужиткові речі, зокрема фігурки тотемних тварин – це традиційні українські коники, півники, журавлики…

Обережно цікавлюся азійським символом наступного року - Півнем. А що він означає в нашій культурі?

– Півники, за уявленнями наших предків, уособлюють Бога Світла, адже починають своїм співом день, – розповідає пані Катерина. – Існує повір’я, що коли на світі не стане останнього півня, то запанує пітьма й перемогу здобудуть темні сили. Із журавликами також пов’язано багато прикмет. Наприклад, коли радо зустрічаємо їх навесні, то маємо називати лише «веселиками» – тоді цілий рік веселий буде. Журавликами їх кличуть восени, коли вони відлітають від нас у далекі краї і через це журяться. А завжди люблений українцями кінь! Він в усі часи був козакові як брат. Бичок – символ чоловічого начала. Павук означає зв’язок поколінь. Тому той, якого виплітаємо із соломки на Різдво, центральною своєю частиною уособлює батьків, подальшими розгалуженнями – дітей, наступними – онуків і так далі…  Ніби символічне побажання, «щоб нашому роду не було переводу».

Взагалі різдвяний дідух і павуки – то символ наших давніх звичаїв, яких маємо додержуватися. Адже це – жива енергія, а не мертва зрубана ялинка. Дідух живий, бо має в собі зернятка, зародок майбутнього життя: варто його посіяти – і воно виросте, дасть наступний плід. І я, і мої учні робимо на Різдво різні дідухи. Бувають вони і маленькі, а трапляються – і на півкімнати. І роботи коло нього чимало – копіткої, тривалої.

СОЛОМКОВИЙ ДИВОСВІТ

Соломковий дивосвіт взагалі твориться нескоро. Діда-лісовика, приміром, майстриня цілий місяць виплітала. Катерину Андрусів можна сміливо назвати казкаркою, бо її солом’яні бички, баскі коні, вередливі кози, розумні совенята, пишні пави, ангели з лісовиком ніби зійшли зі сторінок збірника українського фольклору. Вони самі собою укладаються у фантастичні історії, повні таємниць і пригод. До того ж казкарі, як водиться, – люди добрі, відтак у життя інших несуть мудру науку: хочеш собі чогось світлого, теплого, гарного – закочуй рукави й роби це!

– Хочу, аби люди полюбили соломку і стали більше з нею працювати, особливо діти: ті з них, котрі займаються плетінням із соломки, мають кращу просторову уяву, ліпше вчаться, адже в них розвивається дрібна моторика рук. Ну а для дорослих це – чудова можливість творчої реалізації. До того ж соломкові іграшки – не лише забавка. Схоже, колись вони були родовими тотемами. А нині то чудова оздоба сучасних інтер’єрів, вписуються туди так само гармонійно, як колись у помешкання наших дідусів і бабусь. Це ж бо частинка української душі!

Власне, частинка душі самого митця. Чи не тому пані Катерині несила відірвати її від серця? Свою казку не продає нікому – навіть музейникам у Вашингтон не віддала соломкові роботи. Вони із цієї землі зросли житом-пшеницею, тут їм і бути – людям на радість і втіху.

Наталія ЯСИНСЬКА, Рогатин – Івано-Франківськ. Фото Дмитра Бойчука

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ