...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

«Ромео і Джульєтта» по-київськи

«Шекспір дуже фізіологічний і навіть грубий»,— вважає режисер Вiктор ГИРИЧ
2 жовтня, 2003 - 00:00

П’єса В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» в репертуарі радянського театру була на одному з перших місць серед улюблених творів закордонної драматургії. Джульєтта — Марія Бабанова або Ольга Яковлєва, Ромео — Михайло Астангов були театральними легендами для глядачів, як і фільм Дзефіреллі, що став знаковим для цілого покоління 70-х років. Проте в історії постановок цієї п’єси сумно відомою була традиція, за якою акторам, котрі виконували ролі юних Ромео і Джульєтти, було під 40 — 50 років. І тоді глядачі спостерігали не стільки за протистоянням родин Монтеккі — Капулетті, скільки за боротьбою актриси зі своїм віком.

Вистава Київського театру юного глядача на Липках приваблює й молодими акторами, й енергійними музичними ритмами, й виразним пластичним малюнком вистави загалом. «Найскладніша» — 12 — 15-річна глядацька аудиторія — підлітки, яких, зазвичай, нелегко захопити сценічною дією, на цій виставі виявляється втягнутою в магію того, що відбувається на сцені. Як примусити сьогоднішню молодь, виховану на кліповій естетиці телебачення, слухати Шекспіра? Вникати в нього? Сценічна версія «Ромео і Джульєтти» багато в чому наперед була визначена законами побудови сучасного мюзиклу. Може здатися, що автори постановки спростили характери, мотивацію вчинків персонажів. У виставі немає деяких монологів і цілих сцен шекспірівської п’єси! Однак цього вимагав жанр і концептуальний погляд режисера Віктора Гирича, для якого важливою є особлива енергетика вистави, що є наслідком взаємодії шекспірівського слова та музики, колірної гами й світла.

— Вікторе Сергійовичу, чому сьогодні ви вибрали п’єсу саме В. Шекспіра?

— Була потрібна романтична історія, яку можна було б заспівати. Аж ніяк не тому, що мюзикл сьогодні дуже модний. Ми керувалися іншою думкою: ми помітили, що наш молодий глядач втрачає здатність сприймати виставу. Тому необхідно його вчити спілкуватися мовою театру, а не попсової тусовки.

— Чи не тому у вашій виставі багато еротики, щоб привернути увагу підлітків?

— Це Шекспір дуже фізіологичний і навіть грубий. Але наші перекладачі все прикрашали, особливо Б. Пастернак. Наприклад, у Шекспіра Меркуціо каже Ромео: «Ти просто не знаєш, куди встромити свою цяцьку». І якщо ви бачили фільм «Закоханий Шекспір», там це середовище майже тваринного сексу, що сусідує з мистецтвом, досить добре показане. Ми вирішили спробувати використати у виставі справжню лексику Шекспіра, хоча деякі речі сказати зі сцени все- таки не наважился.

— На запитання «Про що п’єса «Ромео і Джульєтта»?» будь-яка людина відразу відповість: «Про кохання». Але це дуже загальне поняття. Що для вас у цій історії кохання було важливим?

— Батько Лоренціо повторює Ромео одну й ту саму думку: хто поспішає, той спіткнеться. У цьому й полягає проблема: як у полоні пристрасті дотриматися міри.

* * *

Верона виблискує на сцені дзеркальною гладінню декорацій Михайла Френкеля. Рухомі металеві конструкції коли треба стають баштами будинків Монтеккі й Капулетті, або розсувними мостами, фасадами палаців міської площі, або вуличними задвірками. На сріблястому металевому щиті, що перегороджує весь цей простір, червоною фарбою величезними літерами написано LOVE і намальовано два знаки чоловічого й жіночого начала. Так не без гумору у виставі з перших хвилин заявляється тема кохання.

Бал у замку Капулетті подеколи нагадує сучасну молодіжну тусовку. Танцюючі пари зливаються в єдину оргію, потім розбігаються по темних куточках, де юні кавалери припадають вустами до оголених тіл юних дам. На такій вечірці зустрілися Ромео і Джульєтта. Випадково зіткнувшись, впали і, обійнявшись, клубком з двох тіл викотилися з-під ніг танцюючих. Цей чуттєвий потяг, сексуальна енергетика будуть з’являтися протягом усієї сценічної дії.

У костюмах персонажів наче поєднуються дві епохи: коротенькі маєчки, кросівки, порізані джинси й накрохмалені жабо, довгі сукні на кринолінах. Контрастують і колірні гами: строката, яскраво- червона, жовта й однотонна, стримана, темно-коричнева. Поєднання різних стилів, відтінків створює атмосферу, емоційну насиченість, ущільнений ритм життя. Здавалося б, сюжет добре знайомий. І навіть тому, хто не знається на театральному мистецтві, заздалегідь відомо, що Меркуціо й Тібальт будуть убиті, Ромео виженуть з Верони, і на нього з коханою чекає смерть? Але ще задовго до трагічної розв’язки публіка активно реагує на сварку Меркуціо з Ромео, вирішену в стилі «розборок» у негритянському кварталі. Під час поєдинку Меркуціо, Тібальта та Ромео в залі панує напружена тиша. Однак найбільш жорсткою у виставі є сцена, в якій група підлітків на чолі з Меркуціо — цим угодованим «худячком», як він себе називає, ображає годувальницю Джульєтти. Саме цей момент спонукає замислитися про нашу правоту й ті межі, що відділяють її від насильства й жорстокості.

Проте навіть у цій сцені театр не читає мораль. Вистава нікого й нічого не засуджує. Вона відображає юнацький максималізм, який підкуповує фонтануючою енергією, емоціями, що домінують над раціо. Але театр говорить, що іноді непогано було б зупинитися й замислитися.

Найважливіше, що сьогодні театр почули. Він спромігся завоювати молодіжну аудиторію, примусив притихнути «найтяжчих» її представників і дві з половиною години словами Шекспіра розмовляв із цією аудиторією її мовою.

Наталя ГОРБАЧОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ